Україна вилікує Молдову?
На тижні, що минає, Молдова приймала саміт Європейського політичного співтовариства. Формат започатковано Францією для консолідації європейських країн без прив’язки до членства ЄС. Цьогоріч саміт зосереджувався на безпеці, енергетиці й подальшій інтеграції європейського простору. Але регіональні конфлікти, а особливо тема повномасштабної агресії Росії проти України, стали контекстом усіх заяв.
Республіка Молдова і сама у цьому сенсі була в центрі уваги, зокрема через невизнану «Придністровську народну республіку» на своїй території. Але ключову заяву щодо цього зробив… президент України Володимир Зеленський. Український лідер вперше окреслив нову формулу реінтеграції Придністров’я. Подробиці з полів саміту Європейського політичного співтовариства – у матеріалі спеціального кореспондента «Главкома».
Ініціативне лідерство
Візит президента України Володимира Зеленського був одним із найочікуваніших. Саме прізвище «Зеленський» було найуживанішим словом, воно весь день звучало у пресрумах. І не дарма. Саме від Зеленського, під час його брифінгу вперше прозвучало чітке бачення подальшої долі окупованого регіону Молдови – Придністров’я. Сам же Кишинів весь рік повномасштабної війни Росії проти України намагався балансувати у цій проблему у стилі «ні вашим ні нашим».
Молдова дуже ретельно готувалася до наймасштабнішого політичного заходу у своїй історії за весь період незалежності. У день саміту президентка Молдови Санду зустрічала особисто гостей на червоній доріжці у палаці «Мімі» за 30 км від Кишинева. Під час одного з підходів до журналістів – прозвучало і питання про російську присутність у Придністров’ї (до слова, від спецкора «Главкома»). Втім Санду проігнорувала цю тему і не скористалася можливістю перехопити ініціативу. А ось гість, який прибув на саміт першим, – президент України Володимир Зеленський, цією нагодою скористався…
Президентка Майя Санду ігнорує питання про Придністров’я
«Треба буде говорити з позиції сильної держави, держави-переможця, яка відвоювала свою землю… Я не знаю, чи знадобиться допомога інших партнерів – напевно, у цій ситуації може і Румунія (брати участь у вирішення придністровського конфлікту – «Главком»), і близькі наші партнери. Може, Молдова захоче підключити якісь держави. Але точно Україна буде грати одну з головних ролей, бо у нас (спільний – «Главком») кордон», – заявив президент України Володимир Зеленський.
Синдром набутої безпомічності
Дискусії навколо Придністров’я почали підігріватися після серії зрежисованих провокацій в окупованому регіоні у квітні минулого року, в яких тираспольський режим спробував звинуватити Україну. Тоді вперше на неофіційному рівні в Україні почали окреслюватися сценарії деокупації Придністров’я у форматі умовної спецоперації, за умови, якщо Молдова, як суверенна держава, дасть згоду іноземним військам – українським – на її проведення. У Молдові чітко дали зрозуміти, що такий розвиток подій не допустимий, а Кишинів залишається прибічником дипломатичного шляху. Насправді така позиція щодо Придністров'я не є новою і залишається незмінною вже багато років.
За період численних спроб налагодити діалог «дипломатичним шляхом», Молдова лише за натяки на свої інтереси отримувала у відповідь від Росії енергетичне ембарго та подорожчання енергоносіїв. І така ситуація триває довгі роки. Цю набуту безпомічність не змінило ні вторгнення Росії в Україну у 2014-му, ні початок повномасштабної фази війни у 2022-му, коли здавалось би вже всім все стало зрозуміло для чого Росія плодить квазіреспубліки у різних частинах колишнього СРСР.
Якщо Молдова і робила якісь висновки для національної безпеки, наприклад, реформування збройних сил, збільшення оборонного бюджету, навіть почали звучати натяки щодо переосмислення так званого нейтралітету, то риторика стосовно Придністров’я не змінилася. Як кажуть, віз і нині там...
У експертних колах Молдови непублічно лунають різні думки, набагато відвертіші, ніж офіційна позиція щодо дотримання дипломатичного шляху. Тут можна почути і зізнання, що ніякого бачення щодо долі окупованого регіону насправді Кишинів не має, і пояснення, що Кишиневу така ситуація навіть вигідна, бо ні Україна, ні ЄС не покинуть Кишинів віч-на-віч із російською загрозою. І це – правда.
Як це не цинічно звучить, але Молдова вже відчула на собі дипломатичні переваги від того, що війну з Росією ведуть Збройні сили України. Здобутки української армії дають позитивний ефект для усіх країн, які зазнали й зазнають російського гібридного впливу. І Молдова – перша серед таких. Спроби скористатися цим становищем ми вже бачили на прикладі риторики грузинських колег. Побачимо і з боку Молдови.
У перспективі від цього виграють всі, але пасивність Кишинева у розв’язанні власних безпекових викликів, ще й за сприятливих для цього умов, «завтра» капіталізується у регіональне лідерство України, тому не варто поспішати засуджувати в цьому плані сусідів.
Кінець «5+2»
Питання до президента Зеленського стосувалося нових ідей щодо переговорного формату «5+2», в якому довгі роки відбувається імітація врегулювання придністровського конфлікту.
«Ви бачите життя в проекті «5+2»? Ви бачите результат? Для чого говорити про «проект», який неживий? Я не бачу сенсу про це говорити», – заявив президент України.
Формат, який Зеленський фактично «поховав», озвучивши його недієздатність на найвищому рівні, був започаткований у 1997 році, ще було не «5...», а «3+2». Молдова та Придністров’я відтоді були й залишаються сторонами конфлікту, Росія та Україна – гарантами переговорного процесу, ОБСЄ, як посередник, а ЄС та США приєдналися у 2011 році, як спостерігачі.
З 1997 року спроб досягнути згоди було вдосталь: це і надання Придністров’ю права на самостійні контакти в економічній, науково-технічній та культурній сферах, це і протоколи про взаємне визнання документів про акти цивільного стану, це і гармонізація податкового та митного законодавства, це і розширення дії зони вільної торгівлі з ЄС на Придністров’я.
Але жодні демократичні поступки не могли конкурувати в умовах, коли Кишинів вів переговори із маріонетковими представниками, в той час, як в кремлівських кабінетах, де приймалися реальні рішення, переслідувалася зовсім інша мета – збереження контролю за стратегічними рішеннями Республіки Молдова, федералізація країни й забезпечення приходу до влади проросійських сил, які втілювали забаганки Москви та залишили Молдову в орбіті російського впливу.
Те саме у 2014 році Росія спробувала провернути в Україні – всадити Київ за стіл переговорів з маріонетками й це так само тривало б десятиліттями. І досвід молдовських помилок 1997 року став Україні у нагоді.
Тепер Україна має шанс віддячити і за цю «науку». І саме це почав робити президент Зеленський, чітко окреслюючи нові засади нової майбутньої формули.
- Україна за правом країни-переможниці у війні з Росією відіграватиме ключову роль у вирішенні подальшої долі російського контингенту в Придністров’ї, який перебуває на українських кордонах і становить загрозу,
- Російським військовим варто починати шукати шляхи виходу з Молдови й коридор Україною – малоймовірний,
- Подальше розв'язання придністровської проблеми відбуватиметься з участю Румунії та інших європейських партнерів за вибором Молдови.
А хто ж викличе «таксі» російським військовим у Придністров'ї?
Зеленський не оминув увагою і подальшу долю російських вояк, які всупереч міжнародним зобов'язанням продовжують перебувати на території Молдови. Відповідаючи на запитання кореспондента «Главкома», що ж буде з російським війсьом в Придністров’ї, Зеленський сказав: «Захочуть жити – підуть. Таксі я їм не замовлятиму. Знайдеться шлях. Той, хто хоче жити, завжди знаходить вихід».
Після вторгнення Росії в Україну в 2022 році загроза з Придністров’я на південних українських рубежах зросла. Втім спроби розгортання гібридних сценаріїв за участю придністровських провокаторів та російських спецслужб, які перебувають у регіоні добре відомі для України вже довгі роки.
За даними з відкритих джерел, у придністровському регіоні перебуваються декілька видів контингентів:
По-перше, це оперативна група РФ (ОГРВ), у кількості до 2,5 тис. військових. До складу ОГРВ входить три мотострілкових батальйони, кожен з яких складається з чотирьох рот гранатометних та інженерно-саперними взводами та контррозвідкою ФСБ. Задача ОГРВ забезпечувати охорону військових складів біля села Колбасна. По-друге, це збройні сили так званої «ПМР» численністю до 15 тис. осіб з можливістю нарощування. В їхній склад входять мотострілкові батальйони, а також сили спеціального призначення, швидкого реагування, співробітники безпекових відомств. І по-третє, це так звана миротворча місія у Придністров’ї.
Російська війська повинні були забратися з Молдови «на таксі» чи пішки ще до 2002 року. Під час Стамбульського саміту ОБСЕ у 1999 році Російська Федерація зобов’язалася вивести свої війська та озброєння до 2002 року, однак цього не сталося. Однак подальше просування України на полі бою спричинить небувалі зсуви у регіональні безпеці, тому забратися з Молдови російським військовим таки доведеться. Недарма на саміті у Кишиневі особлива увага приділялася саме Придністров’ю, а також Нагорному Карабаху і іншим точкам напруги, які відчутно залежать від перебігу україно-російської війни. Проте, Зеленський про «таксі» сказав не дарма. Це означає, що після перемоги України, процес фізичного виведення російських військ з Придністров'я буде ще тим викликом.
Потенційно все може бути вирішено, наприклад, за сприяння проукраїнської коаліції у війні з Росією, через миротворчу або моніторингову місію, яка б сприяла виведенню контингенту тощо. Але за будь-якого формату Україна повинна буде не просто брати участь у ньому, а визначати рух процесу. А пасивна позиція Молдови сьогодні закладає сприятливу основу для реалізації української ініціативи.
Маріанна Присяжнюк, «Главком»
Коментарі — 0