Україна відмовляється від обов’язків перед Європою? Що криється за документом про обмеження прав

Україна повідомила Раду Європи, що тимчасово відмовляється від деяких зобов’язань перед цим органом – зокрема тих, що регулюються Європейською конвенцією з прав людини та основних свобод. Цей запит від імені українського уряду був відправлений до Ради Європи ще на початку квітня, однак широко відомо про нього стало зараз. Україна дала знати Страсбургу, що надалі на її територію не поширюватимуться зобов’язання українського уряду щодо дотримання статей 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя), 10 (свобода слова) та 11 (свобода зібрань та об’єднань), стаття 2 протоколу 4 (право на вільне переміщення людей), а також три статті з першого протоколу – №1 (захист приватної власності), №2 (право на освіту), №3 (право на свободу виборів). 

Звучить погрозливо і слід було очікувати, що чергове задокументоване обмеження прав і свобод українців викликало досить нервову реакцію у суспільстві. Закрутився черговий виток розмов про «диктатуру», який із натхненням розганяє російська пропаганда. Тож давайте розберемося, про що йдеться.

Чому тільки зараз?

Україна є членом Ради Європи і зобов’язана дотримуватися прав людини, передбачених Конвенцією з прав людини та основних свобод. У разі їхнього порушення особи або організації можуть подати позов проти України до Європейського суду з прав людини. Власне, своїм листом до Ради Європи Київ намагається убезпечити себе від валу позовів до ЄСПЛ стосовно порушення очевидних прав і свобод – як-то відсутності чергових виборів, заборони виїзду за кордон, можливої мобілізації приватної власності тощо.

Україна пояснює таке відхилення від класичних демократичних стандартів очевидними реаліями воєнного часу. І за правилами Конвенції має на це право: надзвичайні обставини, зокрема, військова агресія, дозволяють членам Ради Європи тимчасово відмовлятися від виконання певних зобов’язань за чітко визначеними статтями. Відповідно, ЄСПЛ буде брати ці нюанси до уваги.

Україна вже скористалася таким «віконцем» у 2015 році, на початку російської агресії, яка ще не набула тоді таких масштабів. Тоді Київ призупиняв виконання зобов’язань щодо дотримання певних статей Конвенції через Антитерористичну операцію, що тривала на той момент. Щоправда, тоді за відповідний закон голосувала Верховна Рада, а зараз про обмежувальні новації стало відомо вже постфактум. Хоча Мін’юст робить акцент на тому, що він навпаки відновлює свої зобов’язання щодо дотримання окремих прав людини. Зокрема це стосується заборони дискримінації, обмеження політичної активності іноземців, права на відшкодування, свободи совісті та деяких аспектів примусової роботи. Ці зобов’язання були призупинені у 2022 році.

Низка нових обмежень, про які Кабмін сповістив Раду Європи, вже виписана в чинному законі про воєнний стан. Колишній заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера дивується, чому керівництво країни ще у 2022 році, як почалася повномасштабна війна і був прийнятий цей закон, не зробило подібних кроків перед Радою Європи. І сповістило про це Страсбург лише на початку квітня 2024-го.

«У нас вже понад два роки діють ці обмеження, згідно з указом президента про воєнний стан, затверджений законом України. Більше того, Україна ще у 2022 році заявила про відступ від окремих положень Пакту про громадянські і політичні права. У частині правового статусу громадян зараз нічого суттєво не поміняється. Звісно, тепер громадяни не зможуть звертатися до Європейського суду з прав людини щодо порушень окремих статей Конвенції 1950 року. Але це закономірно, бо не діють окремі статті Конституції під час воєнного стану», – наголосив експерт у коментарі «Главкому».

Отже, що має на увазі Андрій Магера? Дійсно, 24 лютого 2022 року президент Володимир Зеленський підписав указ про введення воєнного стану в Україні «у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України». Того ж дня цей документ затвердила Верховна Рада. Указ Зеленського містить норму (пункт 3), де сказано: на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина. І наведено конкретні статті Конституції, дію яких держава може обмежувати (всього їх 12):

• стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла;
• стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;
• стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя;
• стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України;
• стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;
• стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;
• стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
• стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
• стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
• стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;
• стаття 53. Кожен має право на освіту.

За словами ексзаступниці міністра юстиції Валерії Коломієць, при Мін’юсті діє комісія, яка на основі матеріалів різних органів переглядає список та обґрунтованість відступу від тих чи інших прав. Це якраз робиться, щоб розуміти, що держава не може забезпечувати ті чи інші права саме через військову агресію. Наприклад, на тимчасово окупованих територіях, які не контролює українська влада, вказані обмеження прав діють з початку АТО. Така практика, додає вона, є прямою вимогою законів про надзвичайний стан та про воєнний стан і самої Конвенції з прав людини.

Олександр Мережко: Держава говорить, що не може гарантувати та забезпечити захист певних прав

Голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, юрист-міжнародник Олександр Мережко свого часу кандидував на посаду члена ЄСПЛ. Він також запевняє, що дерогація (з англ. Derogation – ситуація за якої закон, постанова, або рішення скасовується частково) є цілком нормальним процесом і повністю відповідає внутрішнім правилам Ради Європи. Тож розраховувати на заступництво європейської юридичної системи українцям, які вважають, що їхні права під час війни утискають, не варто.

Абсолютно нормально, коли держава у ситуації війни, інших надзвичайних ситуацій не може забезпечувати певні права і зобов’язання, – зауважує Мережко. – Наприклад, хтось хоче стати кандидатом на виборах, але не у змозі, оскільки чергових виборів нема. Такі громадяни матимуть бажання звернутися до ЄСПЛ зі скаргою, що порушується їхнє право бути обраними, але не зможуть цього робити, якщо ми зробили таке застереження.

Є дві категорії зобов'язань або прав держави, які містяться у Конвенції: ті, від яких не можна робити такий відступ за будь-яких обставин (наприклад, заборона тортур), і ті, від яких можна (наприклад, обмеження свободи слова, яка під час війни не може бути повною). Пропаганда ворога може бути заборонена, і це передбачено 15 статтею Конвенції.

Наголошу – лист, спрямований до Ради Європи, не означає автоматично, що зазначені у ньому права будуть урізані. Юридично знову-таки не йдеться про обмеження прав. Коли йдеться про такий відступ, держава говорить, що не може гарантувати та забезпечити захист певних прав, зокрема, перед ЄСПЛ.

З виборами зрозуміло. Зазначається також, що держава може порушувати свободу зібрань та об'єднань, право на повагу до приватного та сімейного життя…

Свобода зібрань – це питання, яке регулюється законом про воєнний стан. Наприклад, перед Верховною Радою зараз не можна проводити якісь зібрання. Щодо приватного та сімейного життя – то це дуже широкі права, і військова необхідність може їх обмежувати в певному сенсі. Візьмемо такий приклад, як таємниця якоїсь переписки, коли хтось підозрюється у зраді. Права особи в цьому плані також можуть бути обмежені.

Обмеження права на підприємницьку діяльність – це можлива мобілізація власності?

Звичайно. Наприклад, в зоні бойових дій треба скористатися чиєюсь приватною машиною – формально це порушення права власності, а по суті викликано військовою необхідністю. Тому треба виключити моменти, коли виникають от такі екстремальні ситуації, а потім хтось може скористатися цим для судового оскарження.

Пункт про можливе обмеження недоторканості житла багатьох напружив…

А де, наприклад, розмістити військових в зоні бойових дій? От командир прийшов в якесь місто чи селище і йому треба розмістити своїх людей, щоб вони не були на вулиці. Він бачить, де краща хата, і тоді може нею скористатися. Формально, може, це порушення прав, але воно диктується необхідністю. Особливо в районі бойових дій таке обмеження, на жаль, має відбуватись.

А як тут уникнути зловживань? 

Правовий вихід – це наша судова система. Річ у тім, що в ЄСПЛ справи розглядаються роками. 

Ті обмеження, про які наш уряд інформує Раду Європи, стосуються більше вже прийнятих законів чи тих, що ще плануються?

Думаю, і тих, і інших. Тобто є чинний закон про воєнний стан і можуть з'явитися ще якісь закони або обмеження, які доповнять закон про воєнний стан.

Ці обмеження обов’язково має приймати Верховна Рада, чи, можливо, вони будуть спущені якимись кабмінівськими постановами? Як це сталося, наприклад, з обмеженнями у консульських послугах, які уряд запровадив, досить довільно трактуючи закон про мобілізацію? 

Якщо йдеться про обмеження прав, то тут, за великим рахунком, потрібен саме закон. 

Це вже не перше таке звернення Києва до Ради Європи. А європейці в принципі нормально ставляться до таких прохань? Чи вони можуть з певним скепсисом поставитися до деяких з пунктів, перерахованих у листі, чи просто закриють очі одразу на все?

Можливо, секретаріат ЄСПЛ буде розглядати, чи відповідає ця заява Конвенції з формальної точки зору. Але, у принципі, це питання регулюються Конвенцією, і Кабмін все зробив у відповідності з її 15 статтею. Тому немає підстав для якихось проблем – ані правових, ані політичних. Всі ж розуміють, в якому ми стані зараз знаходимось, що ми є жертвою агресії і нам треба боротись за виживання. Тому, на жаль, забезпечити виконання всіх зобов'язань перед Радою Європи на 100% іноді просто неможливо.

Чи вам відомо про кількість позовів до ЄСПЛ українців до держави після 2022 року? Бо це звернення саме ж проти них було ініційовано. 

Скарг може бути дуже багато, але значення має, чи ЄСПЛ приймає їх до розгляду. За статистикою навіть з цих прийнятих справ невеликий відсоток доходить до судового розгляду. А відсоток справ, щодо яких суд виносить рішення, – ще менший. І, звісно ЄСПЛ зараз буде звертати увагу на цю заяву українського уряду. Проте слід пам’ятати, що ці відступи – лише тимчасовий захід, на час воєнного стану.

Лист до Ради Європи датується 4 квітня 2024 року, але чому Україна вирішила повідомити про деякі норми, які діють вже давно, лише зараз? Чи можна буде їх використовувати заднім числом? 

Це цікаве питання, тому що взагалі в праві є принцип ретроактивності – тобто зворотної сили немає. За великим рахунком тут теоретично може виникнути колізія: що буде з тими, хто звернувся до ЄСПЛ до того моменту, як ми зробили дерогацію з тієї чи іншої статті? Думаю, що суд все-таки має врахувати цю заяву, бо змінились обставини. Уявіть ситуацію, якщо розгляд скарги тривав роками. Вона була подана ще до повномасштабної агресії і стосувалася, наприклад, утисків свободи слова. У такому випадку, як на мене, має бути зворотня сила. Але чіткого правила тут немає, це може залежати від конкретних обставин.

Хтось може оскаржити у суді саму дерогацію?

Теоретично все можна оскаржити, але знову ж – правових підстав немає. Бо є чіткий припис Конвенції, яка сама дозволяє дерогацію за конкретними статтями.

Павло Вуєць, Віталій Тараненко, «Главком»