Лікувати чи руйнувати: яка Росія потрібна світу?
Усі сценарії майбутнього РФ. Що вигнідно Україні?
«Україна має перемогти, а Росія не виграти у війні». «Винен в агресії проти України Путін». «Демократизація Росії можлива». Такі думки часто можна почути і від офіційних представників західних держав, яких можна назвати близькими союзниками України, і від громадського середовища. Однак коли у те чи інше питання доводиться заглиблюватися, бачення друзів України вже не таке чітке.
Що ж таке перемога України, чому Захід боїться розпаду Росії і головне – якою має стати держава-агресор після того, як Україна переможе? Про це йшла мова під час Міжнародної науково-експертної конференції «Виклики для України і майбутнє Російської імперії», яка відбулася у Києві. Інформаційним партнером заходу виступив «Главком».
«Антиросія» – єдиний спосіб українського виживання
Головне завдання України – відновити свої кордони станом до 2014 року і не допустити подальшої агресії Росії. Про це неодноразово на публічних майданчиках заявляли і дипломати і президент України. Для цього спочатку потрібно вигнати Росію з наших територій, а потім якимось чином відбити у неї бажання здійснити наступний напад, який у разі поразки вона неодмінно готуватиме. Принаймні, це випливає із заяв керівництва України. Однак в експертному середовищі закликають не міркувати лінійно, а подивитися на проблему ширше і з багатьох боків. «А навіщо? (мирно співіснувати з Росією)», – запитує завідувачка відділу політичних інститутів і процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України Галина Зеленько. Вона пояснює, що це сама Росія створила у південних і східних українських областях «Антиросію», адже тепер мешканці цих регіонів кардинально змінили думку про Росію з приязні до ненависті. І сьогодні неприйнятність Росії є життєво важливою для України. «Антиросія» – єдиний спосіб українського виживання, інакше нас завоюють, асимілюють, вирішать «українське питання», – переконана науковиця. Тому, аби вижити самій, Україна має розглядати декілька варіантів того, що має статися з Росією.
Перший варіант, ідеальний – дезінтеграція. Другий, більш прийнятний для Заходу, але гіпотетичний – демократизація Росії. Але як один, так і другий сценарій, вважає Зеленько, поки малоймовірні. Експертка наголошує, що для того, щоби відбулася дезінтеграція, потрібні обставини, яких сьогодні недостатньо. Зокрема, у Росії відсутні еліти, які контролюють території і мають між собою спільні інтереси. Адже в Росії еліти повністю підпорядковуються центру. Іншою передумовою дезінтеграції могло би бути національне самовизначення. Натомість, «у 80% суб’єктів РФ більшість становлять етнічні росіяни». Відповідно, дуже складно розраховувати на національний чинник, який би став каталізатором дезінтеграційних процесів. На думку Зеленько, якщо Росія зуміла придушити Чечню у двох жорстоких війнах, то чому не зможе те саме зробити з іншими, хто наважиться на самостійне плавання. Ще одна проблема – зовнішні кордони, які у більшості суб’єктів РФ відсутні. Між тим, Зеленько не виключає, що ситуація через короткий час, наприклад, пів року, може кардинально змінитися. Та зараз сподіватися на дезінтеграцію території не можна. «У Росії запущені процеси, які спричинять миттєвий злам, тобто «двірцевий переворот», а вже після нього почнуться дезінтеграційні процеси», – вважає представниця Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, розраховуючи, що все таки почнеться з бунту еліт.
Та не всі поділяють таку точку зору. За словами доктора філософських наук,
професора, провідного наукового співробітника Інституту філософії ім. Г. Сковороди Назіпа Хамітова, основа сьогоднішньої російської імперії – це Путін і його так званий глибинний народ, вона не піддається руйнації. Все інше у цій конструкції може бути легко демонтоване. «Якщо буде «двірцевий» переворот, то Путін з глибинним народом його дуже швидко завершать, оскільки зараз геть інакша ситуація, ніж була у 1917 р.». Іншими словами, не слід сподіватися, що еліти царя скинуть. А якщо не місцеві еліти, то хто?
Враховуючи пасивність місцевого населення, у той же час шовінізм і расизм, які квітнуть у Росії, єдиним каталізатором змін у цій державі може бути Україна, каже президент Всесвітнього чеченського конґресу, доктор юридичних наук Дені Тепс. Україна може стати державою, яка притягуватиме до себе народи, які населяють Росію, вважає він.
«Перемога України – тільки деколонізація Росії, а не просто вихід до кордонів 1991 р.», – каже президент Ліги Вільних Націй, головний старійшина ерзянського народу Сиресь Боляєнь.
Проте є і інша точка зору. «Не слід робити ставку на регіональні рухи і національний чинник. Сепаратизм точно буде в Росії. Але тільки коли послабиться центр», – вважає завідувачка відділу політичної системи центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Ірина Павленко.
Але це не означає, що Україні не слід докладати зусиль для допомоги народам Росії. Та лише українських зусиль для цього недостатньо. Потрібна допомога цивілізованого світу.
Чому Захід боїться розпаду РФ
Учасники конференції зійшлися на думці, що Захід боїться розпаду Росії і на це є свої причини. «Західні партнери не розуміють, що з такою Росією говорити про демократію, деімпералізацію – це як битися головою об стіну», – констатує міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко. А для того, щоби змінити ситуацію потрібні не тільки перемоги України на полі бою, а й ефективна дипломатія, роблять висновок учасники зібрання. Та для початку слід зрозуміти, у чому саме полягають страхи Заходу і як змінити поведінку наших партнерів щодо агресора.
Захід у допомозі Україні керується стратегією, в основі якої лежать два страхи: перший – страх використання РФ ядерної зброї, другий – страх дефрагментації Росії. А страх дефрагментації пояснюється ще декількома страхами: тривогою за долю ядерної зброї, побоюваннями приходу до влади у новоутворених державах ісламістських чи радикальних сил, зіткнення між новими державами за можливі кордони, додає Павло Жовніренко, радник Секретаря Ради національної безпеки і оборони. За його словами, як сам Кремль, так і «так звана московсько-пітерська опозиція» на чолі з Каспаровим, Навальним, Ходорковським і Алєксашенком підживлюють ці страхи.
На думку Жовніренка, стратегія, побудована на страхах є узалежненою від дій країни-агресора, реакційною. Вона полягає у тому, щоби не робити кроки, які сама Росія ідентифікуватиме як ескалацію війни, чи екзистенційну загрозу для самої Росії, що може стати причиною використання нею ядерної зброї. Іншими словами, ця стратегія спрямована на збереження Росії в її міжнародно визнаних кордонах. Радник Секретаря РНБО констатує: у кінцевому підсумку така стратегія Заходу може мати лише два фінали: або застосування Росією ядерної зброї, або самоприниження Заходу через свої поступки і програш свого лідерства диктаторським ядерним режимам.
Аби змінити ситуацію, Захід має побачити нові реалії, які склалися після початку повномасштабної війни на території самої Росії, а саме активізацію центробіжних процесів і утворення нових опозиційних суб’єктів з чіткою антиімперською домінантою, метою яких є деколонізація РФ і створення нових незалежних держав. Однак ці рухи не користуються поки навіть моральною підтримкою Заходу, констатує Жовніренко. За його словами новою стратегією коаліції «Рамштайн» стосовно Росії має стати допомога відцентровим рухам у самій Росії. Ціль – контрольована деколонізація РФ.
Але чи має Україна відверто і прямо артикулювати таку ціль і схиляти Захід також пристати на ці позиції? «На Заході ми не розповідаємо про розпад Росії, оскільки Захід до цього поки не готовий», – визнає Ірина Павленко.
«Ми можемо пробувати стимулювати дезінтеграцію РФ. Але не маємо це виголошувати як офіційну мету. Бо це буде контрпродуктивно для України», – опонує Павлові Жовніренку професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. На його думку, Україні не слід робити ставку на етнонаціоналізм у середині Росії, оскільки багато меншин у цій країні русифіковані, тобто фактор підтримки національних рухів не допоможе розвалити Росію. Слід офіційно проголошувати лише те, що наша мета – звільнення усіх своїх територій і така Росія, яка не зможе шкодити нам. Але ніщо не заважає вживати дій для розвалу Росії, зокрема шукати об’єднуючий для цього чинник, який був би прийнятний для більшості.
«Для багатьох на Заході ідея розпаду Росії має вигляд запрошення на Третю світову війну. Непотрібно про це говорити як про політичну мету. Бо тоді західні країни можуть скорочувати підтримку Україні. Якщо царська і радянська імперія розпалися після війни, то це ж може статися і з Путіним» – погоджується з Гаранем німецький політолог Андреас Умланд, визнаючи, що на Заході не розуміють російський імперіалізм.
Між тим, аби Захід не скорочував підтримку Україні, а навіть цивілізаційно різні країни були на боці України, слід говорити про війну зрозумілою мовою. Тобто мають бути різні підходи до США, Заходу, країн глобального Півдня, каже політолог Антон Шеховцов, фахівець з ультраправих рухів і автор робіт про їхні зв'язки з Росією, а також статей про сучасний фашизм і релігійний екстремізм. «Мова, яку розумітимуть на Заході і зокрема у США, – це прив’язка контексту російсько-української війни не стільки до протистояння демократія – авторитаризм, а прив’язка до геополітичного протистояння, яке потенційно усі очікують, – Китаю із Заходом за глобальний Південь», – каже експерт. На його думку, не усіх слід переконувати аргументами, що Україна у війні з Росією захищає цінності Заходу. Слід представити українську оборонну війну так само як антиколоніальну боротьбу. Для багатьох на Заході це зрозуміла мова. «Можливо, у людей, які бояться розпаду Росії, буде новий аспект для обмірковувань. У цьому контексті, можливо, росіян, які проживають у РФ, слід розглядати як пригнічений народ самою ж Російською імперією», – міркує Шеховцов.
Голова центру European Resilience Initiative Center з Німеччини Сергій Сумленний вважає, що розпад Росії зіграє на користь світу і, зокрема, Німеччині тому, що багато неонацистських партій припинять своє існування. Але ця ідея не продається у Німеччині. За його словами, Захід забуває що Росія як політичний конструкт виникла тільки на початку 18 століття і Росія багато разів розвалювалася. Він вважає, що слід просувати ідею, що росіяни – це не етнічна нація, а саме поганий політичний конструкт, який може існувати винятково у вигляді експансії, імперії і геноциду. Як аргумент того, що розпад не обов’язково породить громадянську війну із застосуванням ядерної зброї, можемо навести приклад путчу Пригожина. Просто хтось оголосить себе незалежним і з ним ніхто не воюватиме. Якби Пригожин дійшов до Москви, то і Москву би взяв, вважає експерт.
Яка перемога потрібна Україні
Українські експерти одноголосно визнають: на відміну від українського погляду на перемогу у війні, наші партнери на Заході після понад півторарічної великої війни свою точку зору досі не сформулювали. Це є проблемою не тільки в контексті завершення війни на українських умовах, а й в контексті того, якою буде Росія завтра і чи буде вона взагалі. Адже, з одного боку, наші партнери погоджуються, що Росія не має становити загрози, з іншого – не розуміють як цього досягти, не розваливши її.
«Консенсусу навіть серед найближчих партнерів у тому, який вигляд матиме наша перемога, не існує. Немає абсолютного консенсусу щодо Криму, щодо контролю над Чорним морем», – визнає міністр оборони України у 2019-2020 рр. Андрій Загороднюк.
А Павло Клімкін, глава МЗС у 2014-2019 рр. нарікає на те, що питання, як унеможливити наступні загрози з боку Росії, також лишається без відповіді з боку наших партнерів: «Що таке стратегічне стримування, що таке стратегічне послаблення? Такої дискусії не ведемо». Дипломат також нарікає, що усередині в Україні також не створені інституції для фахових дискусій на такі теми.
Сценарій, коли війна йтиме на виснаження, до чого, вочевидь, схильний Путін, не влаштовує Україну, переконаний колишній, ексзаступник глави МЗС Валерій Чалий. «Наше завдання – не спостерігати за сценаріями, а втілити наш український сценарій самим», – каже він.
На думку Лариси Якубової, завідувачки відділу історії України 20-30-х рр. XX ст. Інституту історії НАН України, наша країна найкраще за всіх партнерів розуміє Росію і знає, з чим ми маємо справу. Вона погоджується з думкою, що слід не допустити, аби нас втягнули у довготривалу війну на виснаження, а також визнає, що ми стаємо заручниками Заходу, адже і гроші, і технології, і зброю отримаємо від партнерів. Саме тому «світу потрібно донести думку, що Росії не тільки імперія, яка хоче відродитися, а й тоталітарна система, тоталітарна ідеологія, яка стає державною». Однак поки, каже Якубова, світ цього не розуміє.
Більшість українців вважатимуть перемогою відновлення територіальної цілісності України. Такої думки дотримуються понад половина опитаних соціологами. Понад 20% перемогою вважатимуть розпад Росії, каже Олексій Гарань. При цьому він зазначає тенденцію, що впродовж останнього року зросла кількість тих, хто вважатиме перемогою України розпад Росії. І це прийнятний для України сценарій – бо це єдиний шанс на нашу перемогу, каже історик, офіцер Збройних сил Олександр Алфьоров. «Навіть якщо ми вийдемо на кордон 1991 р, і якщо РФ залишиться у нинішніх кордонах – це не буде перемога», – вважає Алфьоров.
Повний запис трансляції Міжнародної науково-експертної конференції «Виклики для України і майбутнє Російської імперії» дивіться тут
Михайло Глуховський, «Главком»
Читайте також:
- Білі плями Другої світової. Чому Росія напала на Україну
- Верховна Рада офіційно визнала, що в основі режиму РФ лежить різновид тоталітарної ідеології
- Олександр Алфьоров: Треба відкинути комплекси і записати в Конституції «Україна – Русь»
- «Чи підтримуєте ви новий наступ на Київ?» Що тепер відповідають росіяни