Вільнюс розуміє: без України Росія ніколи не буде імперією

Інститут світової політики

13 грудня, 2016, 12:00 glavcom.ua

Президент Литви Даля Грибаускайте та Президент України Петро Порошенко

Фото прес-служби Президента України

Аудит зовнішньої політики: Україна - Литва

1887 року біля містечка Рахів на Закарпатті географічне товариство Австро-Угорщини поставило кам’яний знак. До сьогодні він відомий серед українців як позначка географічного центру Європи. 2004 року у селищі Пурнушкес, недалеко від Вільнюса, постав пам’ятник, який також позначає центр Європи. Така негласна змагальність за місце центру європейського континенту між Україною та Литвою сповнена глибокого символізму. З одного боку, вона підкреслює прагнення належати до європейської цивілізації, з іншого, вказує на однакову траєкторію руху до Європи. Це, своєю чергою, також означає позиціонування себе частиною Центральної Європи і нагадує про неросійське минуле цих теренів.

Розуміння відносин між Україною та Литвою неможливе без заглиблення в позбавлене російського впливу минуле, адже своїм корінням контакти між країнами сягають далекого XIV ст. Успішні процеси державотворення в рамках Великого князівства Литовського (ВКЛ) заклали фундамент, який дозволяє розбудовувати сучасні відносини між державами на основі спільної історичної спадщини, що об’єднує, а не роз’єднує обидві сторони. Водночас, ХХ століття збагатило історичний досвід новим спільним контекстом – створенням незалежних держав і втратою, з великим проміжком у часі, державності; боротьбою з СРСР; пережитими репресіями і терором; поновним виборюванням незалежності; трансформаційними змінами на шляху до ЄС.

Попри те, що сьогодні Україна пов’язана з ЄС лише Угодою про асоціацію, а Литва понад 12 років є повноправним членом ЄС, переживання однакових процесів у минулому дотепер створює ланцюг єднання між Києвом та Вільнюсом. Водночас, якщо пам’ять про часи ВКЛ живе завдяки працям істориків та збереженим пам’яткам тієї доби, то взаємодопомога при відновленні державності — це складова живої пам’яті. Це і співпраця литовського руху «Саюдіс» та українського Народного Руху, і налагодження контактів між спочатку громадськими, а згодом політичними діячами. Литовці не забули, як підтримували їх українці при штурмі литовського парламенту радянськими танками в січні 1991 року. Відсилка до цієї події є стартом розмови із литовцями про відносини між державами.

Своєю чергою, українці пам’ятають про підтримку, яку отримували від литовців під час революцій 2004 та 2013/2014 років, і високо цінують допомогу і підтримку Литовської Республіки за часів російської агресії. 26 листопада 2013 року, коли доля Угоди про асоціацію з ЄС все ще залишалася невідомою, а Євромайдан тільки-но збирав прихильників євроінтеграції, спікер Сеймасу Литви Лорета Граужінене офіційно підтримала європейський вибір українців. Це був не тільки перший чіткий сигнал українській владі від країни-ЄС, а й сигнал українським громадянам про те, що Вільнюс завжди підтримуватиме рух України до Європи. Попри те, що уже наступного дня МЗС України викликав для пояснень тоді уповноваженого міністра, а тепер Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні Марюса Януконіса, подальша історія відносин між державами показала, що взаємопідтримка та обстоювання європейських цінностей — це те, що є справжньою основою розвитку двосторонніх відносин між Україною та Литвою.

Синтезом спільного досвіду боротьби за власну незалежність та відмінного від Росії шляху розвитку стала пісня на слова української поетеси Анастасії Дмитрук, виконана хором музичного театру Клайпеди «Никогда мы не будем братьями» у 2014 році. У період, коли українське суспільство оговтувалося від вбивств на Майдані, російської окупації в Криму та поринало у війну з російськими спецназівцями на Донбасі, така підтримка литовців була неоціненною. Подальший розвиток подій показав, що Литва — це не просто надійний союзник України. Вона має тверду і послідовну позицію щодо ситуації в Україні. Президент Литовської Республіки Даля Грібаускайте стала правдивою борчинею за територіальну цілісність та європейське майбутнє України. Згідно з експертним опитуванням, вона була визнана топ-лобісткою України у світі у 2014 році. Міністр закордонних справ Литовської Республіки Лінас Лінкявічюс належить до кола західних політиків, які значною мірою впливають на зміцнення міжнародних та безпекових позицій України. Не меншу підтримку отримують українці і від литовського суспільства. Відчувається велика симпатія та людська солідарність.

Окрім того, нещодавні події стали поштовхом для тіснішої співпраці між неурядовими організаціями та волонтерами, що розпочалася ще з часів Майдану. Власне, саме Литва стала однією з перших держав, яка запропонувала медичну допомогу пораненим на Майдані протестувальникам. Пізніше ж литовський уряд підтримав чимало ініціатив, спрямованих на надання допомоги постраждалим у війні категоріям населення. Зокрема, уже восени 2014 року з ініціативи Посольства Литви при співпраці з Дніпропетровською ОДА 15 школярів із родин вимушених переселенців поїхали на навчання до Литви. Проект триває уже третій рік. Його особливість полягає у тому, що це, по-перше, довготривале навчання (протягом академічного року), по-друге, що, навчаючись у Литві в російськомовній школі, діти водночас не переривають вивчення української мови. З цією метою з ними їде викладач.

Тож Україна є важливою для Литви геополітично та емоційно. Вільнюс розуміє, що без України Росія ніколи не буде імперією. А тому для Литви сильна прозахідна Україна не менш важлива, аніж членство Литви в НАТО. Це розуміння визначає характер двосторонньої співпраці сьогодні. Адже важить не тільки те, що Литва є адвокатом України в ЄС, де підтримує її в усіх інституціях. Не менш важливо, що литовські політики, урядовці та експерти безпосередньо заанґажувалися в процеси реформування України. З одного боку, вони є хорошими фахівцями від України (допомагає знання менталітету і брак мовного бар’єру), з іншого, вони з власного досвіду знають, як перетворити пострадянську республіку на успішну країну в ЄС. А отже, основою співпраці в сфері реформ є розуміння — «ми були в такій самій ситуації», «ми ще пам’ятаємо злиденність перших років незалежності», «ми не забули наш досвід європеїзації». А тому, всупереч навіть поширеному у Литві прислів’ю — «ви можете вчитися на помилках інших, але тільки ваші власні чогось вас навчать» — литовці терпляче намагаються пом’якшити процес набиття українцями гуль під час імплементації УА з ЄС. Позатим, відзначається, що успіх литовських консультантів безпосередньо залежить від того, чи в Україні, нарешті, почне існувати інституційна спадковість. Адже часта зміна урядових команд і плинність кадрів призводить до того, що литовцям щоразу доводиться починати свою роботу заново. Українській стороні час зрозуміти, що уряд це не університет, де урядовці прийшли повчитися і пішли далі з отриманим багажем знань. Кожна урядова команда має подбати про передачу отриманого досвіду. Тільки тоді можна буде забезпечити безповоротність реформ.

Київ цінує надану Вільнюсом підтримку. Під час зустрічі з президентом Литви Далею Грібаускайте 2 грудня 2015 року президент України Петро Порошенко, зокрема, підкреслив: «Європейська інтеграція для України сьогодні є національною ідеєю, яка об’єднує країну так, як 25 років тому, починаючи з 13 січня, ця ідея об’єднувала всю Литву. Ці реформі ви започаткували 25 років тому, і нам надзвичайно корисний ваш досвід, ваша допомога радниками, передачею цього досвіду у багатьох сферах, про які ми сьогодні говорили». Україна також завжди підкреслює особливий характер двосторонніх відносин.

12 грудня 2016 року за участі президента України Петра Порошенка та президента Литовської Республіки Далі Грібаускайте в українській столиці відзначалось 25-річчя становлення дипломатичних відносин між двома державами. Україна визнає, що Литва — це активний прибічник руху українців до ЄС, з яким немає ментальних розбіжностей і цивілізаційних протилежностей. Українська сторона також підкреслює значення України в такому союзницькому контексті співпраці, позиціонуючи себе як ключова держава на східному порубіжжі Європи, як відновлений форпост Європи. При цьому віддається належне тому, що саме Литва першою обрізала пуповину, що поєднувала з Радянським Союзом. Тож значною мірою Вільнюс є прикладом для наслідування в обох процесах, що тільки-но по-справжньому розпочалися в Україні, — декомунізації та європеїзації.

Водночас, Україна вдячна за те, що може завжди покладатися на Литву як на стратегічного партнера, щирого друга і відданого союзника. Тут не забувають, що Литва жорстко і послідовно обстоює потребу продовження санкцій проти Росії, відстоює територіальну цілісність України та підносить питання захисту прав кримських татар на міжнародній арені. Українські дипломати також відзначають особливо плідну співпрацю з литовськими колегами в Раді безпеки ООН у 2014-2015 роках, коли завдяки злагодженій роботі вдавалося домагатися скликання засідання Радбезу або ухвалення відповідних резолюцій. Окрім того, для української сторони важливо, що двостороння співпраця охоплює не лише традиційний формат міждержавного спілкування (візити на найвищому рівні, підтримка нацменшин, розвиток договірно-правової бази двосторонніх відносин тощо), а й регіональний та багатосекторальний формати, включаючи культурну, освітню, спортивну, молодіжну тощо складові.

Важливо, що одним з основних форматів розвитку таких приязних і стратегічних відносин між державами є інститут Ради Президентів України та Литовської Республіки. Статут про її заснування підписали президенти Леонід Кучма та Валдас Адамкус у Вільнюсі 2002 року. Відтоді відбулося уже вісім засідань Ради Президентів. З невеликою перервою у 2011-2013 роках зустрічі президентів України та Литовської Республіки відбуваються по кілька на рік у рамках офіційних візитів або ж на полях міжнародних самітів. Значно збільшилася кількість зустрічей президентів протягом 2014-2016 років. У грудні 2016 року має відбутися 9-те засідання Ради Президентів у рамках візиту Президента Литовської Республіки Далі Грібаускайте до Києва.

Активно розвиваються й інші формати двосторонньої співпраці — Українсько-Литовська постійна комісія з питань європейської інтеграції, Міжурядова українсько-литовська комісія з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва, Українсько-Литовська ділова рада тощо. Унікальним є досвід співпраці в рамках Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литовської Республіки, Сейму та Сенату Республіки Польща. При цьому Литва виступає й рупором інших балтійських країн. Зокрема, на 7-ій сесії Асамблеї, що відбулася 30 травня 2016 року, спікер Сейму Литовської Республіки Лорета Граужінене зазначила: «Делегація парламенту Литви завжди готова до співробітництва для захисту наших спільних інтересів. Голови парламентів Балтійських країн вітають впровадження реформ у вашій державі. У реалізації цих реформ важливий парламентський компонент... Потрібно, щоб більше Європи було в Україні, а України в Європі».

Визнаючи розвиток двосторонньої співпраці в рамках зміцнення територіальної цілісності та проєвропейського курсу України основним обопільним інтересом обох держав серед інших інтересів можна визначити такі:

України щодо Литви:

підтримка України на міжнародній арені (в ЄС, НАТО, ОБСЄ, ООН);
сприяння в остаточній ратифікації УА з ЄС, в отриманні безвізового режиму з ЄС та в інших форматах співпраці Україна ЄС;
розширення співпраці в оборонній та безпековій сферах;
зміцнення економічної, енергетичної та інфраструктурної співпраць;
вихід українського бізнесу на ринки Литви та ЄС, отримання кредитів бізнесом від міжнародних та литовських банків;
розширення регіональної співпраці.

Литви щодо України:

реформування України та виконання ухвалених у рамках імплементації УА України з ЄС законів;
покращення бізнес-клімату в Україні;
зростання економічної співпраці;
розвиток проекту «Viking» зі збільшенням привабливості його послуг у регіоні та усуненням перешкод для інтенсифікації транзиту товарів на митниці;
відновлення історичної спадщини ВКЛ в Україні;
збільшення співпраці неурядових організацій та розвиток обміну студентів;
зміцнення багатосторонньої регіональної співпраці;
вихід на нові проекти співпраці у сферах енергетики, екології, IT-сектору.

Тож у 25-ту річницю становлення дипломатичних відносин Україна та Литва направду можуть пишатися рівнем досягнутої довіри та взаємодії. Символічним зміцненням такої співпраці стане поява скверу «Литва» навпроти Софійської площі у Києві. Відповідне рішення було ухвалене Київською міською радою 10 листопада 2016 року. За повідомленням Посольства Литовської Республіки в Україні у Вільнюсі з’явиться площа «Україна». Нагадаємо, що українська сторона висловлювала побажання, щоб так було названо площу, на якій розміщено пам’ятник Тарасу Шевченку (при вулиці Усіх Святих). Поява у міському просторі місць, названих на честь інших держав, — це нова практика для Києва та Вільнюса. Про інші практики двосторонньої співпраці йтиметься в основній частині цієї дискусійної записки, яка є спробою неупередженого аналізу відносин між країнами та пошуком нового потенціалу для розвитку подальшого співробітництва між Україною та Литвою.

Розбудова безпекової та оборонної співпраці

Литва входить до переліку країн, які найактивніше допомагають реформувати безпековий та оборонний сектори України сьогодні. Ця допомога надається як в рамках двосторонньої та багатосторонньої співпраці, так і по лінії НАТО. Литва бере участь у діяльності об’єднаної координаційної комісії з питань реформи МО України (серед інших учасниць цього формату — США, Велика Британія, Канада). Комітет складається з 13 тематичних підкомітетів, у яких розробляють питання реформи оборони та налагодження військової співпраці між сторонами. Литва також є єдиною державою, яка 2016 року передала Україні летальну зброю — близько 150 тонн патронів. Литва має власне виробництво патронів, тому передача була можливою і не потребувала узгодження з іншими країнами НАТО. Сприяла цьому співпраця між посольствами та міністерствами оборони (щоправда, на проведення операції знадобилося близько двох років). Україні передали патрони, які «не були потрібні Литві», оскільки зброя радянського зразка не використовується після переходу литовських збройних сил на стандарти НАТО. Таким чином, Вільнюс створив прецедент і дав приклад іншим країнам Альянсу продемонструвати свій рівень підтримки України.

Важливою складовою литовської політики щодо України в контексті зміцнення регіональної безпеки є послідовне сприяння поглибленій співпраці між Україною та НАТО. Євроатлантичні аспірації Києва підтримує міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс та литовські дипломати на всіх міжнародних майданчиках. За словами міністра, Україна є одним із ключових партнерів НАТО. Київ може очікувати, що Литва усіляко дбатиме про зростання політичного діалогу та практичної співпраці між сторонами. Від 1 січня 2015 року Посольство Литовської Республіки в Україні виконує функції контактного посольства НАТО в нашій державі. Нещодавно було ухвалене рішення про те, що Посольство виконуватиме ці функції до кінця 2018 року. Це означає, що Київ зможе розраховувати на підтримку литовської сторони в період найбільших реформ, які відбуватимуться в МО відповідно до реалізації Стратегічного оборонного бюлетеня. Зокрема, можна очікувати, що Посольство й надалі виступатиме ініціатором різних програм, спрямованих на покращення рівня обізнаності населення України про НАТО (це можуть бути просвітницькі заходи, співпраця зі ЗМІ та громадськими організаціями, форуми і програми для студентів тощо; протягом попередніх двох років Посольство взяло участь у 78 тематичних заходах).

Відповідно, можна порадити використати такий досвід Посольства при доопрацюванні проекту Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2017-2020 роки, яким опікується служба віце-прем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Також слід врахувати, що як контактне посольство НАТО в Україні воно займається логістикою, моніторингом та аналітикою питань, що стосуються співпраці Альянсу та України. Важливою складовою його діяльності є також координація співпраці посольств країн-членів НАТО в Києві. З цією метою організовуються регулярні брифінги та зустрічі послів, на яких погоджується спільна комунікаційна стратегія стосовно НАТО в Україні. Для литовських дипломатів важлива дипломатична синергія з іншими посольствами у Києві. Тож, якщо для пересічних українців вагомими є кампанії з інформування та просвітництва щодо Альянсу, які ініціює Посольство Литви, то для інших дипломатичних представництв та МЗС України — важливою є роль координатора, яку литовці відіграють у питаннях спільної політичної оцінки співпраці Україна-НАТО та виконання узгодженого порядку денного.

Поза тим, підтримка литовців базується на кількох стовпах: визначення сфер співпраці в рамках НАТО, делегування в Україну своїх експертів (близько 50 інструкторів допомагають реформувати ЗСУ), участь у трастових фондах, військове навчання та тренування українських військовиків, розвиток тристоронньої ЛИТПОЛУКРБРИГ, лікування поранених українських військовиків у Литві. Загалом же йдеться про 14 проектів, які реалізуються або самостійно, або ж разом з іншими державами. Литовці надають допомогу новоствореним силам спецоперацій. Для української сторони особливо важливою є допомога литовських інструкторів у реформі сержантського корпусу ЗСУ. Сержантська ланка в Україні не така ефективна, як в арміях західних країн. Оскільки ЗС Литви розвивалися з радянського фундаменту, то литовцям добре відомий трансформаційний етап і покроковість розвитку військових підрозділів за стандартами НАТО. Про це також говорив литовський військовий експерт Маріус Шульга, коментуючи запуск реформи системи матеріального забезпечення ЗСУ навесні 2015 року. Зокрема, як приклад визначався литовський досвід із забезпечення кожного військовослужбовця новою екіпіровкою та єдиним кінцевим бойовим комплектом за стандартами НАТО, а не СРСР.

Тож литовський досвід передається кількома шляхами. По-перше, завдяки підготовці українських інспекторів, насамперед, на базі навчального центру «Десна» (але також і в Яворові та у Хмельницькому). По-друге, шляхом запрошення на навчання до Литви (також офіцери мають змогу навчатися в Балтійському оборонному коледжі в Тарту (Естонія) — БАЛТДЕФКОЛ, де відбувається підготовка офіцерів Балтійських країн за стандартами НАТО від 1998 року). Литовці розуміють значення військової освіти для кшталтування нового війська — литовські офіцери, включно з радянськими, отримували західну освіту. Тому навчання українських офіцерів в Литві та Естонії — це важлива складова наданої Вільнюсом підтримки (зі зростанням бюджету оборонного відомства збільшиться й кількість вишколених за цією програмою українців; інший фактор, що визначає кількість охоплених програмою українців, — кількість військовиків із достатнім рівнем володіння англійською мовою для навчання за кордоном). Освітня складова включає також допомогу у розробці програм для українських військових ВНЗ, що передбачає зміну навчальних планів та їхню адаптацію до освітніх стандартів країн-членів НАТО. По-третє, також передається досвід багатонаціональної співпраці між країнами-членами і тими, що є поза Альянсом, отриманий Литвою до 2004 року.

Постання ЛИТПОЛУКРБРИГ є найкращим прикладом співпраці в цьому форматі. У його основу покладено досвід литовсько-польського батальйону (був включений до сил швидкого реагування ЄС у 2000 році) і також використано досвід польсько-українського батальйону (1998-2010 роки; спільний формат за участі також литовців використовувався під час участі в місії НАТО (KFOR) у Косово). Важливе підґрунтя для співпраці було закладено й в Афганістані. У 2007 році оборонні відомства погодили участь українського миротворчого персоналу (медиків) у складі литовського контингенту в Афганістані, що було черговим доказом високого рівня співпраці між державами. Тристороння ЛИТПОЛУКРБРИГ миротворча бригада, таким чином, є черговим кроком на шляху поглибленого співробітництва (відповідну угоду після довгих зволікань сторони підписали 19 вересня 2014 року, до реалізації приступили восени 2015 року).

Бригада уже зібрала овації громадян під час парадів у Варшаві та у Києві у 2016 році. Серед завдань, винесених на перший рік її існування, головне — підготуватися до сертифікації щодо набуття вищої оперативної готовності у грудні. З цією метою командування ЛИТПОЛУКРБРИГ також узяло участь у командно-штабних навчаннях «Кленова арка — 2016», що відбулися на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки у першій половині листопада 2016 року. Основна мета — це підготуватися до виконання операцій із кризового реагування та з підтримку миру. Українському батальйону, який входить до складу тристоронньої бригади, в навчаннях допомагають міжнародні інструктори з Об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки (JMTG-U). Наразі не йдеться про те, що заснована як миротворча ця бригада буде виконувати інші завдання (щоправда, є згадки про те, що вона може стати основою чергової бойової групи ЄС). Якою б не була подальша доля бригади, важливо, що вона вже є моделлю залучення українських військовослужбовців до постійної співпраці з країнами НАТО в рамках спільного військового з’єднання. Для офіцерів це означає практичне і ґрунтовне ознайомлення з штабними процедурами та порядком дій НАТО. В умовах переходу ЗСУ на стандарти НАТО цей досвід є неоціненним.

Таким чином, військова співпраця з Литвою відкриває перед Україною перспективу тісної співпраці з країною НАТО без членства в НАТО. Влітку цього року українські артилеристи з 80-ої десантно-штурмової бригади ВДВ вперше взяли участь у міжнародних артилерійських маневрах — тактичному навчанні «Полум’яний грім 2016» (Flaiming Thunder 2016) у Литві. При цьому українське командування відзначило зростання інтересу в країнах НАТО до досвіду українських артилеристів — учасників АТО. Така увага закономірна й зумовлена характером війни на Сході України. Зазначений досвід співпраці можна розширювати через розробку проектів із залучення українських військовиків до нордично-балтійських безпекових форматів у рамках реалізації smart defence концепції.

З огляду на агресивну і непередбачувану політику Кремля щодо Балтійських та Скандинавських країн і велику ймовірність диверсій уже не тільки в повітрі, а й на суші, досвід українських військовиків, отриманий в АТО, уже визнається таким, який слід перейняти північноєвропейським сусідам загалом і Литві, зокрема. Також заслуговує на вивчення початковий етап проникнення російських спецназівців у Крим та на Донбас. Видається, що хвиля біженців із Росії до нордичних країн на початку 2016 року протестувала спільний із Росією кордон. Водночас, постійні залякування Кремля щодо перекидання до Калінінградської області комплексу «Іскандер» (і створення A2/AD ситуації) не тільки провокує політичну напругу, а й не випускає країни НАТО за межі нав’язаного РФ порядку денного. Українські військовики, а особливо розвідка, які уже добре вивчили таку тактику росіян, можуть бути залучені як консультанти литовцями також. Бажаним також було б перейти до спільного (для початку в тристоронньому форматі) оборонного (оперативного) планування з включенням України до спільного безпекового та оборонного простору ЄС. Такий формат співпраці міг би передбачити й можливості для посилення оборонного потенціалу Литви Україною (в середньостроковій перспективі).

Спочатку Майдан, а згодом АТО додали ще один новий компонент до співпраці між країнами — допомогу українським пораненим. Завдяки злагодженій роботі дипломатів обох країн і, особливо, безпосередній участі Посольства Литви в Україні та Почесного консульства Литви у Дніпрі, співпраці між міністерствами оборони та міністерствами охорони здоров’я, а також завдяки виділеному литовським урядом фінансуванню та щирій заанґажованості литовських лікарів, уже понад сто поранених українців були відправлені з госпіталів у Дніпрі та Харкові на реабілітацію до Литви. У такий спосіб Вільнюс допомагає впоратись із браком належної кількості реабілітаційних центрів в Україні, пропонуючи послуги Військового реабілітаційного центру у місті Друскінінкай та інших медичних закладів. Відгуки українських військовослужбовців про перебування в Литві свідчать не тільки про хороший медичних догляд, а й про тепле та щире ставлення. Окремим зворушливим моментом є вручення Головнокомандувачем ЗС Литви медалей за оборону українського народу та ЄС, які отримують українці.

Ще одна проблемна ділянка в українській системі — психологічна реабілітація — також відобразилася в литовських підходах до реабілітації та в пропозиціях допомоги. Йдеться про передавання досвіду з психосоціальної реабілітації. Певні кроки уже здійснено у співпраці з фахівцями з Дніпровської та Полтавської областей. Допомога здійснюється і по лінії ОБСЄ у співпраці з міністерством соціальної політики України. За словами посла Вайдотаса Верби, ОБСЄ допомагає розробити концепцію державної цільової програми з медичної, психологічної та соціальної реабілітації та адаптації учасників АТО на період до 2020 року. Опрацьовуються підходи з допомоги різним категоріям постраждалих — дітям, цивільному населенню, яке пережило травматичний досвід, військовополоненим, жінкам-військовослужбовцям та іншим. Станом на вересень 2016 року кількість демобілізованих сягала 160 тисяч, із яких щонайменше 20% визначалися як такі, що потребують психосоціальної реабілітації. З огляду на це, допомога Литви є більш ніж затребувана. До того ж про започаткування цього виду співпраці йшлося й під час засідання спільної комісії з євроінтеграції влітку 2016 року.

Загалом же за 2014-2016 роки Литва надала Україні допомогу на суму 4,5 млн євро, з яких на гуманітарну допомогу було виділено понад 1,18 млн євро. Гуманітарна допомога включає опікування пораненими, допомогу жертвам війни в зоні АТО, постачання медичного обладнання та медикаментів, а також інший гуманітарний вантаж. За сприяння литовських громадських організацій та волонтерів започатковано поїздки школярів та студентів із зони конфлікту до Литви. Розробляється програма допомоги внутрішньо переміщеним особам із Донбасу та Криму. Під впливом подій в Україні розвиваються і давня литовська організація «Союз литовських стрільців», міжнародний волонтерський центр «Blue-Yellow», діяльність яких зосереджена і на допомозі українцям. Гурти «Biplan» та «Skylė» (Браття) не просто вплели український контекст у свій репертуар, а навіть заспівали українською.

Публікацію підготовлено у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України» за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні. Зміст дослідження є винятково відповідальністю Інституту світової політики та не обов’язково відображає погляди уряду Литви.

Олена Бетлій, Інститут світової політики