Україна – Молдова. Що болить і як лікувати?

Україна – Молдова. Що болить і як лікувати?

Кремль застосовує подібну тактику щодо врегулювання конфлікту на Донбасі та в Придністров’ї. Київ має брати це до уваги

Фрагменти аналітичної записки Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики: Україна – Молдова»

Петро Могила — символічна й об’єднавча постать для українсько-молдовських відносин. Насамперед тому, що нагадує про спільний європейський простір нашого регіону, в якому представник родини молдавських господарів, шляхетний і добре освічений воєводич став київським митрополитом. По-друге, тому, що відсилає нас до часів, сповнених не менших викликів, аніж сьогодення, з яких Могила зумів вивести паству. Сучасники ж Могили назвали його оборонцем руських прав, тим, хто приніс спокій Русі, бо «усе добре справить, добре направить».

Обравши «європейську інтеграцію як стратегічну мету обох держав», Україна та Молдова знову розбудовують двосторонні відносини в спільному європейському просторі. Зміцнення їхньої державності також залежить від успішного реформування та відновленої політичної ідентичності. Окрім того, рух до ЄС можна розглядати стимулом для зміцнення двосторонньої співпраці завдяки спільно реалізовуваним проектам та спільному досвіду європеїзації.

Європейський вибір України та Молдови підкреслюється й символічними політичними жестами керівництва обох країн. У складний для України період, у час російської агресії в Криму, 17 березня 2014 року прем’єр-міністр Молдови Юріє Лянке здійснив робочий візит до Києва і зустрівся з новообраним прем’єром Арсенієм Яценюком. Цей візит став проявом проукраїнської політики Кишинева, який у такий спосіб наголосив, що потребує демократичної європейської сусідки. Сприйнятим як жест підтримки проєвропейських сил у Молдові був візит президента Петра Порошенка разом із президентом Польщі Броніславом Коморовським до Кишинева 20 листопада 2014 року напередодні проведення парламентських виборів у Молдові. «Альтернативи європейському шляху розвитку Молдови не буде», — такими сподіваннями поділився під час візиту Порошенко. Важливість подальшої взаємної підтримки проєвропейських сил та європейських прагнень одна одної підкреслювалася й надалі. Сповненими політичного символізму були й взаємна присутність міністрів оборони України та Молдови на парадах до 25-річчя незалежності України та Молдови у Києві та Кишиневі відповідно. Налагодженою є і міжпарламентська співпраця.

Попередня відсутність посла України у Молдові (листопад 2014-го — вересень 2015-го) вплинула на те, що вирішення деяких питань загальмувалося. Окрім того, певний «застій» у стосунках був також пов’язаний із російською агресією. Однак 2016 рік можемо вважати проривним, що відзначилося у пожвавленні діалогу на найвищому рівні та в підготовці низки двосторонніх заходів. Є привід до попереднього оптимізму, що визначені раніше експертами чотири блоки проблем у відносинах – демаркація кордонів, взаємні претензії на майно, умови функціонування Новодністровської гідроелектростанції та питання навколишнього середовища — перейдуть у категорію розв’язаних питань.

Відтак окрім ефективного та швидкого виконання пакетних домовленостей та успішної імплементації Угоди про асоціацію (УА) і поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) з ЄС, що є взаємним інтересом обох держав, серед інших інтересів можемо виокремити такі:

України щодо Молдови:

  • контроль державного кордону між Україною та Молдовою, особливо придністровської ділянки, від чого залежить безпека України;
  • протистояння російській пропаганді та збільшення впливу «м’якої сили» України в Молдові;
  • розгортання економічного співробітництва та доброзичлива економічна політика Кишинева, що унеможливить використання інструменту «торговельних воєн» у майбутньому;
  • багатостороння співпраця з українською діаспорою у Молдові;
  • врегулювання конфлікту у Придністров’ї.

Молдови щодо України:

  • міжнародна безпека та встановлення територіальної цілісності України;
  • розвиток інфраструктурних проектів як платформи для глибшого співробітництва та туризму;
  • екологічна ситуація;
  • облаштування міждержавного кордону;
  • розвиток економічних відносин;
  • співпраця з регіонами України;
  • підтримка молдовської меншини в Україні;
  • врегулювання конфлікту у Придністров’ї.

Взаємні інтереси

Історія діяльності міжурядової українсько-молдовської комісії є хорошим прикладом складних дипломатичних компромісів та пошуку конструктивного діалогу щодо вирішення питань, залишених колишнім спільним радянським минулим — зокрема, узгодження прав власності на об’єкти, побудовані в радянський період (так, йдеться про об’єкти рекреаційної сфери, які мають визнатися власністю Молдови на території України, та частина греблі Дністровської ГЕС-2, у якій зацікавлена Україна і яка розташована на території Молдови) та демаркація кордону. На жаль, швидким погодженням спірних питань міжурядова змішана комісія не відзначилася. Перерва між засіданнями комісії сягала багатьох років. Так, 12-те засідання відбулося у 2006 році, 13-те засідання лише 2011 року, 14-те передбачалося 2012 року у Києві, але не відбулося досі. Однак є попередній оптимістичний прогноз, що наступна зустріч комісії все ж відбудеться невдовзі. Тим часом у рамках контактів між відомствами готуються протоколи, у яких закриються питання демаркації кордонів, врегулювання прав власності, угода щодо Новодністровської ГЕС.

Пакет питань, від вирішення яких залежить перехід України та Молдови до нової двосторонньої аґенди, стосується підготовки до підписання під час 14-го засідання змішаної комісії наступних документів: протокол про правовий статус (право власності) об’єктів Республіки Молдова, що знаходяться на території України; протокол про правовий статус (право власності) буферного гідровузла Дністровського гідроенергетичного комплексу; угода між кабінетом міністрів України та урядом Республіки Молдова про забезпечення функціонування Дністровського комплексного гідровузла; рішення спільної українсько-молдовської демаркаційної комісії про демаркацію лінії державного кордону в районі буферного гідровузла Дністровського гідроенергетичного комплексу; рішення спільної українсько-молдовської демаркаційної комісії про демаркацію лінії державного кордону в районі н.п. Джурджулешти. Як нам відомо, робочі групи експертів (секторальні комісії) уже опрацювали деталі документів, тепер за сторонами їхнє остаточне погодження.

Попри те, що принцип просування співпраці полягає у прийнятті одразу всього пакета, в деяких випадках доходило до винесення окремих питань за його дужки. Так, проривним було довгоочікуване рішення Молдови передати Україні права власності на 7,7-кілометрову ділянку автомобільної дороги Одеса – Рені та землі під нею в районі населеного пункту Паланка у 2011 році. У зимовий період, однак, постає проблема придорожніх ділянок землі, що пов'язано з питанням очищення дороги від снігу. Таким чином, у цьому конкретному прикладі вирішення питання тривало близько 10 років, оскільки де-юре ця ділянка була передана у власність України відповідно до Угоди про державний кордон та додатковий протокол до зазначеної угоди, ратифікованих парламентами обох держав у 2001 році.

Однак ще більше часу вимагає вирішення питання приналежності 430 м берегової лінії річки Дунай у районі порту Джурджулешти, що відповідно до згаданої угоди про держкордон визнано за Молдовою. У цьому випадку йдеться про встановлення двох прикордонних знаків. Однак зробити це зможуть, коли вирішать питання демаркації кордону в районі Дністровської ГЕС-2, що залежить від визнання права власності України на частину буферного гідровузла. Йдеться про ділянку, що займає водосховище в 17 га, яке знаходиться на правому березі Дністра. Вона була відведена УРСР 1981 року для будівництва ГАЕС згідно з відповідною постановою Ради міністрів Молдавської РСР (№372). З огляду на те, що ця радянська постанова втратила чинність, територія розміщення буферного гідровузла ГЕС-2 та факт завершення його будівництва без участі молдовської сторони призвели до розбрату між сторонами. Відповідно, не обійшлося без надмірної політизації питання та гострої дискусії в публічному просторі Молдови. Бажання України отримати в довгострокову оренду територію ГЕС-2 розглядалося як важіль впливу Кишинева на Київ для того, щоб посадити українців за стіл переговорів. Водночас, інтенсивність двостороннього міжвідомчого діалогу та підготовка до засідань міжурядової комісії на даному етапі дозволяють сподіватися на остаточне позитивне для обох сторін розв'язання питання уже в недалекому майбутньому.

Вирішення спірних питань відбувається одночасно з розвитком інших сфер співробітництва. Зокрема, під час переговорів українсько-молдовської робочої групи з питань транспорту у Кишиневі 28-29 липня 2016 року сторони досягли принципових рішень, які, однак, все ще потребують реалізації. По-перше, йдеться про лібералізацію автомобільних перевезень та скасування дозволів на транзит вантажного автотранспорту між Україною та Молдовою. Вважається, що це рішення, насамперед, вигідне молдовській стороні. По-друге, передбачається лібералізація авіасполучення, від якої виграють уже українські авіаперевізники, для яких передбачається збільшення частот. Водночас, чиновники домовилися про будівництво мосту через Дністер між містечками Ямпіль (Україна) та Сорока (Молдова). Донорами цього проекту мають стати Європейський банк реконструкції та розвитку та ЄС. Відповідні угоди мають бути підписані під час наступної зустрічі прем’єр-міністрів України та Молдови.

Озвучені проекти є ще одним прикладом взаємовигідних поступок з боку Києва та Кишинева. Окрім того, слід враховувати, що Молдова, економічний розвиток якої залежить від виходу на міжнародні ринки, особливо зацікавлена в розвитку інфраструктурних проектів. З її ініціативи у 2015 році сторони повернулися до питання поновлення залізничного сполучення на ділянці Березино (Україна) — Басарабяска (Молдова). ЗМІ одразу популяризували це рішення як «будівництво залізничного сполучення в обхід Придністров’я». На практиці ж його реалізація, до якої поки що не дійшло, означає можливість транспортувати молдовський вантаж у порти Одещини. Молдовська сторона також зацікавлена в розбудові транспортної магістралі і визначає співробітництво в галузі інфраструктури як об’єднавчий фактор, який допомагає Україні та Молдові поєднати зусилля з реалізації спільних проектів. Зокрема, Кишинів уважно стежить за побудовою траси з Польщі до Румунії через територію України (ремонт доріг, який уже відбувається, на ділянках Львів-Івано-Франківськ та Івано-Франківськ-Чернівці) та Молдови. Отримана завдяки побудові цієї траси мобільність сприятиме економічному розвитку регіону, а також підвищить його туристичну привабливість.

Битва за Дністер

Дністер — це водна пуповина Молдови (забезпечує 70% водних ресурсів та Кишинів, зокрема). Якість питної води, рівень води та безпека екосистеми річки загалом — це порядок денний, який Україна та Молдова мають вирішувати спільно. Натомість часто доводиться чути нарікання молдовської сторони на небажання українських колег сідати за стіл переговорів, щоб, зокрема, обговорити питання Новодністровської гідроелектростанції. Вважається, що саме її діяльність є причиною нестачі води та обміління молдовського русла Дністра. Окрім того, відчуваються наслідки глобальної зміни клімату. Рівень річки не внормовується за зимово-весняний період.

Для української сторони Дністер та його притоки, зокрема, Збруч — це, насамперед, каскад гідроелектростанцій. Згідно зі зненацька ухваленою у липні 2016 року урядовою Програмою розвитку гідроенергетики України, на період до 2026 року Дністер буде перегороджений дамбами у шести додаткових місцях. Внаслідок цього під затоплення при створенні нових водосховищ потраплять терени національних природніх парків у Дністровському каньйоні. Програма була розроблена Міністерством енергетики та вугільної промисловості України. Очікуваний результат, за повідомленням прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, — це «збільшення частки гідроенергетики в загальній структурі виробництва електроенергії до 15,5%». Чи стане реалізація цієї програми кроком до зміцнення енергоефективності України, як на це сподіваються ініціатори ухвалення її урядом, невідомо, але в тому, що вона поставила під загрозу екосистему Дністра, сумніватися не доводиться. Зрештою, Дністер може повторити долю Збруча, рівень води в якому влітку падає настільки, що його уже не вистачає для нічного запуску електростанції. Ухвалена без участі належних обговорень та експертиз, урядова програма уже наразилася на критику не тільки екологів, а й міністерства екології та природніх ресурсів України.

Так, на думку чиновників міністерства, «у разі здійснення зазначеного будівництва буде знищено всі прируслові та руслові природні комплекси національного природного парку «Дністровський каньйон», частину природних комплексів національного природного парку «Хотинський» та Галицького національного природного парку, низку об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій». Окрім того, міністр Остап Семерак слушно звертав увагу колег з Міненерговугілля на політичні наслідки від ухваленої програми. По-перше, йдеться про порушення Договору між кабміном України та урядом Молдови про співробітництво у сфері охорони і сталого розвитку басейну річки Дністер (підписаний 2012 року у Римі, ратифікований Молдовою і підготовлений до ратифікації Україною). Ним передбачена координація спільних дій обох держав щодо розвитку усього басейну Дністра. По-друге, одноосібне ухвалення рішень щодо транскордонних водотоків є також порушенням вимог Конвенції Еспо, які передбачають проведення міжнародних консультацій заздалегідь. Однак аргументи Мінприроди не були враховані ані щодо проведення належної державної екологічної експертизи проекту програми, ані щодо оцінювання впливу на довкілля в зоні майбутніх об'єктів гідроенергетики, ані щодо дотримання міжнародних зобов'язань України.

Безпосереднім проблемним питанням, породженим роботою Новодністровської ГЕС, для молдовської сторони є встановлення фіксованого обсягу спуску води Дністровського водосховища. Для збереження санітарного стану Дністра на молдовській ділянці потрібний обсяг води становить 120 кубометрів у секунду (реальна ситуація — 105–107 кубометрів у секунду), бажаний обсяг натомість складає 180–200 кубометрів у секунду. У серпні 2016 року рівень води в Нижньому Дністрі впав до критичної межі, внаслідок чого забезпечення водою Кишинева опинилося під загрозою.

Екологічні відомства двох держав також мають низку питань, які накопичилися через перерви у міжвідомчих консультаціях. Йдеться про забруднення Дністра через несправні очисні споруди. Гостро стоїть питання скидання нечистот із Сорок та інших молдовських міст, що ставлять під загрозу нижню течію Дністра в Одеській області та водозабезпечення Одеси. Для української сторони було б прийнятним проведення інспекції підприємств вздовж усього русла нижнього Дністра. Проблему забруднення річки нечистотами уже визнає і глава управління Гідрометеослужби Молдови Валеріу Казак після відвідування різних ділянок річки і ділянки Сорок, зокрема.

Окрім проблеми забруднення Дністра, українська сторона впродовж років наголошує на необхідності вирішення проблеми забруднення річки Киргиж-Китай (в басейні Дунаю) в Одеській області стічними водами з території Молдови. Попередньо було з’ясовано, що забруднення річки викликані зливними водами молдовських винзаводів та стоками міської каналізації м. Твардиця.

Придністровя

Українська політика щодо Придністров’я може бути поділена на два періоди — до і після 2014 року. Російська агресія проти України у 2014 році врешті змусила Київ ужити заходів, до яких не доходило у попередній період, і які схвально оцінили в Кишиневі. Це дозволяє говорити про зміну політики українського керівництва щодо питань врегулювання конфлікту у Придністров’ї. Українська влада ухвалила рішення, внаслідок яких з подачі Києва посилився контроль Кишинева над Тирасполем. Окрім згаданих вище змін в митних процедурах, найважливішим стало рішення про денонсацію «Угоди між урядом України та урядом РФ про організацію військових міждержавних перевезень та розрахунки за них» та «Угоди між урядом України та урядом РФ про транзит через територію України військових формувань РФ, які тимчасово знаходяться на території Республіки Молдова». Таким чином російський миротворчий контингент у Придністров’ї виявився відрізаним від Росії без можливості подальшої ротації. Зовнішньополітична діяльність Тирасполя також була обмежена діями Києва, зокрема завдяки закриттю неба над державою для приватних бортів російських політиків, включно з спецпредставником президента РФ щодо Придністров’я Дмитром Рогозіним.

Також була визначена пріоритетність інтересів Києва: демілітаризація Придністровського регіону шляхом виведення нелегального російського контингенту. Це питання обговорювалося президентом України Петром Порошенком з новоприбулим послом Республіки Молдова в Україні Русланом Болбочаном під час зустрічі з нагоди прийняття вірчих грамот. Президент Порошенко, який навчався у школі в Бендерах і добре обізнаний із життям обох берегів Дністра, повністю володіє контекстом конфлікту в Придністров’ї та розвитку українсько-молдовських відносин. Він був секретарем РНБОУ і, як прийнято вважати, був автором плану Ющенка стосовно врегулювання придністровського конфлікту у 2005 році та міністром закордонних справ України, коли дійшло до чергового витка пожвавлення відносин із Кишиневом, також, як вважається, він має бізнес-інтереси в Молдові. Однак тепер, ставши президентом, Порошенко зіткнувся з потрійним викликом: як вивести нелегальний російський контингент із Придністров’я, із тимчасово окупованого Росією Криму та з Донецької і Луганської областей. Інший виклик — подвійність ролей у форматі «5+2» та в нормандському форматі. У кожному з них, але в різних іпостасях, потрібно вести переговори з Росією, ОБСЄ та ЄС. Водночас помітно, що Кремль застосовує подібну тактику щодо врегулювання конфлікту на Донбасі та в Придністров’ї. Київ має брати це до уваги і не допускати сценаріїв вирішення придністровського питання за російським планом, що згодом може бути екстрапольований на Донбас. Таким чином, на сьогодні «червоні лінії» врегулювання конфлікту в Придністров’ї мають бути співвіднесені з «червоними лініями» із врегулювання конфлікту на Донбасі. Адже політика Росії щодо обох неконтрольованих центральними владами теренів є ідентичною: фінансова та військова підтримка, зміцнення псевдодержавних інститутів влади, соціальна підтримка пенсіонерів.



З огляду на подібність конфліктів та російських сценаріїв з їх вирішення, Києву доцільно розробити окрему комплексну концепцію з врегулювання конфліктів на Донбасі та Придністров’ї. Для цього вимагається введення окремої посади — спеціального представника президента з врегулювання конфліктів на пострадянському просторі. Зосередження аґенди з реінтеграції Придністров’я в Молдову та ОРЛДО і Криму в Україну в одному кабінеті сприятиме кращій координації роботи, глибшій міжнародній співпраці і виробленню політичної стратегії для ефективної імплементації потрібних рішень. Про те, що є вакуум такої стратегії говорить брак власного політичного порядку денного для обох конфліктних регіонів. На попередніх президентських виборах у Придністров'ї Київ робив ставку на Євгена Шевчука, який навчався у Києві і який розігрував українську приналежність лівого берега у своїй виборчій кампанії, але обпікся. Однак це не означає, що не варто спільно з Кишиневом «працювати» з придністровськими політичними елітами. При чому тут можна йти тим самим шляхом, яким тепер вибудовується економічно-соціальна аґенда: «говорити доти, доки не з’явиться придністровська еліта, готова політично реінтегруватися». Але тут теж слід зважати на час — уже виросло покоління тих, хто не жив в єдиній Молдавській РСР; з іншого боку, практично вичерпався закладений ще в радянські часи індустріальний ресурс, що дозволяв розвиватися економічно, і законсервувалося радянське світосприйняття. Внаслідок цього невдовзі може настати той момент, коли statusquo уже не задовольнятиме жодну зі сторін.

Важливість врегулювання придністровського конфлікту вимагає тісної координації дій між Києвом та Кишиневом. Слів про те, що питання Придністров’я має бути вирішене на умовах, які задовольнятимуть Кишинів, замало. Мають бути спільні дії. Це зміцнить рівень довіри між обома столицями і допоможе Києву відокремити свою позицію як гаранта (а не посередника) мирного врегулювання у Придністров’ї. Також важливо не давати приводів для підозри Києва в підтримці російської позиції, а такі підозри сягають корінням ще 1990-х років. Координація позиції української сторони з Німеччиною, як про це свідчать цьогорічні перемовини групи «5+2», ціною поступок молдовської сторони, також має бути переглянута, оскільки бумерангом б’є по врегулюванню конфлікту на Донбасі. Україні важливо зрозуміти, що Молдова, будучи в змозі самостійно дати відсіч російським планам, потребує її підтримки в питаннях врегулювання придністровського конфлікту. Крім того, не хоче ж Київ опинитися сам на сам із Росією в перемовинах про Донбас. Тому співпраця в цьому питанні — це стратегічна необхідність для обох держав. Водночас, Києву слід домогтися виконання потрібних йому інспекцій у Придністров'ї — перевірки складу боєприпасів у Колбасному та аеропорту в Тирасполі, а також здійснення спостереження за військовими навчаннями (що останнім часом стали надмірно регулярними). Оскільки «економічна блокада» не найкращий формат тиску на Тирасполь, тож ОБСЄ та Берлін могли б поставити зазначені безпекові питання в перелік «малих справ» задля будування довіри між усіма сторонами.

Ще одне питання, яке визначило порядок денний придністровських дебатів другої половини 2016 року, — особливий статус Придністров’я, над чим має попрацювати Кишинів. Свою роль в активізації пошуку рішень щодо придністровського регіону відіграла Німеччина як країна, котра головує у 2016 році в ОБСЄ. Берліну не потрібна нова ескалація ще в одній точці по сусідству з ЄС. Однак, попри те, що дії ФРН уже привели до поновлення переговорів і оживили формат «5+2» новими зустрічами, від перебігу переговорів навряд чи доведеться очікувати суттєвих результатів. Насамперед тому, що вони збіглися в часі з двома президентськими кампаніями — одна в Республіці Молдова (30 жовтня), інша в Придністров'ї (11 грудня). Тирасполь уже показав, що йому політично вигідно в контексті виборчої кампанії усіляко зміцнювати відносини з Росією. Указ Шевчука про приведення придністровського законодавства у відповідність з законами РФ з метою подальшого приєднання Придністров'я до Росії на виконання результатів референдуму 2006 року — це його вже відкрита карта в боротьбі за продовження президентської кар’єри. Не відстає від Шевчука фаворит гонки спікер Вадим Красносельський. Під час візиту до Москви наприкінці вересня інтерв’ю з ним вийшло на «Первом канале». Тема розмови — важливість перебування російської миротворчої місії в Придністров’ї та російської економічної і гуманітарної допомоги.

Вересневі опитування громадської думки в Молдові показують, що в контексті розмов про визначення особливого статусу для Придністров’я ставлення громадян до можливих сценаріїв вирішення конфлікту змінилося. Зокрема, знову зріс відсоток тих, хто вважає, що Придністров’я має бути звичайним регіоном Молдови без статусу автономії (автономний статус Гагаузії поширений на лівий берег остаточне виведе з-під контролю Кишинева два регіони). Також зменшився відсоток тих, хто вважає можливим його приєднання до Росії або ж визнання його незалежного статусу. Вперше за 8 років проведення опитувань не зафіксовано прихильників ідеї про приєднання Придністров’я до України — раніше показник коливався між 1-2%.

Тема «приєднання Придністров’я до України» тліє в публічному дискурсі Молдови від часу завершення війни. Сама ж ідея має різну генезу — від позиції українців лівого берега в першій половині 1990-х до молдовських уніоністів. Останніми воно розглядається частиною формули: правий берег приєднується до Румунії, а лівий — до України. Також використовувався український чинник Ігорем Смірновим та Євгеном Шевчуком, зокрема, у кампанії 2011 року. Все ж український виборець становить третину населення в невизнаній республіці. Таким чином, дискусії про українське майбутнє Придністров’я слід розглядати як частину внутрішньомолдовського дискурсу. У контексті ж нової президентської кампанії говорити про появу цієї теми узагалі немає підстав. Російська пропаганда свого досягла — ставлення до України в місцевих етнічних українців значно погіршилося.

Водночас, проблему врегулювання конфлікту у Придністров’ї слід розвивати в форматі тристоронньої співпраці між Україною, Молдовою та Румунією. Як країна-член ЄС і НАТО Румунія може сприяти розробці регіональної безпекової стратегії, а також виступити гарантом безпеки Молдови. Київ і Бухарест водночас можуть погодити спільні заходи, наприклад, продовжити практику закритого неба для будь-яких літаків, які прямують в Тирасполь. Також слід посилювати спільну боротьбу з дезінформацією на території Молдови (проект StopFals!). Інший формат — це використання «м’якої сили» тристоронньої економічної співпраці. Наскільки привабливою вона стане, безпосередньо залежить від України, яка впродовж 2016 року уже декілька разів перенесла дату проведення українсько-молдовсько-румунського бізнес-форуму в Чернівцях. З розвитком цього формату співпраці доречним буде залучати до співпраці бізнесменів, що походять із Придністров’я, таким чином посилюючи горизонтальну співпрацю. Подібні тристоронні проекти слід розвивати і в інших горизонтальних форматах — насамперед між неурядовими організаціями і молоддю. Корисним також буде досвід існуючих єврорегіональних проектів.

Таким чином, політика України стосовно Придністров’я, що сьогодні відповідає формулі «переговори між сторонами повинні тривати» і підтримці позиції ОБСЄ, має бути більше спрямована на тіснішу співпрацю з Кишиневом. Це має привести до вироблення спільної стратегії стосовно реінтеграції тимчасово неконтрольованих територій з урахуванням усієї повноти геополітичного та геоекономічного контексту в регіоні.

Повна версія аналітичної записки

«Аудит зовнішньої політики: Україна – Молдова»

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Читайте також:

Аудит зовнішньої політики: Україна-Австрія
Аудит зовнішньої політики: Україна-Угорщина
Аудит зовнішньої політики: Україна-Туреччина
Аудит зовнішньої політики: Україна-США
Аудит зовнішньої політики: Україна-Німеччина
Аудит зовнішньої політики: Україна-Італія
Аудит зовнішньої політики: Україна-Грузія

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Україна - Молдова. Що болить і як лікувати?