Ігор Кондратюк: Після 2014 року виступати у Росію їздять не артисти, а колаборанти

17 січня телепроекту «Караоке на Майдані» виповниться 19 років. Нині уявити ранок вихідного дня на українському телебаченні без цієї легендарної програми досить важко. Та у тому, чи протримається програма в ефірі після свого 20-річчя, її автор та ведучий Ігор Кондратюк дуже сумнівається. Із охочими взяти участь у передачі проблем немає, телеканал СТБ купив цей проект іще на рік. Але сам Кондратюк має іншу думку: йому «здається, цей проект не треба більше виробляти»...

Про спроби оновити «Караоке…», «Х-Фактор» без Оксани Марченко, втому глядачів від талант-шоу, «хворобу» Сосєдова, українських артистів-колаборантів – у відвертій розмові «Главкома» з шоу-меном Ігорем Кондратюком.

«Я не впевнений, що Бєдняков став більш якісною заміною Марченко»

Наприкінці минулого року завершився черговий сезон талант-шоу «Х-Фактор». Це вже другий сезон без вас у журі та перший без ведучої Оксани Марченко. Ви слідкуєте за проектом зараз? Чи змінились його рейтинги?

Слідкую поверхово. Рейтинги в нього такі самі, як і минулого року, плюс-мінус. Розумієте, я так довго в телебаченні, що мені цікаві лише проекти, в яких я беру участь, всі інші я дивлюсь побіжно. З цього сезону «Х-фактора» я подивився від першої до останньої хвилини перший кастинговий день. Зробив це, щоб зрозуміти, що там за журі. З учасників у мене в цьому сезоні не було нікого, за ким би я спостерігав від початку до кінця сезону. Хіба що, було цікаво, чи переможе Yurcash (український фолк-панк-рок гурт посів друге місце, переможцем останнього сезону «Х-фактора» став Михайло Панчишин. – «Главком»). Суто з теоретичної точки зору було цікаво, чи можливо двічі увійти в ріку популярності.

Як вам нинішній склад суддів: Олег Винник, Настя Каменських, Дмитро Шуров, Андрій Данилко?

Таке журі, звичайно, може бути. Яскраві персони українського шоу-бізу! Проте я навряд чи зможу оцінити його об’єктивно, тому що я раніше був на їхньому місці.

Вперше за багато років цього шоу у нього з’явився російськомовний ведучий. Андрій Бєдняков замінив Оксану Марченко. Наскільки еквівалентна така ротація?

Мені би більше подобався україномовний ведучий. Та якщо він веде, значить, на думку СТБ, так може бути. Я шість сезонів відпрацював з Оксаною Марченко як ведучою. Для мене у цьому шоу, дійсно, нема іншої ведучої, окрім Оксани Марченко. Не тому що вона неповторна, єдина і найкраща на всі віки. Просто я звик. У неї є своя подача. Так, в неї теж є свої недоліки, як у ведучої - у кого їх немає? - але мені так було зрозуміліше. Я не впевнений, що Бєдняков став більш якісною заміною Марченко.

Чому пішла Марченко?

Це в неї краще запитати. Може, їй вже набридло це шоу. Якщо ж причиною є якісь підводні течії, маю на увазі відносини Оксани, керівництва каналу СТБ та продюсерів шоу, то мені вони невідомі.

За шість сезонів вам довелося пропрацювати у різних складах журі. Серед ваших колег-суддів було багато представників російського шоу-бізнесу…

Зі сторони російського шоу-бізу, по суті, була лише співачка Іра Дубцова. Сергій Сосєдов – це все-таки більше представник журналістики-музичної критики. Йолка – все ж з наших вийшла. Пархоменко (Серьога. – «Главком») – білорус, працює, в основному, в Москві, але на той момент постійно проживав у Києві. Тобто називати його представником російського шоу-бізнесу теж не дуже правильно. Ну, був у нас ще Костянтин Меладзе. Звичайно, він працює і на російський ринок, але живе у Києві...

Здається, чи не вперше у проекті судді у повному складі не мають «зв’язків» з Росією?

Зараз така історична ситуація, що інакше неможливо.

Тобто раніше було цілком можливо? Ви не вбачали в цьому комплексу меншовартості: мовляв, без російського сусіда українці не здатні нічого зробити?

Ні про який комплекс меншовартості говорити не можна. Українці на сценах у РФ не пасуть задніх, якщо ви в курсі. Он в Америці в суддях сидить Саймон Коуелл із Британії (британський телеведучий, продюсер. – «Главком»). Не думаю, що через це американці сильно комплексують. Хоча він, об’єктивно кажучи, автор і власник форматів цих передач (The X Factor та America’s Got Talent. – «Главком»).

Я вважав, що це може бути. Я не вважав участь росіян у шоу крамольним. Бо тоді не було війни, Росія була більш-менш адекватною країною, і на нашому ринку були, в тому числі, російські співаки. Був статус-кво: російські співаки користувалися нашими глядацькими можливостями, і так само робили українські в Росії. І зараз є колаборанти, які туди їздять, але тоді їздили всі. Бо це ринок. Якщо пиво, яке ви вробляєте, п’ють в Швеції, то чому його туди не продавати? Одне з правил капіталізму, який настав після краху соціалізму, – відкриті ринки.

У червні цього року Сергій Сосєдов в ефірі російського каналу назвав Україну «маленькой страной, у которой нет никакой независимости, нет вообще ничего». Коли ви працювали пліч-о-пліч у журі, помічали ось таке його ставлення до України?

Чорно-білою ситуацію зробила Росія. До цього допускалися дискусії. Ситуація, яка була до цього, не позбавляла Україну права мати свою державну політику, відсутність якої призвела до захоплення Криму і так далі. Ця ситуація допускала дискусію. Те, що сказав Сосєдов, було вже після захоплення Криму. Зараз дискусії не місце, тепер це – моветон, а слова Сосєдова є ідіотськими як «до», так і «після» загострення відносин. Та що говорити про нього? В Росії 99,9% медійної тусовки думає так, як думає він. Він – просто один з них.

Чи помітно це було раніше? Оця їхня спільна нинішня хвороба, виходить, раніше була десь глибоко у їхній «російській душі». Вони, може, це і думали, але не казали. Сосєдов, щоправда, смів нам там щось «грузити» про те, що в Радянському Союзі була крута естрада. Він це неодноразово говорив, чим мене дивував, бо, по-перше, совкова ностальгія мені, взагалі, не притаманна, і, по-друге, Сергій був не в нашому контексті. Він іноді дратував мене тим, що, приїхавши з Москви і знаючи лише верхівки українського шоу-бізнесу, з якими він стикався у Москві чи на «Слов’янському базарі», іноді допускав дивні фрази. На кшталт його критики фрази «русифіковані міста» в пісні Тараса Чубая «Вона». Та їх можна було сприймати як вислови людини, яка завжди має власну думку на будь-що, і як щирого фаната «найкращої співачки всіх часів» Алли Пугачової, а ви з цим або миритеся, або ні. Але, ще раз, тоді дискусії можливі були. Зараз я подібні висловлювання перестаю слухати на третьому слові. Такий ганебний і неадекватний контекст - це їхня ментальна проблема, яка виливається в нашу війну...

«Моє «Караоке на Майдані» - це вікно у минуле століття»

Коли ви йшли з «Х-Фактора», то про причину свого рішення сказали так: коли прийде час ми її або побачимо, або не побачимо. Час прийшов?

Тією причиною міг бути телевізійний проект, в який би я пішов. На той момент новий проект, в який я хотів йти, здавався мені більш реальним, ніж сьогодні. Тому тієї причини, про яку я говорив в той момент, не існує.

Що це мав бути за проект, розкажете?

Ні. Є телевізійне правило, якого я дотримуюсь: не можна, будучи серйозним досвідченим телевізійником, говорити про проекти, яких немає.

Тобто нині ви зосереджені лише на «Караоке на Майдані»?

Так, зараз у мене з телевізійних проектів лише «Караоке». Воно точно йтиме ще рік. Я так вирішив, і канал не проти. Та не знаю, чи буде «Караоке» більше, ніж 20 років. В січні 2019 року, тобто за рік, цьому проекту в Україні виповниться 20 років. І не знаю, чи буде він існувати далі. Для мене це питання. Здається, його не треба більше виробляти.

Чому? Люди на зйомки приходять. Погані рейтинги?

З людьми у нас, дійсно, питань немає. В цьому плані питань не було що 15 років тому, що 10, що зараз. В Кам’янці-Подільському до нас прийшло декілька тисяч людей. Казали нам місцеві, що в цьому туристичному місті ніякі фестивалі такої кількості людей не зібрали, як зйомка двох програм «Караоке на майдані»! В цьому сенсі ми можемо. Але ми все-таки телевізійний проект, а не івент. СТБ купує програму, дякую керівництву, вже 10 років. Хоча у нас і є взаємні претензії: телевізійне життя не буває ідеальним. Успіх усіх проектів, які ви знаєте, відбувся тому, що канали обов’язково підтримували ці проекти через промо. Згадайте, скільки промо виходить на початку сезону «Х-Фактора». Мене не влаштовують телевізійні показники «Караоке». Проте вони не лише від мене залежать.

А канал ці показники влаштовують?

Канал купив проект ще на один рік. Значить, так. Ми з Бородянським (голова правління ЗАТ «ММЦ СТБ». – «Главком») не є родичами чи кумами. Якщо він купив, значить він бачить резон такої угоди. Телевізійні показники – рейтинг та частка – бували набагато кращі за 19 років існування програми (середня річна частка програми у 1999 році на «Інтері» була за 50%! Божевільні показники!).

З іншого боку, немає передачі, яка б росла протягом не те що 20 років, а й значно меншого часу. У «Голоса країни», «Х-Фактора», який вже вісім сезонів триває, інших проектів рейтинги падають. От коли перші сезони «Х-Фактора» були, частка була за 30. Зараз приблизно 13. Показник майже в три рази впав. Моє «Караоке на Майдані» - це вікно у минуле століття. Якщо ви хочете побачити, яким було телебачення в 1999 році, відкриваєте і дивитеся «Караоке на Майдані». У Росії є проекти-довгожителі: КВК та «Що? Де? Коли?». Ці передачі також вже не є топовими, але вони є певним соціальним явищем. Без телевізійних програм існують клуби «Що? Де? Коли?», відбуваються змагання інтелектуалів, усюди студенти, молодь грають в КВК. Ще от «Поле чудес» - передача-рекордсмен,  передача для тих, кому за 50 (усміхається).

Бородянський каже, що «Караоке на майдані» – легендарна програма. Та чи повинна вона існувати далі? Не знаю. Канал, наприклад, не захотів пару років тому, коли я їм запропонував замінити ведучого, зробити такий візуальний апгрейд. Сказали: без тебе ця передача безглузда. Тому я не знаю, чи буде виходити передача після її 20-річчя.

Історія українського телебачення не знає аналогів, щоб якось теоретично спрогнозувати майбутнє такого ігрового талант-шоу…

Падіння рейтингів «Х-Фактора», «Голосу», інших проектів – показник втоми глядача від формату талант-шоу?

Люди, звичайно, хочуть чогось нового на телебаченні. Воно досі залишається таким вікном в якесь красиве і суперсучасне життя. І коли ми вісім років показуємо той самий формат, він приїдається. І врешті-решт, скрізь же одне й те саме: співаки співають, журі намагається оцінити, якісь драматургічні перипетії, глядачі потім голосують. Є звикання, і воно, як правило, не покращує рейтинги проекту.

От і 10-го сезону шоу «Україна має талант», скоріше за все, не буде. Поживемо - побачимо.

Сьогоднішнє українське телебачення має на прикметі новий формат?

Нові праймові резонансні формати народжуються не у нас в останні роки, а десь в Європі і США. Наразі не знаю дійсно революційних проектів. Знаю от, що в Англії, яка є законодавцем телевізійних мод, у минулому сезоні, навесні, найпопулярнішою передачею була The Great British Bake off. Це змагання між населеними пунктами у тому, хто кращі тістечка спече. По-суті, кулінарна битва. Це найсучасніший рейтинговий проект, який є в світі. Але нічого нового на загал він не несе. Останні рейтингові значні формати прийшли в Україну в 2011-му році: «Майстер шеф», «Холостяк», «Зважені та щасливі» та «Голос».

Чому не народжуються нові формати в Україні?

Насправді, в Україні народилося кілька нових форматів, які, в тому числі, продавались на світових ринках. Наскільки я обізнаний, це проекти СТБ «Хата на тата», «Кохана, ми вбиваємо дітей». Передача «Кварталу» «Розсміши коміка» - також, здається, формат, якого ніде не було. «Караоке на Майдані» - український проект, хоча сам формат ми придумали разом з Андрієм Козловим (російський телеведучий, режисер, продюсер. – «Главком»), і вперше запустили в ефір у 1997 році з телекомпанією «Игра ТВ» (Москва).

На «Караоке» якісь країни у вас купували права?

Крім того, що передачу з Козловим ми виробляли в Росії, тому що там її придумали, її ще купували казахи. І цю передачу намагається досі купити Мексика.

Чому лише намагається?

Мексика купила 2017 року опціон на передачу, тобто наміри. Але досі нічого не відбулося. 31 грудня у них сплинула можливість придбати формат. Тобто вони ще можуть його купити, але опціон у них накрився. Вони чи спонсорів не знайшли, не знаю…

Я не займався свого часу просуванням цієї передачі на інші ринки. Коли вона тільки з’явилась на «Інтері» і мала шалений успіх, тоді треба було їздити і продавати її. Але тоді українці на ринки майже не їздили, це зараз вони засідають в Каннах. Та зараз ця передача стала занадто «легендарною» - з огляду на час її прем’єрного виходу в ефір. Можливо, її можна було б переробити для нинішніх часів, але як, нам, співавторам, невідомо.

«Я не слідкую за концертами Козловського. Це пройдений етап»

Якщо зібрати всіх переможців українських телевізійних талант-шоу, включно із вашим «Шансом», який був логічним продовженням «Караоке», то набирається велика когорта сильних співаків, хороших артистів… Але де вони всі? Куди ці люди діваються після перемоги? Біоматеріал використали і забули?

Ні. Вони працюють, заробляють гроші своїм вокальним талантом. Просто ви з ними не підтримуєте відносини у Facebook, і не в курсі. Вони виступають, дехто – досить успішно. Так, у масі своїй вони не стали мегапопулярними, не збирають стадіонів. Проте це реалії ринку. Ви думаєте, американські переможці шоу талантів стали відомими? Виключення, наскільки я можу згадати, Сьюзан Бойл, яка колись прогриміла на Britain's Got Talent. Але інші теж, очевидно, десь є, співають, просто в них нема такої колосальної слави. Це світова тенденція. Талант шоу - це можливість побачити, наскільки ці люди талановиті.

Деяких учасників талант-шоу потім бралися продюсувати судді.

Я знаю, що Ірина Дубцова заявляла про продюсування Юлії Плаксіної (зайняла шосте місце у третьому сезоні «Х-Фактору». – «Главком»). Вона її підтримувала два чи три роки. Зараз вже не підтримує. Та це нормальна історія – люди еволюціонують. Серьога допомагав учасникам гурту «Діти капітана Гранта» (цей гурт невдовзі після Х-фактору розпався). Здається, Андрій Данилко зараз підтримує своїх земляків гурт Mountain Breez.

А що сталося з вашими підопічними?

Я давненько вже нікого не продюсую. В «Шансі» допомагав усім переможцям. А щодо «Х-Фактора»: ми з дружиною дали гроші на кліп Євгену Литвинковичу (суперфіналіст третього сезону «Х-Фактору». – «Главком»). Ми допомагали Аїді Ніколайчук (переможець третього сезону «Х-Фактору». – «Главком»). Але не грошима. Більше я їй допомагав організаційно, словами, справами, якщо треба було. Та я усім чесно на «Х-Факторі» казав, що не буду нікого продюсувати. У мене вже був досвід «Шансу» і я, скажімо так, відпрацював свою необхідність допомагати молодим і талановитим.

Пораділи за Аїду, коли вона цієї осені посіла перше місце в конкурсі караоке Mozart на японському телебаченні?

Порадів, але, якщо чесно, я трішки допомагав їй в організації цієї поїздки. Вона «відробила» потім цю допомогу - у мене в «Караоке на Майдані» виступала з японською піснею. Я слідкую за Аїдою, вона завжди мені може подзвонити, іноді ми пересікаємось. Якщо у мене є робота і якісь тури, я беру з собою Аїду, Литвинковича, Костю Бочарова (Melovin). Але повсякчасно я нікому не допомагаю фінансово, просто даю поради як старший друг, наставник.

Охота до продюсування у вас відпала після скандального «розлучення» з Віталієм Козловським?

Ні, Козловський був останнім, з ким ми продовжували продюсерські відносини. Так просто історично склалося. Але на той момент я вже нікого і не продюсував. Ні Валевську, ні Табакова, ні Воронову, ні Киричук, ні Дмитриченка (переможці проекту «Шанс». -  «Главком») З усіма розсталися, але по-доброму. Окрім Козловського, на жаль. Але то таке.

Як відомо, суд забороняв Віталію лишати країну до 2099 року, та він нещодавно публікував фото з Туреччини. Тобто він все-таки може виїжджати з України?

Козловський програв п’ять судів і не сплатив жодної гривні за судовими рішеннями щодо порушення авторських прав позивачу – компанії «УМІГ М’юзік». От виконавча служба і наклала заборону на виїзд з країни. А коли він заплатив, заборону було знято. Це було схоже на такий дешевий піар: він кричав, що я такий Карабас, щось забороняю, не випускаю, а потім раз, і тихо заплатив. Щоправда, інші суди з ним тривають, так що на нього ще можуть накласти заборону на виїзд. Та досить про Козловського. 

Щось він сьогодні ще співає, на що авторське право належить вам?

Я звідки знаю? Я не слідкую за концертами Козловського. Це пройдений для мене етап. Судова тяганина - це історія про те, як співак виконував твори, які йому заборонив виконувати правовласник. Судами займаються мій адвокат і «УМІГ М’юзік». А я Козловського давно не бачив, і не хочу з ним спілкуватись.

«Неприродно, що зараз Лорак сидить у Москві і вважається українською співачкою»

Як з 2014 року змінився український шоу-бізнес? Російські артисти вже до нас не їздять, декому взагалі заборонений в’їзд в Україну. На цьому фоні, наприклад, Тіна Кароль 2017 року дала вісім концертів поспіль у палаці «Україна». Українські співаки скористались ситуацією?

Те, що російські співаки пішли з нашого ринку, звичайно, створило можливості для українських виконавців: давати концерти, отримувати аншлаги. Поштовх отримали і Тіна, і Оля Полякова, і Макс Барських, і Монатік, і «Бумбокс», і Джамала. Ні в кого ж не було жодних сумнівів, що у нас є талановиті виконавці, які можуть мати свого глядача. А заборона (на в’їзд окремим російським артистам, - «Главком») зіграла в плюс українському шоу-бізнесу. Вона однозначно повинна була бути. Бо інакше це неприродно, як неприродно те, що зараз Лорак сидить у Москві і вважається українською співачкою. Зміни громадянство і живи скільки хочеш там. Тому підвищення інтересу до української музики є природним явищем. Квоти я на ура сприймаю. Я взагалі не знаю, що відбувається на російському ринку з березня 2014 року. Чи вони там живі-здорові, що співають? Я не знаю, що співає Лорак і навіть не цікаво.

У «Караоке» люди її пісні  співають?

Іноді просять заспівати старі (до 2014-го року) пісні. До речі, найпопулярнішою з пісень Ані Лорак  у «Караоке на Майдані» є «Я вернусь». Це найперша її пісня, яка стала відома. Але зараз громадянська позиція Кароліни, вірніше, її відсутність, прибрала її репертуар з «Караоке на майдані».

Чиї ще пісні для вас вмерли?

Та все, що відбувається на російському ринку, вмерло. От, скажімо, «Твои глаза» Лободи я знаю як останню пісню, що вона заспівала. Що було після цього – не знаю. Мені абсолютно не цікаво, що відбувається у Росії. Я Росію для себе викреслив. Я не бачив їхніх телевізійних програм навіть не з березня 2014-го року, а ще раніше. Я давно від їхнього суспільно-політичного телебачення ошалів. Там для мене ще була гра «Що? Де? Коли?», але так склалося, що я в неї давно перестав грати. Краще футбол дивитись.

Наші співаки у Росію їздять за гонорарами, які там набагато вищі. Дехто не робить проблеми з такого бізнесу.

Росія багатша країна, ніж Україна. У них народу 140 млн, це нафтова країна. Такі Емірати, Нігерія в снігах. І вони мають гроші, щоб платити нашим співакам, які співають російськомовний репертуар. А у нас таких багато співаків. Ті артисти, яких на M1 Music Awards (започаткована телеканалом «М1» щорічна музична премія, яку проводять із 2015 року. – «Главком») номінували, переважно російськомовні. Монатік, Макс Барських, «Время и стекло», Оля Полякова… Полякова, щоправда, мені подобається тим, що принципово не їздить у Росію зараз. Правильно робить. «Бумбокс» перестав їздити в Росію, хоча у них є величезний пласт російськомовних пісень, які популярні в Росії. Ясно, що для наших співаків це ринок. Просто в 2014 році похід на інший ринок став ще й колаборацією. Але ж їм я свої мізки не вставлю. І взагалі я навчився в шоу-бізнесі не дивуватися не дуже розумним вчинкам співаків-співачок.

Цьогоріч п’ять із 16 номінацій Першої національної музичної премій РФ вибороли українці. В чому полягає цей феномен? У Росії бракує власних талантів?

Моя думка така: або там, дійсно, все погано, і всі, хто не українського походження, померли, або це така політика. Скоріш за все, це імперська політика Росії – заманити талановитих до себе. Імперії потрібна свіжа, талановита кров, а не якісь безхатченки і п’янчужки з-за Уралу. Їм потрібні талановиті красиві люди, які будуть розвивати їхню культуру.

В інтерв’ю «Главкому» продюсер Володимир Бебешко висловив таку думку: українські пісні Ані Лорак слухачі пам’ятають чи не всі, а от хоча би одну російську мало хто може згадати. На вашу думку, чи те саме можна сказати, наприклад, про Ірину Білик?

Ну, у Білик я можу назвати мінімум п’ять популярних російськомовних пісень. Усі пісні в її стилі. Це епізод її біографії. З’явилася лірика російською мовою, на яку вона захотіла написати пісні. Я це сприймаю абсолютно нормально. Ми ж нормально сприймаємо, наприклад, творчість The Hardkiss. А вони ж пишуть англійською мовою.

Вам не здається, що у випадку Білик ми маємо двох різних артисток: Ірину Білик до 2002 року, а потім зовсім іншу Ирину Билык? Перша була Примадонною, інша – одна з…

Ірина Білик не побачила своєї можливості далі творити в тому стилі, в якому творила та україномовна Білик. Як я можу її за це критикувати? Ну, не змогла. Знаєте, у Гару (франкоканадський співак та актор, широковідомий своєю роллю Квазімодо в оригінальній версії мюзиклу «Нотр-Дам де Парі». – «Главком»), канадця із франкомовної провінції Квебек, є французькі пісні і є пісні англійською. Дві французькі пісні дуже знамениті, англійські теж всім відомі. Та ми ж не можемо сказати, що Гару продався американцям. Ринок такий, що для нього пишуть, в тому числі, англійські пісні. Для Ірини Білик написали російські пісні. «Любов. Яд» - це був її перший альбом російською. Пісня Квінти (автор музики. – «Главком») і Куровського (автор слів. – «Главком») їй сподобалась, і вона її записала. У мене немає питань. Ще довгий час або завжди в Україні буде дво-тримовна шоу-бізнесова спільнота, тому що багато людей думає російською мовою, і їм простіше писати вірші російською. Монатік от з Луцька співає російські пісні, він прекрасно володіє українською мовою, але пише російські тексти.

«Хіти Монатіка співати не можна…»

Ви згадали премію M1 Music Awards. Цього року тут, наприклад, кращими співаками були названі Тіна Кароль та Макс Барських. В 2016 році це були Лобода і Монатік. Об’єктивно?

Монатік і цього року переміг – у номінації «Танцювальний трек року». Хтось дуже добре написав, що в основній номінації було троє співаків: Барських, Монатік і Винник. Але єдиний з них, хто вміє співати, це Винник. Ну, в тому сенсі, що вокальні дані Макса Барських і Діми Монатіка слабші. Але співак - це ж не тільки голос. Якби було так, то у нас би консерваторські люди були скрізь.

Кому б ви дали премію «Співак року»?

Премію «Співак року» я би поділив між Максом Барських та Олегом Винником. Їхні хіти співати можна. Хіти Монатіка співати не можна. Монатік – все-таки танцювальний геній року. І не лише цього, бо зараз вже й близько немає когось. Він переплюнув Ваню Дорна. Дорн трошки перехитрив себе. Я це оцінюю як ведучий народної передачі. Його творчість зараз не така зрозуміла, як творчість Монатіка. Особисто я Дорну казав, що я його музику не зовсім розумію. Ну, вибачте, мені забагато років для того, щоб я тішився від Дорна і входив в екстаз від його музики.

Кого б назвали «Співачкою року»?

Якщо поділити між україномовною і російськомовною, то це Кароль і Полякова. Джамала – безперечно, була співачкою минулого року. В цьому вона переймається іншими речами.

Кого, на вашу думку, недооцінила українська публіка?

Так не можна сказати. Немає артистів, яких недооцінила публіка. Є артисти, яких не докрутили їхні піарники і директори. От Джамала є яскравим прикладом трансформації. Коли вона чотири чи п’ять років тому давала концерт, вам і вашим вухам просто на третій пісні ставало погано. Потім вона стала писати більш зрозумілу музику. Її скрізь ротують. Раніше вона жалілася: от, не беруть, не формат. Їй сказали: Джамала, попустися у своїх музичних екзерсисах, тому що це трохи не для всіх. Вона стала записувати класні пісні, їх можна слухати.

Назвіть супер-хіт, який народився в Україні за останні п’ять чи за десять років.

Я можу і за минулий рік назвати кілька хороших пісень. Це «Голий король» «Бумбокса», «Журавлі» The Hardkiss,  пісня Бабкіна українською мовою «Де би я». У нього ж ще гарна пісня «Пробач». У Шурова було два класних проекти. У Барських класні пісні. Гарна українська пісня у Tayanna «Шкода». Мені подобаються всі пісня гурту «Антитіла». Я от з подивом не так давно для себе відкрив гурт «Без обмежень». Ще до того, як пройти у «Х-Фактор», вони прийшли до мене на «Караоке». Гурту вже 19-й рік! Я питаю: де ви були? Вони: всі наші нас знають. Ну, то ваші у Мукачево і околиці. А в них є декілька непоганих пісень. Зараз є, що послухати.

Історія із закриттям російського ринку і квотами дала про себе знати. У ранковий прайм, коли я везу доньку до школи, вдосталь україномовної музики. Від світових трендів ми відстаємо, тут я можу погодитись з музичними критиками, мабуть. Але так завжди було. Росіяни он при їхніх грошах теж відстають. Але як я вже казав, відсутність російської музики абсолютно не бентежить. Для мене пісні Кіркорова вже давно перестали бути сучасними піснями. Це якийсь треш в стилі Винника. Винник теж співає трешові пісні в музичному сенсі, це пісні кінця ХХ століття. Та у мене і передача звідти ж. У мене його пісня «Ніно» на ура йде. Взагалі, я не можу висловлювати претензії до співаків. Кожен має право співати, що хоче, і мати своїх прихильників. Винник своїх прихильників має. Як би я не ставився до його творчості. Так само, як би я не ставився до Олі Полякової, але палац «Україна» вона зібрала. Я не її великий фанат, та розумію, що вона – молодець, дотримується свого жанру, довела, що цей жанр може бути. У нас є такий великий продюсерський центр Потапа і Ірини Горової Mozgi, який виробляє музику, яку я не часто слухаю. Але їхні «Время и стекло» популярні, Mozgi ротуються, Настя (Каменських. – «Главком») співає сама. Але вони популярні у радіоефірі, в прайм зокрема! Що ще раз доводить тезу: у кожного стилю є свої фанати.

А чий ви фанат?

Нічий. Я не можу бути фанатом когось конкретного. Колись в студентські роки я любив Pink Floyd, Рода Стюарта. Але сказати, що я фанат – занадто. Колись мені подобалась творчість Юрія Антонова. Але на початку 80-х вона всім подобалась. Оці прості, елементарні пісні на трьох нотах. Це був моветон, якщо вони не подобалися. Але у мене немає музики, без якої я не можу жити. Хоча, в цілому, без музики я жити не можу. От можу два альбоми «Бумбокса» поспіль прослухати, але потім потрібна перерва. На Pink, наприклад. Також протягом «Х-Фактору» відкрив для себе гурт «Біла вежа». Всі балади Скрябіна мені подобаються. На жаль, їх більше не буде… Але я розумію, що ця музика через 10 років може здаватись архаїчною. Вона буде потребувати апгрейду. Сам Скрябін це зробив би…

Пісні Скрябіна в останні роки життя Кузьми теж не часто ротувалися. Він і сам жалівся, що радіостанції вважають його пісні неформатом. Після смерті його одразу знову «полюбили»… Публіка не готова цінувати талант за життя?

Люди мають таку властивість - помічати значущість якихось речей і людей після того, як вони втрачаються. А пісні Кузьми дуже глибокі. Ще одного такого глибокого автора я не знаю. У «Бумбокса» дещо схожі пісні, але тексти там більш алегорійні. У Слави Вакарчука загалом, як на мене, пісні легші. А у Кузьми прості звичайні тексти з дуже глибоким підтекстом. Мені подобається його лірика. Його смерть – це втрата. Він би писав нові пісні…

«Dzidzio сказав: може, давай, зіграй себе…»

Ви знялися у фільмі Dzidzio Контрабас…

Знявся – це гучно сказано. Dzidzio сказав: може, давай, зіграй себе… І хоч я був священиком, а не телеведучим, це не можна назвати акторською роллю. У мене там секунд 20 всього.

Ви отримали за ці 20 секунд гонорар?

Комерційна таємниця (усміхається). Ще невідомо, хто кому повинен був платити: я їм - за набутий досвід, чи вони мені – за гру.

Кінцевий результат сподобався?

Комедія вийшла доволі симпатичною. Мені не соромно через неї. Dzidzio зіграв, мабуть на максимумі своїх акторських здібностей на той момент. Це фільм про нього. Фільм вийшов легким, без великих кінематографічних претензій, і тому не викликав ні в кого різких негативних відгуків. Та й рекордні збори – більше 22 мільйона гривень – що треба!

У вас не виникло після того бажання повторити цей досвід і знятись ще десь?

Треба адекватно оцінювати свої можливості. Мене ніколи не запросять грати у футбольну команду вищої ліги, зрозуміло чому.

На щось, окрім ще одного року «Караоке», від вас можна чекати найближчим часом?

Не знаю. Постійно витає ідея повернутися до продовження «Караоке» - «Шансу». Але «Шанс» також зараз мені видається неможливим. Зараз в праймі в тренді серед талант-шоу «Х-Фактор», «Україна має талант» та «Голос». Це, по суті, просто новіші формати, схожі на «Шанс». А до «Шансу» теж вже було сильне звикання, я бачив по рейтингах. Хотілося б не повернутись з чимось старим, а прийти з новим.

Катерина Пешко, «Главком»