У Маріуполі з військовими почестями поховали загиблого на війні парамедика, фаната «Маріуполя» (фото)
В останню дорогу Миколу проводили рідні, друзі і бойові побратими
Вчора, 17 квітня, на Алеї Слави Старокримського кладовища міста Маріуполя поховали 20-річного Миколу Волкова (позивний «Смурф»), парамедика батальйону «Госпітальєри» та бійця 8 батальйону «Аратта» Української Добровольчої Армії, який загинув від кулі снайпера під Водяним неподалік від рідного Маріуполя.
Попрощатися з Миколою, який до війни був фанатом футбольного клубу «Маріуполь» прийшло сотні рідних, друзів і бойових побратимів.
«Сьогодні ховали воїна, - написала у себе в «Фейсбуку» командир Медичного батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич. - Микола Волков загинув від рук російського снайпера. Але загинув не одразу. Ворожа куля потрапила в голову. І свої ж «Госпітальєри» його евакуювали. Завжди евакуйовують когось із «збройників», а тут свій. Спрацювали професійно, але поранення несумісне з життям. Декілька днів він перебував у комі, боровся за своє життя. В понеділок помер.
В Маріуполі сьогодні холодно і моросив гидкий дощ, який маскував сльози командирів і побратимів. Були і добровольці, і «збройники», і, звісно, сім'я. Мені бракуватиме слів, аби описати все це дійство, але вкотре бачу, як командири ховають своїх підлеглих і це щось подібне до того, як батьки хоронять своїх дітей. Це неприродно. Але є сила, яка змушує йти далі. Це люди, які стоять навколо. Живі.
Ми маємо пам'ятати, що досі йде війна. Вона тут, поруч і нема жодної гарантії, що вона нас не зачепить. Що вона вас не зачепить. І нема іншого варіанту, крім перемогти у цій війні. Побратими надають різні послуги, та психологічна підтримка втрати, на мою думку, найвиснажливіша. Але її треба робити».
У «Госпітальєрах» Микола Волков був з липня 2018-го. До того впродовж трьох років допомагав українським військовим як волонтер.
«Коля один з з перших приєднався до нас в «Громадянський Корпус Азов» у 2015 році, не дивлячись на свій вік, хотів себе реалізувати і допомагати воїнам на фронті, - ділиться спогадами боєць Олексій Кельт. - Брав участь майже у всіх наших акціях: возив волонтерку бійцям, допомагав будувати житло, збирав волонтерську допомогу, ходив на всі вишколи та тренування. Був дуже ідейний, часом навіть занадто.
Пам'ятаю дзвінок о сьомій вечора, і як потім шукали його собаку до пізньої ночі.
Як його розпирало від гордості коли він відкатав «золотий сезон» за маріупольський «Металург», завжди прагнув зробити щось важливе. Дуже був задоволений, коли нарешті потрапив на фронт, і завжди так з ноткою гордості говорив, що він доброволець «Госпітальєрів». При останній зустрічі, попросив стікерів (з емблемою футбольного клубу). Побільше. Коли я запитав: «Навіщо тобі стільки? Там же ж клеїти ніде». Коля відповів: «Так знайду куди, що залишиться, в Вальхаллі поклею».
Ми довго сміялися, думали, малий як завжди чудить... Але ні. Хоч і прожив Коля дуже мало, але гідно! Вічна Слава Воїну!»