Український чемпіон, який «спалив Москву». Інтерв'ю з Дмитром Чумаком

Перемога важкоатлета Дмитра Чумака на чемпіонаті Європи в Москві дозволила українській збірній очолити фінальний медальний залік. Проте резонанс мав не сам успіх киянина, а його допис в соцмережах. Там Дмитро розмістив фото палаючої Москви, і супроводив картинку словами з пісні Сергія Шнурова з гурту «Ленінград». У ній ідеться про сон, у якому «Москва повністю згоріла».

Російські ЗМІ наперебій почали звинувачувати українця в закликах до тероризму. Підключилися навіть депутати Дерджуми, які знайшли привід випустити пару не через саму пісню російського виконавця, а те, що її процитував український чемпіон.

«Главком» поговорив з триразовим чемпіоном Європи Дмитром Чумаком і з’ясував, що росіян так збентежило.

Командам з України, які приїжджають на змагання в Росію, звично надають охорону. Аби запобігти можливим провокаціям. Як у вас з цим було?

Нічого надзвичайного. Хоча після мого посту в соцмережах охорона, мабуть, не завадила б. Росіяни дуже агресивно реагують на будь-які новини, пов’язані з Україною чи українцями. Мабуть, розуміють, що – так, є за ними гріх.

Як виникла ідея «спалити Москву»?

В багатьох є таке бажання! (сміється). Але не скажу, що це треба трактувати як мою активну позицію. Скоріше слід сприймати допис як тролінг, як жарт. Кажуть же ж, що в кожному жарті є частина жарту. Пост сам зробив. Там навіть моїх слів немає. Навів куплет з відомої пісні гурту «Ленінград».

Дивно, що Сергій Шнуров написав, а накинулися на вас.

Можливо, вони не знають цієї пісні… Коментують, що я ніби закликаю до якихось протиправних дій. Нічого такого не мав на увазі. Звичайний тролінг. Реакція з боку росіян мене навіть трохи розвеселила.

Коли постили не думали, що зірве дах російським можновладцям?

Взагалі про це не думав. Ображатися на таке… Скоріше, це прояв їхньої дурості, якщо так реагують, а не демонстрація мого агресивного настрою.

Як добиралися з Москви?

Через Стамбул. На Мінськ рейс був незручний.

На кого дітей залишили? (у Дмитра два сина, молодший народився в лютому).

Мама моя допомагає. Приїхала зі Скадовська, підставила плече… Знаєте, це найскладніше «золото» в моїй кар’єрі. Зважаючи на зовнішній тиск, мовляв, проїхали до агресора виступати, – це вимагало додаткових зусиль.

Що ви маєте на увазі під тиском?

Ми розуміли, куди їдемо. Були побоювання, в тому числі й імовірне суддівство на змаганнях. Адже там нічого нікому не доведеш: Росія є Росія. Але в цілому все пройшло нормально.

Як ви впоралися з психологічним навантаженням?

Є накопичений досвід. У таких випадках просто намагаєшся ігнорувати деякі речі.

Вірили в свою перемогу?

Знав, що в Росії обов’язково треба перемогти. Тиск був високий, навіть більший, як мені самому здавалося. Ще прикрість сталася. Захворів за два тижні до змагань. Це дало про себе знати, відчувався упадок сил. Після будь-якої хвороби треба час, щоб відновити організм, а тут ще й застуда. На фоні епідемії коронавірусу не знав, що й думати. Все докупи…

Коронавірусом уже перехворіли?

Ні. Здавав тест у перші дні за вимогою. На антитіла також не тестувався. Тому на 100% не можу знати, що це було зі мною. Можливо, й ковід підхопив. Симптоми були всі: температура, кашель. Піду днями здам кров на антитіла.

Як взагалі можна стати триразовим чемпіоном Європи зі Скадовська? Адже там море, і дітлахи проводять час на пляжі, а не в задушливих залах?

Я також море люблю. До 13-15 років плавав досхочу. Потім набридло і пішов у спортивну залу. З того часу по два тренування щодня. Рецепт простий: працювати, і, гадаю, щось з цього вийде.

Коли відчули, що штанга – це ваш вид спорту?

Я ще й досі цього не відчуваю. Розумію, що це більша частина мого життя. Щось асоціюю з собою, з тим, що я щось можу в спорті. Але підхід до штанги – це завжди як перший раз. В будь-якому випадку вона легшою не стає. А перемоги стимулюють до нових звершень. До підкорення нової ваги.

Що найважливіше в підготовці і чому за рівних можливостей одні спортсмени програють, а інші святкують перемогу?

Тут дрібниць немає. Один ти в цьому виді спорту нічого не досягнеш. Працює й виграє команда. Про це не часто говорять, але так воно є насправді. Масажист, реабілітолог, тренер, сім’я, наприклад, як у мене, фінансування – все працює на результат. Зараз мені «Епіцентр» допомагає. Без цього ніяк. Командна робота розпочинається за декілька місяців до змагань. Як вона відпрацювала ці чотири місяці, таким буде й результат. В іншому випадку, якщо десь виникне конфлікт з кимось, з тренером не порозумієшся, якісь інші негативні чинники вплинуть, - яким би ти сильним не був, але програєш.

Якось стимулювало те, що до вас три жінки-українки виграли золоті нагороди чемпіонату Європи?

Відверто скажу, що я по-іншому ставлюся до жіночої важкої атлетики. Жіночий бокс, хокей – це дещо інше. Приємно, що дівчата виступають, виграють медалі. Але я не можу прирівняти їх до чоловічої важкої атлетики. Сподіваюся, вони на мене не образяться.

Важка атлетика забирає багато енергії. Що ви їсте, з чого складається ваш раціон?

Як нормальна людина я їм усе, що смачно. Це не геркулесові порції. Звичайна їжа, яку готують на тренувальній базі. Можливо, в їдальню частіше заходжу, ніж інші. По п’ять-шість разів на день. Це не щільне приймання їжі. На сніданок вівсянка, яєчня, сир якийсь, кава. На обід каша, котлета… Немає жодних винятків. Ми не бодібілдери, яким треба суворо дотримуватися раціону. Якщо бачиш у дзеркалі, що набираєш вагу, значить треба їсти менше солодощів, займатися собою. В цілому немає жодних перешкод у мене – щось їсти або ні.

Самі можете щось приготувати?

Аякже! З задоволенням куховарю – борщ, плов, салатики… Для мене це не є проблемою. Я навіть улюблену страву не назву. Подобається все, що смачно. Дружина мене вміє здивувати. Кожного разу готує щось нове.

Скільки часу ви проводите в спортзалі?

Два тренування по дві години щодня. Без вихідних. У неділю буває одне заняття.

У вас постійно покращуються результати. З цими 407 кг, які ви підняли на чемпіонаті Європи в Москві, на що можна розраховувати на Олімпіаді в Токіо?

Загадувати в нашому виді зайве, бо це, як гадати по зірках. Є такий Сімон Мартиросян, вірменин, чемпіон світу. А в Москві він програв. Тому говорити, яку медаль може принести така вага на Олімпіаді, - не правильно. 407 кг для мене це замало. Я набирав і більше. На онлайн-турнірі в серпні минулого року брав у сумі й 420 кг. Гадаю, для медалі в Токіо цього вистачить. Це моя наступна ціль.

Геннадій Чеховський, для «Главкома»