Агресивний егоїзм, або Як Шевченко вкрав у Луніна свято

Років 15 тому видатний український волейбольний тренер Володимир Бузаєв висловився у цьому контексті ємко й лаконічно: «Не крадіть у дитини свято». Ці слова були сказані у контексті юних волейболісток, яких тренери дорослої збірної з власних міркувань не хотіли відпускати у юнацьку команду для участі в фінальній частині чемпіонату Європи.

За прикладом Конькова

У принципі, актуальність цієї теми не зменшувалася ніколи. Футболіст Андрій Шевченко ставав об’єктом суперечок між тренерами збірних різних вікових категорій регулярно. Ще з того часу, як йому було 18 і його в березні 1995-го вирішив задіяти в матчах першої команди країни проти Хорватії та Італії Анатолій Коньков. То в той час, як послуги Андрія здавалися потрібнішими наставникові «молодіжки» Вікторові Колотову. Все тому, що українська збірна U21 реально боролася за місце на Олімпіаді-1996 в Атланті, тоді як «націоналка», набравши чотири очка у трьох не найскладніших осінніх матчах 1994-го, особливих сподівань пробитися на Євро-1996 вже не мала.

Врешті, Шевченко дебютував за першу збірну в заґребському матчі, який наші футболісти програли 0:4. Відіграв він усі 90 хвилин і в поєдинку проти італійців у Києві. Ту гру наша команда програла тільки 0:2 лише завдяки надійній грі воротаря Дмитра Тяпушкіна. А «молодіжка», яка проводила свої матчі з однолітками з тих же країн за день до поєдинків основних команд, хоч і перемогла Італію з Дель П’єро, Індзаґі, Каннаваро, Таккінарді та Вієрі у складі, але в Хорватії поступилася 0:1. Пізніше виявиться, що саме цих трьох очок для того, щоб обійти Італію, нашій команді й забракне.

За банальною, на перший погляд, невдачею тієї молодіжної збірної приховується історична складова. Адже реальнішого шансу пробитися на Олімпіаду, ніж тоді, українські футболісти не мали й досі. Неправильно поставлені пріоритети коштували золотому поколінню Шовковського, Ващука, Дмитруліна, Косовського, Реброва і Шевченка нагоди взяти участь у головному спортивному святі чотириріччя. До того ж Ігри в Атланті були для України особливими — то була наша перша літня Олімпіада, в якій ми виступали незалежною командою.

Шевченко як Саккі

Нині Андрій Шевченко є тренером національної збірної сам. І здійснює кроки, які колись виглядали дивними у виконанні Анатолія Конькова. Як відомо, вчора вперше в історії у чвертьфінал чемпіонату світу серед гравців, не старших 20-ти років, пробилася молодіжна команда України. 7 червня очолюваний Олександром Петраковим колектив побореться за місце у півфіналі з колумбійцями. Перемога може стати досягненням воістину історичним. Бо ж до вирішальних стадій молодіжних мундіалів наші футболісти діставалися ще в совєцькі часи.

Втім, Шевченка це не цікавить. Він керується не стільки інтересами українського футболу загалом, скільки особистими тренерськими амбіціями. Відмовляючись розуміти, що вихід «молодіжки» у півфінал чемпіонату світу міг би дати великий поштовх популярності Гри в Україні загалом. Хоча, можливо, Андрія Миколайовича, який живе на дві країни (США й Англію) апатія до футболу на його Батьківщині не надто бентежить. Тому й висмикує він напередодні матчів відбору до Євро-2020 проти Сербії і Люксембургу з команди Петракова основного воротаря Андрія Луніна.

Звісно, якщо пан Шевченко пам’ятає історію, він згадає, що в тому ж відборі до Олімпіади-1996 трапився інший прецедент. Пов’язаний з тією ж Італією. В заключному турі «Скуардра адзурра» під керівництвом Чезаре Мальдіні приймала основних конкурентів з України вдома. І була зобов’язана перемагати, так як нічия виводила на Ігри суперників. Однак не дивлячись на вагу результату, тренер національної збірної Аріґо Саккі проявив егоїзм і вирішив на заключний матч проти аутсайдерів з України, який не вирішував, по суті, нічого, висмикнути з табору «молодіжки» її лідера Алессандро Дель П’єро. Таке рішення досвідченого тренера викликало шквал дискусій. Які втихомирилися, коли «молодіжка» Італії перемогла 2:1 і здобула путівку до Атланти.

Так, Саккі тоді продемонстрував, що національна збірна — пріоритетна, а всі інші команди на її тлі виконують допоміжну роль. Мабуть, видатний тренер мав рацію. Але то коли мова про Італію, велику футбольну країну, яка на той час виграла чемпіонат світу тричі. Україна, подобається нам це чи ні, є на тлі провідних футбольних націй карликом. Для якого фактична відмова від боротьби за титул молодіжного чемпіона планети виглядає дурістю.

Егоїзм на межі зі шкідництвом

То якщо міркувати зі стратегічної точки зору. Проте враховувати варто ще й людський фактор. Фактор того самого «вкраденого у дитини свята». Андрієві Луніну як і більшості його партнерів за молодіжною збірною вже ніколи не буде 20. І ніколи не буде змоги поборотися за перемогу на мундіалі-U20. Те саме, до слова, стосується й динамівця Віталія Миколенка, який не поїхав на світову першість до Польщі через травму, хоча паралельно з чемпіонатом продовжував грати за клуб. Зрозуміло, що то не було рішення самого Віталія. Він став розмінною монетою у війні між братами Суркісами і очільником ФФУ Павелком.

Так само як можна не сумніватися, що не в захваті від принциповості Шевченка воротар Лунін. Так, український наставник має певні труднощі з постом №1. Номінально основний голкіпер Андрій П’ятов наприкінці клубного сезону отримав травму. Проте це не завадило Андрієві провести заключні поєдинки «Шахтаря» в чемпіонаті-2018/2019. Якщо П’ятов здоровий, то сумнівів, що 7 червня проти сербів гратиме саме він, не виникає. А проти аутсайдерів з Люксембурга 10 червня сміливо можна виставляти не лише довикликаного голкіпера «Олександрії» Юрія Паньківа, а хоч воротаря «Карпат- U21» Валентина Гороха. Суті справи це не змінить.

Іншими словами, принциповість Шевченка може виправдати лише вихід Луніна 7 червня в зустрічі Україна — Сербія в основі. В іншому випадку егоїзм Андрія Миколайовича межуватиме зі шкідництвом.

Іван Вербицький, «Главком»