Баскетболіст Пустозвонов: В американських дворах грають хлопці, яких сміливо можна брати до нас у Суперлігу

32-річний баскетболіст Максим Пустозвонов входить у топ-трійку гвардійців української збірної за кількістю проведених матчів. За національну команду він виступає з 2009 року, представляв нашу країну на чемпіонаті світу-2014 і Євробаскетах 2015-го і 2017 років. Нещодавно Пустозвонов потренувався у збірній нового зразка, під керівництвом нового тренера – латвійця Айнарса Баґатскіса.

Власне, із вражень про недавній збір інтерв’ю баскетболіста «Главкому» й розпочалося. Також ми поговорили про американські тренування Пустозвонова і його невизначене клубне майбутнє. Попередній сезон гравець провів у складі одеського «Динамо», а наразі залишається без клубу.

Максиме, які перші враження від роботи під керівництвом Баґатскіса?

Цей збір був ознайомчим. Він не був принциповим. Тренер подякував усім, хто приїхав посеред своєї відпустки, щоб попрацювати. Збору справді не планували, ідея його провести виникла спонтанно. Нам повідомили про запрошення буквально за тиждень до початку. При цьому дали зрозуміти, що приїзд не є обов’язковим. Хто хоче, може приїхати, потренуватися, познайомитися з тренером. Насправді круто, що ми зібралися. Бо чимало гравців Баґатскіса справді не знають. Лише ті, хто трохи старший, колись грали проти команд Айнарса. Серед них зокрема й я. Тренерові було важливо побачити, з ким він має працювати, показати свої системи оборони і нападу, які акценти треба робити при переході з оборони в напад, як грати на центрових. Ми дізналися, як Баґатскіс бачить систему баскетболу загалом.

Для мене особисто цей збір не був чимось надзвичайним. Бо щоліта притримуюся приблизно однієї схеми. Спершу після закінчення сезону даю тілові трохи часу на відпочинок. Тобто, уникаю баскетбольних вправ, в основному плаваю в басейні і роблю звичайні кидки. Але поступово починаю раз на день тренуватися, бо вважаю, що форми втрачати не можна. Тому для мене цей збір у Києві – просто кайф. Бо відпала потреба шукати зал, людей, щоб разом покидати і потренуватися. Замість того отримав змогу попрацювати на хорошій базі, з хорошим харчуванням, з друзями, яких не бачив по два-три місяці і встиг за ними скучити.

Здається, з окремими гравцями довелося знайомитися й вам.

Звісно, з деякими молодими хлопцями особисто знайомим не був. Формально ми зустрілися вперше, хоча заочно я їх знав. Взагалі, мені подобається, коли в збірну залучають молодих баскетболістів. Це – свіжість, енергія. Хлопці дуже стараються, вельми хочуть отримати місце в команді. Іноді ці старання надмірні, люди бігають швидше, ніж потрібно. Але вони набираються досвіду. Важливо, що хлопці взяли участь у двох товариських матчах проти білорусів. Для них це супердосвід. Пам’ятаю по собі, наскільки в їхні роки це було корисно.

Нещодавно ви повернулися з США…

Насправді їжджу туди доволі часто. В останнє відвідував Америку, бо в Лас-Веґасі була Літня ліга Національної баскетбольної асоціації. На цю подію з’їжджаються всі скаути, агенти, менеджери команд. І не лише європейських та американських. Тільки там випадає нагода потренуватися з гравцями рівня НБА. Чимало з них з’їжджається до Лас-Веґаса подивитися матчі й готуватися індивідуально.

Система наступна: береш день тренувань, куди входить ранкове заняття й індивідуальна робота; з 12-ї до першої-другої граємо п’ять на п’ять; ввечері – годинне тренування, орієнтоване здебільшого на кидки. У Лас-Веґасі такий тренувальний день коштує 150 доларів. Це повний комплекс. Крім того, там можна зустріти купу людей, з якими ти перетинався на баскетбольному майданчику в різні роки кар’єри. Я ж свого часу грав у США, у мене там чимало друзів – і з Лос-Анджелеса, і з Веґаса.

Несподівані зустрічі були?

Було приємно побачити Пуха Джетера, натуралізованого українця, який свого часу виступав за нашу збірну. Він живе в Лос-Анджелесі. Ми провели разом дуже багато тренувань. Зрозуміло, що зустрічалися зі Святом Михайлюком. Я приходив на його матчі, дивився на нього, на Іссуфа Санона. Також у мене американський агент. Свого часу він дуже мені допоміг. Зустрів литовця Даріуса Сонґайлу, з яким у Донецьку ділив кімнату. Приємно було побачити Демаркуса Нельсона. З ним теж разом грали за «Донецьк». Бачив Рамелла Каррі, з яким перетиналися в «Азовмаші». Щодня приходиш і зустрічаєш по п’ять людей, яких давно не бачив. «О, Макс! Чому ти не написав, що будеш?» - і кидаються на тебе зі щирими обіймами. І то ж спонтанно, на вулиці відбувається. Ледь не що десять хвилин.

Зустрів у США колишнього збірника України Колю Кирсанова, який зараз в основному дає приватні тренування. Вони цей проект організували разом із хлопцем із Білорусі. Де б ще, як не в Америці зустрілися з тренером «Черкаських Мавп» Максимом Міхельсоном? Звісно, він приїздив до Свята Михайлюка. Але найперше, мабуть, відвідував Літню лігу, щоб помітити для себе можливі варіанти підсилення команди.

У США ви тільки тренувалися чи й відпочивали?

Лос-Анджелес знаходиться на узбережжі Тихого океану, тому, звісно, поєднував корисне з приємним. У США ми поїхали разом із дівчиною, тому встигли поплавати і позасмагати. Чотири дні були у Веґасі, після того ще тиждень у Лос-Анджелесі. Знаєте, що мене найбільше захоплює у США? Що там у будь-якому дворі є баскетбольний майданчик, з дуже крутими кільцями. Всюди збираються хлопці, які розбираються у баскетболі. Можеш у будь-який час вийти і пограти п’ять на п’ять. При цьому рівень хлопців, які бігають у дворі, доволі непоганий. Зустрічав там гравців, які реально могли б виступати в українській Суперлізі. І я не жартую. Один із них – брат гравця «Нью-Йорк Нікс». Техніка у нього відмінна. Так, ці хлопці не до кінця розуміють гру, їх баскетбольне IQ, можливо, не найкраще, але техніка, вміння виконувати фінти, переводи, кидки, майже досконалі.

Уже визначилися зі своїм баскетбольним майбутнім? Наразі офіційно гравець Пустозвонов залишається без клубу.

Поки витримую паузу. В ідеалі хотілося б грати за кордоном. Якщо не вийде, то розглядаю варіанти з українськими клубами, які виступають у єврокубках. Це пріоритет, але як буде насправді – подивимося. Загадувати наперед не хочеться. При виборі команди треба дивитися, хто тренер, своє місце на майданчику. Одна із перших складових – фінансове становище клубу. Не буду кривити душею – гроші для мене важливі. В ідеалі хотілося б непогано заробляти і грати на високому рівні.

Іван Вербицький, «Главком»