Драматична Ліга чемпіонів. Чому «Шахтар» страждав у Загребі

Навіть важко сказати, що в цьому випадку ліпше й доречніше – сміятися чи плакати. «Шахтар» повністю провалив кінцівку гри проти «Динамо» із Заґреба (мається на увазі основний час), проте виграв п’ять компенсованих хвилин, перевернувши матч із ніг на голову. Особливо шаленим виявився останній, третій гол «гірників», забитий з пенальті на 90+8-й хвилині. Показовий як і сам факт настільки пізнього забитого м’яча, так і те, що одинадцятиметровий удар заробив для своєї команди воротар. П’ятов побіг на фінальний штурм воріт чемпіонів Хорватії, і саме на нашому воротарі порушили правила суперники. Удар Тете з позначки виявився бездоганним.

Ось де справжній оптичний обман: двоє тренерів дивляться на один підсумок, але бачать різне. Кожен своє. Після цього матчу наставник «Динамо» Б’єліца матиме слушність, сказавши, що його команда втратила два очки, здобувши лише одне. Натомість тренер «Шахтаря» Каштру також матиме передумови для того, аби говорити, що він та його команда не заслуговували на поразку. І також, за великим рахунком, матиме рацію.

Проте, віддаючи належне чемпіонові України за проявлений характер та волю до перемоги, об’єктивно маємо зауважити, що «Шахтар» відверто «відскочив» у Заґребі. Знову, як і два тижні тому в Харкові, «гірники» не були сильнішими за динамівців. Знову, як і два тижні тому, Каштру не зумів переграти свого візаві. Знову, як і 22 жовтня, «Шахтар» запам’ятався, перш за все, лише високим відсотком володіння м’ячем. Щоправда, ні в Харкові, ні в Заґребі витиснути максимум із цього володіння донеччани не зуміли. Більше того, складалося враження, що ця «гра в «Барселону» - не від гарного життя: просто «гірники» не знають, що робити з м’ячем у критичні моменти, тому й перепасовуються вздовж футбольного поля.

Безумовно, потрібно зауважити, що після першого матчу між цими командами Каштру зумів-таки внести зміни в тактичну побудову команди. Португалець випустив у основі Коваленка, який мав при обороні своїх воріт виконувати функції третього хвилеріза (разом зі Степаненком і Аланом Патріком), а під час атаки Віктор мав стати «тінню» Мораєша, себто грати відтягнутого форварда. Задумка непогана, проте втілити її по-справжньому не вдалося: кваліфікації Коваленка забракло, щоб зіграти «Зідана». Віктор старався, проте перевершити власну кострубатість так і не зумів.

Намагався Каштру примусити (чи вмовити) своїх підопічних грати обережно і чіпко, особливо при переході від однієї змагальної фази до іншої. Ідея однозначно правильна, проте реалізувати, втілити її також не вдалося. Хоча в цьому випадку, певна річ, питання більше до виконавців волі тренера, аніж до самого наставника.

А ось в чому Каштру програв, так це в побудові гри своєї команди під час атак чи контратак суперника. Фактично всі, хто розуміється на футбольних азах, в унісон стверджували, що «Шахтар» дуже кепсько почувається під час пресингу опонента. Особливо — високого пресингу. Так було в матчі проти «Аталанти», так – проти обох динамівських колективів (і з Заґреба, і з Києва), так було і з «МанСіті». Хоча останній приклад виносимо за дужки: усе ж зараз «Шахтар» не можна рівноцінно співставляти з чемпіонами Англії.

Ось із вищезгаданими колективами «Шахтар» порівнювати можна. Й треба. Проте, на жаль, порівняння ці не на користь «помаранчево-чорних». Нібито «Шахтар» і досвід має, та й про бразильську майстерність забувати не варто, проте як тільки опиняється в скрутному становищі, тобто змушений захищатися, так у нього, як у того анекдотичного дядька, що не міг вимовити «лєгко усваіваємого», трусяться піджилки і все котиться шкереберть. Навіть не знаю, що порадити в такому випадку. Хоча в чимось схожому варіанті радять міняти не ліжка, а тих, г-м, хто на них «спочиває».

Окрема розмова – гра Марлоса. І гра в захисті. Із другим пунктом навряд чи щось удієш: рівень Кривцова й Матвієнка такий, що небезпечні моменти біля воріт «Шахтаря» виникатимуть навіть під час поєдинків із «Ворсклою», не кажучи вже про опонентів вищої касти. Тут Каштру можна лише поспівчувати – «впихнути невпихуєме» він не навчить, як би не намагався, а ліпших виконавців у нього під рукою просто немає. А ось Марлос – інша справа. Талант, який не проп’єш. Чому ж тоді, вже вкотре в сезоні, натуралізований бразилець усім своїм виглядом демонструє, що намагається свій талант втопити? Невже до нього достукатися марно? Вичерпався?

Власне, на цьому в переліку шахтарівських прогалин і негараздів можна ставити крапку. Хоча наш чемпіон і не вражає, хоча він нічим не ліпший за «Динамо» і «Аталанту», не кажучи вже про «МанСіті», проте після четвертого туру Ліги чемпіонів саме донеччани посідають «прохідну» другу сходинку в турнірній таблиці. Вони «відскочили» на останніх хвилинах у Мілані, вирвавши перемогу в «Аталанти», вони двічі відігравалися на останніх хвилинах у матчах проти «Динамо». Вочевидь таки маємо право говорити про справжній донецький характер. Або про те, що за «гірників» хтось добряче молиться. Чи Фортуна чомусь раптом вирішила повернутися правильним боком.

Це дуже добре, що вищі сили за нас. Принаймні були. Проте, як відомо, ці сили дуже примхливі, і зовсім не залежать від контексту. Не раз доведено, що удача обов’язково прийде за боргом. Як правило, у найнедоречнішу мить. І тріумф, який стався фактично на порожньому, нічим не підкріпленому місці, обертається в справжню трагедію. Якій не зарадиш навіть справжньою волею до перемоги. Такий закон природи.

Тому треба, зрештою, спуститися на землю й навчитися грати не тільки в компенсований час, а і в основний. Навчитися, нарешті, долати той клятий пресинг. Щоб не думати потім про секунди звисока.

Олександр Васильєв, для «Главкома»