Хокеїст Васильєв: Я починав у «Соколі» і, як кожен киянин, мрію, що команда відродиться

Півтора роки тому їхня гра нагадала киянам, що таке хокейна атмосфера. При заповнених трибунах київського Палацу спорту юніорська збірна України виграла чемпіонат світу в дивізіоні 1В. Кістяк тієї команди склали вихованці харківського хокею. Хоча кияни теж були. Один із найяскравіших з їх числа — кремезний оборонець Михайло Васильєв.

Зараз він виступає за білоцерківський «Білий Барс». І готується вже в складі молодіжної збірної 12-18 грудня потішити рідний Київ і всю хокейну Україну знову. На цей раз — перемогою на домашньому чемпіонаті світу в дивізіоні 1В серед 20-річних.

Днями наша команда зібралася в Броварах, де під керівництвом тренерів Олега Ігнатьєва та Олександра Федорова розпочала підготовку до контрольних змагань — Турніру чотирьох націй. Цей старт буде передостаннім етапом підготовки до домашньої світової першості.

Очікуємо на кожен наступний приїзд до лав збірної з великим нетерпінням, - каже Михайло Васильєв в інтерв’ю «Главкому». - Для нас то свято. Тому враження тільки позитивні. Звичайно, на цьому зборі немає хлопців, які виступають у США і Канаді. Але то шанс для решти хокеїстів. Думаю, тренери оберуть справді найсильніших.

Півтора роки тому ви уже перемагали на чемпіонаті світу в Києві. Але в складі команди U18. Та перемога вас якось змінила?

Найголовніше було — не зазнатися і продовжувати працювати так, наче нічого не сталося. З одного боку, та перемога була дуже приємною. З іншого було трохи страшно, щоб не піймати зіркової хвороби. Мені здається, нам вдалося уникнути зайзнайкуватості.

Довго тривала ейфорія після перемоги?

Звичайно. Але, на щастя, попереду було літо, відпочинок. Перемагати завжди приємно. Але емоції поступово вщухли і після відпустки почав працювати так, наче нічого не відбулося. Попереду був новий сезон, нові плани.

Той чемпіонат півторарічної давнини почався з несподіваної поразки від Японії. Усі, з ким спілкувався, схильні вважати, що невдача була спричинена мандражем.

Згоден. Ми просто перегоріли. Перед виходом на лід не очікували, що отримаємо таку нереальну підтримку. Не впоралися тоді з емоціями. А по ходу гри не змогли зібратися. Добре, що на наступні матчі заспокоїлися.

Після Японії у вас вже мало хто вірив. Якою була атмосфера в середині команди?

Тренер (Олег Ігнатьєв — авт.) радив нам не брати того програшу близько до серця і налаштуватися на майбутні ігри, сприймати кожен матч як останній.

Вважаєте, з тим досвідом входити в майбутній чемпіонат світу буде легше?

Не сумніваюся, що перед стартом всі одначе нервуватимуть. Але то має бути приємна нервозність. Ми будемо виходити з думкою, що гратимемо перед усією країною. Чомусь думаю, що на цей раз впораємося з емоціями швидше. Можу сказати, що то особливі відчуття, коли граєш перед заповненими трибунами. На жаль, хокей у нашій країні зараз розвинений не надто добре, тому в чемпіонаті України з такою кількістю глядачів не граємо. На наступну нагоду зіграти в Палаці спорту очікуємо як на свято. Певен, що ми не повинні розчарувати вболівальників.

«Білий Барс», який ви зараз представляєте, посідає в поточному сезоні Української хокейної ліги четверте місце з шести команд. Як сприймаєте такий результат?

Ми доволі важко входили в сезон. У нас молодіжний склад, чимало хлопців зовсім юні. Але з кожною грою ми додаємо, прислухаємося до наших тренерів, намагаємося виконувати всі установки. Думаю, до новорічної паузи ми уже будемо пристойно «кусати» всіх лідерів. Зрештою, ми вже показували, що здатні це робити.

Після клубу до вимог тренерів збірної складно підлаштовуватися?

Різна специфіка. По-перше, у тренерів клубу і збірної різні підходи і бачення хокею. Крім того, треба враховувати, що в збірній результат потрібен вже й зараз, тоді як у клубі гру є змога вдосконалювати протягом усього сезону. В клубі ми маємо право на помилку. А в збірній завжди треба налаштовуватися, мов на останній бій. Бо наступного разу не викличуть.

У хокеї свого часу був знаменитий хокеїст Михайло Васильєв. Він вигравав Олімпіаду-1984, чемпіонат світу-1983. Вас часом не на його честь назвали?

Ні. Просто я народився 21 листопада, у день святого архістратига Михаїла...

...покровителя Києва. Міста, в якому ви народилися.

Так. А починав грати в хокей у школі «Сокола». І дуже цим пишався. Бо «Сокіл» для усіх київських любителів хокею — то щось особливе. Як і більшість киян, мрію, що «Сокіл» знову відродиться. Це бренд, символ нашого хокею.

Іван Вербицький, «Главком» (фото автора)