Рік після тріумфу. Як склалась доля футболістів, які виграли молодіжний чемпіонат світу

Рівно рік тому, 15 червня, в Польщі молодіжна збірна України з футболу (вік гравців – до 20 років) перемогла у фінальному матчі ровесників з Кореї. Так українці вперше в історії стали чемпіонами світу. Команда під керівництвом Олександра Петракова створила справжню сенсацію. Особливо з урахуванням, що зірок у тому колективі, футболістів, яким би пророкували видатне майбутнє, начебто й не було.

Зрештою, українці саме за рахунок колективних дій, обраної тренерським штабом стратегії й тактики своїх і долали суперників. А «вистрілював» щоразу якийсь новий футболіст. Серед героїв того чемпіонату: оборонець Денис Попов зі своїми трьома голами головою, Юхим Конопля, котрий продемонстрував задатки асистента, надзвичайно технічний Георгій Цитаїшвілі, форварди Данило Сікан і Владислав Супряга, визнаний найкращим воротарем турніру Андрій Лунін, звісно.

То була не команда зірок, а команда-зірка. Мабуть, тому не варто дивуватися, що жоден із цих футболістів за підсумками мундіалю не отримав запрошень із клубів топ-чемпіонатів, а в Україні повноцінними гравцями основи команд Прем’єр-ліги є всього декілька футболістів. У національну збірну Андрій Шевченко стабільно викликає лише воротаря Андрія Луніна, котрий, власне, був на виду ще до цього чемпіонства. Не дарма ж контракт із ексворотарем луганської «Зорі» ще навесні 2018-го підписав мадридський «Реал».

Ці гравці були єдиним цілим на полі і поза ним. Навіть мільйон доларів гонорару, виділений їм Українською асоціацією футболу, вони розділили під час внутрішнього зібрання, залежно від того, яким був внесок у перемогу того чи іншого футболіста.

У цьому матеріалі спробуємо розглянути торішній успіх саме крізь призму перспектив гравців, які виступали за нашу збірну. Бо перемога перемогою, але основне завдання юнацьких, юніорських і молодіжних національних команд – підготовка резерву для дорослого спорту.

Тож чи помітний через рік прогрес у грі вчорашніх чемпіонів? Чи все ж їхній розвиток стримується стереотипним мисленням наших тренерів, котрі ще з часів Валерія Лобановського довіряють юним футболістам аж надто обережно?

Найпоказовішим у 80-ті роки минулого сторіччя був приклад Олексія Михайличенка, який кілька років виблискував у динамівському дублі, але місця в основі першої команди не отримував до 23 років. На цьому тлі бачити, як тренери клубів калібру іспанської «Барселони», англійських «Арсенала» чи «Манчестер Юнайтед» сміливо випускають в офіційних матчах 16-18-річних юнаків, доволі незвично. І, мабуть, не лише в унікальності тих футболістів у порівнянні з нашими різниця. Особливо з урахуванням, хто саме став чемпіоном світу U20.

Спершу про зміни, які сталися в кар’єрах футболістів, за рік після перемоги.

Воротарі

Андрій Лунін

Перейшовши за 3,5 млн євро в «Реал», Андрій наразі очікує там свого шансу, намагаючись проявити себе в клубах, у які мадридці віддають його в оренду. Торішній досвід із «Леґанесом» вийшов невдалим, бо Лунін в основному сидів на лаві запасних. Так само невтішним виявився вояж на початку сезону-2019/2020 у ще один клуб іспанської Прімери – «Вальядолід». І лише після оренди в «Ов’єдо», який виступає в Сеґунді, другому за силами дивізіоні, Андрій себе знайшов. Там він отримав стабільне місце в основі і зарекомендував себе так добре, що розмови про повернення у «Реал» почалися із новою силою.

Владислав Кучерук

Наразі залишається стабільним першим воротарем молодіжної команди київського «Динамо». Позиції Дениса Бойка і Георгія Бущана в основі «біло-синіх» недоторкані.

Дмитро Різник

З весняної частини сезону-2019/2020 став стабільним першим номером полтавської «Ворскли». Причому як до карантину, так і після нього, що вже говорить про сталість тренерської довіри.       

Оборонці

Денис Попов

Після приходу на тренерський місток Олексія Михайличенка і не в останню чергу волею обставин у вигляді травм досвідченіших конкурентів за центром оборони став стабільним гравцем основи «Динамо» і однією із найшановніших персоналій в очах столичних ультрас. Денис заробив авторитет безкомпромісним характером і жорсткістю в єдиноборствах. Особливо ці риси проявлялися, коли мова заходила про протистояння з донецьким «Шахтарем». Саме гол Попова в екстра-таймі класичного дербі в рамках 1/8 фіналу Кубка України приніс «Динамо» перемогу над «Шахтарем».

Валерій Бондар

В осінній частині сезону тренер «Шахтаря» Луїш Каштру виставляв капітана чемпіонської молодіжки епізодично, а навесні збирався довіряти йому на регулярній основі. Однак Валерія наразі вивела з обойми травма.

Данило Безкоровайний

Став стабільним гравцем основи клубу «Дунайська Среда», який посідає у поточній таблиці чемпіонату Словаччини третє місце.

Олександр Сафронов

Вважався основним гравцем СК «Дніпра-1» в осінній частині сезону, але в зимовому антракті несподівано був відданий в оренду в естонську «Левадію». Після семи турів команда іде в таблиці другою, а Олександр у п’яти матчах забив два голи.

Ігор Снурніцин

З 26 проведених донецьким «Олімпіком» у поточному сезоні матчів виходив на поле у семи. Після «посткоронавірусного» поновлення чемпіонату не зіграв ні хвилини.

Олег Веремієнко

Після чемпіонату світу повернувся у львівські «Карпати» з оренди з друголігового «Калуша» і начебто грав постійно – шість матчів за першу команду львів’ян, сім за молодіжну. Однак то було восени. І до травми. Відновившись після неї навесні, Олег не встиг зіграти, бо команди були відправлені на карантин. Для «Карпат» він, як відомо, триває досі.

Лінійні гравці

Віктор Корнієнко

Після чемпіонату світу був відправлений «Шахтарем» за звичним орендним маршрутом – у «Маріуполь». За азовців Віктор виходить більш-менш регулярно – у 13 з 26 проведених матчів. Причому починав сезон Корнієнко як стабільний гравець основи.

Юхим Конопля

Найколоритнішого гравця чемпіонської збірної орендувала в «Шахтаря» чернігівська «Десна», котра посідає у поточній таблиці Прем’єр-ліги четверте місце. Конопля в команді Олександра Рябоконя повноцінно основним виконавцем ще не є, але виходить він доволі регулярно. Приміром, відіграв усі 90 хвилин у березневому матчі з «Динамо», який завершився нічиєю 1:1.

Півоборонці

Максим Чех

Як і Корнієнко, подався за орендним маршрутом з Донецька в Маріуполь. І був повноцінним гравцем основи. До карантину. Зараз не грає через травму.

Кирило Дришлюк

Восени грав виключно за молодіжний склад «Олександрії». В заявку основної команди потрапляв лише тричі. В зимовому антракті подався на правах оренди в п’яту команду торішнього латвійського чемпіонату – «Спартакс» із Юрмали. В новому сезоні ще не грав, оскільки латвійський футбол вийде з карантину лише 16 червня.

Олексій Хахльов

Взимку перейшов із клубу четвертого іспанського дивізіону «Сан-Іґнасіо» у львівські «Карпати». Правда, в двох стартових матчах за команду-аутсайдера чемпіонату України нічим особливим проявити себе не зумів. А зараз разом із партнерами за командою вимушено відпочиває через спалах у клубі коронавірусної інфекції.

Микола Мусолітін

Взимку покинув лави першолігового одеського «Чорноморця», котрий переживає зараз далеко не найліпші часи і перейшов до лав четвертої команди торішнього чемпіонату Латвії «Вальмієри». Там не грав з відомих причин – карантин.

Сергій Булеца

Гравець, який за підсумками чемпіонату світу отримав «Срібний м’яч» як другий за корисністю футболіст турніру, виявився непотрібним колишньому тренерові київського «Динамо» Олександрові Хацкевичу і подався в оренду в СК «Дніпро-1». Там є стабільним гравцем основи – відіграв у Прем’єр-лізі 21 матч і забив три м’ячі.

Владислав Супряга

Попри відчутні проблеми з центральними нападниками, Хацкевичу форвард, який забив два м’ячі у фіналі молодіжного чемпіонату світу, виявився нецікавим, і він теж, як і вищезгаданий Булеца, пішов в оренду в СК «Дніпро-1». Там у 19 матчах вже провів дев’ять м’ячів, причому в лютневому матчі проти «Динамо» відзначився хет-триком, вийшовши на заміну на 63-й хвилині.

Данило Сікан

Автор чотирьох м’ячів збірної на чемпіонаті світу здивував тим, що вирішив залишитися в «Шахтарі» й після зимового антракту. Хоча восени майже не грав – на рахунку Данила в сезоні-2019/2020 чотири появи на заміни в першій команді донеччан і п’ять матчів з двома голами за молодіжний склад. Це трохи не те, на що заслуговує найкращий бомбардир збірної, яка виграла чемпіонат світу.

Зрештою, кожен сам творець свого щастя. Сікан сам обрав клуб, концепція якого така, що в атаці грають лише латиноамериканці. Українцям там місця зазвичай немає, якими б перспективними вони не були. При цьому, за інформацією «Главкома», ще виступаючи за юнацькі команди львівських «Карпат», Сікан мав кілька інших варіантів продовження кар’єри. Скажімо, міг перейти в «Динамо». Данило майже підписав із киянами контракт. Але потім «Шахтар» вочевидь пообіцяв йому і батькам щось переконливіше. Крім того, за Сіканом приїздили до Львова селекціонери з кількох німецьких клубів. І це був гарний варіант, бо в Данила у Німеччині живуть родичі – прадід, бабуся. Проте він обрав «Шахтар».

Георгій Цитаїшвілі

Епізодично виходив в основі «Динамо» ще при колишньому тренері Хацкевичі. Після того ж як команду очолив Михайличенко, отримав більше довіри. Усі три матчі «Динамо» після виходу українського футболу з карантину провів в основі. Правда, пов’язано це ще й із травмою лідера команди Віктора Циганкова, котрий у суботньому матчі проти «Зорі» повернувся і після виходу на заміну саме замість Георгія забив один з м’ячів. Вочевидь тепер Цитаїшвілі отримувати місце у складі буде складніше.

Олексій Кащук

Перейшовши на правах оренди з «Шахтаря» в «Маріуполь», грає не так уже й часто – в 11 матчах за основу Олексій нещодавно забив перший м’яч.

Денис Устименко

В основі «Олександрії» з’явився лише одного разу – в лютневому матчі проти «Колоса». Наразі, к і в попередньому сезоні, залишається стабільним гравцем молодіжного складу.

Слово тренерові

Наставник чемпіонської збірної України Олександр Петраков разом зі своїми помічниками Андрієм Анненковим та В’ячеславом Кернозенком наразі працює з юнацькою командою хлопців 2003 року народження.

– За хлопцями, з якими ми торік грали у Польщі, звичайно, стежу, хоча впливати на їхні кар’єри не можу, – каже  Олександр Васильович у коментарі «Главкому». – Мене тішить, що майже всі гравці основного складу нашої збірної стабільно грають у своїх клубах. Так, може, я комусь довіряв би більше, але радити клубним тренерам не можу. Скажу лише, що на Заході тренери довіряють молодим футболістам сміливіше, бо захищені контрактами, в їхню роботу ніхто не лізе, вони самі несуть відповідальність за результат і вільні у виборі. Вони можуть висловлювати своє бачення.

Звичайно, у мене є своя думка щодо перспектив того чи іншого футболіста, але її волію залишити при собі. Це – професійна етика. Так, коли мене під час чемпіонату світу Супряга та Булеца запитали, чи варто йти в СК «Дніпро-1», я відповів ствердно. Бо в їх послугах був зацікавлений тренер Дмитро Михайленко. І зараз видно, що ці хлопці не прогадали. У такому віці дуже важливо грати, а не сидіти на лаві запасних. Тому добре, що наважився піти в Естонію, а не гріти лаву в СК «Дніпро-1» Сашко Сафронов. На його місце дніпряни взяли Володимира Адам’юка, також є досвідчені Сергій Логінов та Максим Лопирьонок. Олександр грав би мало, а в Естонії виходить на поле постійно та ще й гратиме з «Левадією» в єврокубках. То ж досвід.

Так само оптимістично ставлюся до переїзду в Латвію Дришлюка та Мусолітіна. Треба відходити від стереотипу, що чемпіонати балтійських країн – надто слабкі. Вони міцніють, а провідні клуби там цілком конкурентоздатні. Наші футболісти пішли саме в такі команди. До того ж не забувайте, що в працювати в Латвію після німецької Бундесліги не побоявся піти нинішній тренер луганської «Зорі» Віктор Скрипник. Думаю, він не пошкодував.

Дуже тішуся, що заграв в основі «Ворскли» третій воротар нашої команди Різник. Його потенціал бачив ще рік тому. Сподіваюся, що після виходу «Карпат» з карантину отримає ігрову практику Хахльов. Бентежить доля Сікана, але я ж не можу давати поради Каштру. Так, я був шокований, що Данило після зими залишився в «Шахтарі», а не перейшов у «Маріуполь», де бракує нападників і де б він гарантовано грав. Проте, видно, Сікан сподівається, що зможе розкритися як дублер Жуніора Мораєша.

Іван Вербицький, «Главком»