«Шахтар» - «Динамо»: драма була, а видовища – небагато

«Фінал у чвертьфіналі» - так або майже так на всіх кутках охарактеризували зустріч «Шахтаря» і «Динамо» не в уже звичному вирішальному поєдинку національного Кубка, а за три кроки до нього. Якщо дивитися на це з точки зору традицій, то бажаючі побачити чергове українське Класичне на пізнішій стадії турніру мають рацію. Проте назвати справжнім фіналом харківську гру між киянами та донеччанами навряд чи можна.

Так, нервів, боротьби і емоцій у цьому поєдинку вистачало. Але усього цього добра було вдосталь і в інших поєдинках 1/4 фіналу. Проте в Харкові не було головного, що має вирізняти по-справжньому класний матч від просто бойового: не було видовища. Не було високої майстерності. Урешті-решт, не було того самого класу.

І це вже не дивно. Хоча й тривожно.

За звичними лекалами

І «Динамо», і «Шахтар» у нинішньому сезоні грають на уламках колишньої потужності. Київська команда вимушено робить ставку на вирощуванні власного «молодняка», а донецька – продовжує грати на старих дріжджах. І в першому випадку, і в другому є свої плюси, проте мінусів наразі більше. У динамівців ще не сформувався власний ігровий почерк, адже молоді бракує стабільності, тоді як «гірники» змушені відмовлятися від свого фірмового стилю через брак кваліфікованих кадрів і неготовність свого «молодняка». У такому стані обидві команди футбол високого ґатунку можуть демонструвати фрагментами. Що, власне, й було в їхньому очному кубковому протистоянні.

Наставник «Динамо» Олександр Хацкевич знову вибрав єдино можливу тактику на матч проти заклятих друзів – віддати їм ініціативу, підкараулити чужі помилки, намагатися забити швидкий м’яч, а потім – як вийде. Для вибору саме такої схеми гри не треба мати гросмейстерської мудрості. Нинішній динамівський коуч на неї через певні причини й не претендує. Проте щоразу, коли «Динамо» Хацкевича грає проти «Шахтаря» Фонсеки, в останнього виникають проблеми з тим, як проти «лома» знайти «прийом». Виникають завжди. Не так давно португалець навіть бовкнув в серцях щось на кшталт «я не знаю, як перемагати Хацкевича».

Цього разу також усе відбувалося за звичними лекалами. «Шахтар», чи то пак Фонсека, наступив на звичні граблі, «Динамо» чудово скористалося чужими помилками й відкрило рахунок. Перший тайм – повністю за киянами. «Шахтар» провалив у цьому відрізку гри все, що міг. Але як вже це все приїлося!

Ходіння по муках

У таймі другому «Шахтар» забігав швидше, почав нарешті створювати моменти, і рахунок зрівняв. Окрім двох забитих м’ячів, із суто гри як такої можна пригадати момент, коли Тайсон поцілив у каркас воріт, та ще непоганий удар зі штрафного у виконанні Циганкова. Усе решта – добротне товкмачення води в ступі, якого вистачало і в решті чвертьфінальних поєдинків. Хоча б у львівському. Правда, в харківському був набагато вищий градус – два вилучення, чотирнадцять жовтих карток, неприхід одного з тренерів (Хацкевича) на обов’язкову післяматчеву прес-конференцію. Ну, так і очікування від гри у Харкові були на порядок вищі, ніж від матчів у Олександрії, Львові чи Дніпрі.

Тому, резюмуючи побачене на ОСК «Металіст», можна стверджувати лише те, що матч себе виправдав передовсім в контексті боротьби. Інше – могло бути й ліпше. Могли зіграти набагато краще лідери «Шахтаря» - Ісмаїлі, Марлос, Мораєш і частково Тайсон, проте ці хлопці виглядали надто втомленими.

Могли зіграти ліпше й нинішні динамівські авторитети – Циганков, Кадар, Вербіч і особливо Гармаш. Проте й вони мали вигляд, ніби зовсім недавно потрапили в центрифугу. Два овертайми — то взагалі ходіння по муках. І не скажеш, що так вже «наїлися» футболу за дев’яносто хвилин. Просто фізична форма обох супротивників залишає бажати кращого. Як і рівень їхнього найближчого резерву: виявилося, що підсилювати гру з лави для запасних особливо ніким. Ні в «Шахтарі», ні особливо в «Динамо». Хацкевич провів лише одну заміну за 120 хвилин поєдинку. І це зовсім не той випадок, коли від добра добра не шукають. Просто реально випускати немає кого. 

Колективна безвідповідальність

Чи можна на підставі результату цього кубкового матчу робити якісь глобальні висновки? Навряд чи. З тих чи інших причин обидва опоненти не продемонстрували своєї найкращої гри, ніхто нікого не переграв, ніхто нікому не поступився. Післяматчеві пенальті – то всього лише лотерея. Хоч і достоту болюча.

Хоча, якщо говорити про динамівців, то після цієї кубкової поразки нинішній сезон для них фактично закінчився. Вони навряд чи відчують друге дихання в чемпіонаті, навряд чи відіграють семиочкове відставання від «Шахтаря». Тому знову залишаться без трофеїв. Чи винен конкретно Хацкевич у такій непривабливій ситуації? Вочевидь так, проте й клубне керівництво має розділити із тренером відповідальність за черговий провал. Та навряд чи це станеться. Тому найбільш ймовірною ситуацією в даному випадку буде збереження статус-кво: Хацкевич і надалі робитиме вигляд, що будує нову команду, Суркіси й надалі робитимуть вигляд, що команда цілком укомплектована.

Чи варто спочивати на лаврах тренерові «Шахтаря» після цієї перемоги й майже ґарантованої звитяги в Кубку, де в суперниках «Зоря» і дві команди із першої ліги – «Дніпро-1» і «Інгулець»? Навряд чи. Як показує практика, він не сильніший за свого головного конкурента на внутрішній арені, просто у нього під орудою сильніші виконавці. Безумовно, це йому дає можливість здобувати трофеї в чемпіонаті України, проте чого вони насправді варті, ми всі маємо змогу спостерігати на міжнародній арені.

З тим кожен і залишиться.