Суркіс – символ безнадії. Що принесе «Динамо» відставка Михайличенка?

Олексій Михайличенко був призначений на посаду тренера «Динамо» двічі: вперше – у травні 2002-го, вдруге - у серпня 2019-го
фото з відкритих джерел

Чому досвідченому тренерові не вдалося вивести київський клуб з піке, яке триває з часів смерті Лобановського?

З поверненням не склалося. Менше двох тижнів назад Олексій Михайличенко увійшов в історію українського футболу як перший тренер, котрому вдалося виграти Кубок України після 17 років перерви після попереднього такого успіху. Однак для власника «Динамо» цей трофей не став аргументом. Не переконало його і друге місце в чемпіонаті, котре вивело киян у кваліфікацію Ліги чемпіонів.

Суто математично з завданням на сезон тренер впорався. Однак якість гри була катастрофічною: з таким успіхом, з яким команда стала другою, вона могла поступитися «Зорі» і «Десні» й стати четвертою. Так само за інших обставин могла програти серію пенальті в фіналі Кубка «Ворсклі». Відставання від чемпіона країни «Шахтаря» склало критичних 23 очки. «Динамо» встановило клубний антирекорд часів незалежності за кількістю поразок в одному чемпіонаті – дев’ять. У Лізі Європи «біло-сині» не змогли вийти з групи, де суперниками були посередні данський «Копенгаген», шведський «Мальме» та швейцарський «Луґано». І найголовніше: в більшості матчів, навіть із гірше вкомплектованими суперниками кияни не виглядали фаворитами за грою.

16 років тому, коли Ігор Суркіс звільнив Михайличенка з посади після поразки в першому матчі кваліфікації Ліги чемпіонів від турецького «Трабзонспора», таке рішення виглядало поспішним і це через роки визнав навіть сам власник «Динамо». Нині ж обставини склалися так, що відставка напрошувалася сама по собі. Більшість прихильників команди розраховували, що тренер не буде очікувати звільнення, а попрощається сам, скажімо, після безнадійно програного сільській команді із Ковалівки матчу заключного туру. Замість того Олексій Олександрович на прес-конференції пообіцяв у найліпших традиціях одного зі своїх попередників Блохіна «розібратися» і додав, що підопічні були втомленими і підсвідомо намагалися втримати нічийний результат, котрий їх влаштовував у матчі з шостою командою турніру.

То ж чому в Михайличенка і його тренерського штабу не вийшло, особливо з урахуванням, що до повернення на тренерський місток він протягом майже десяти років років працював у клубі на посаді спортивного директора і знав ситуацію з середини? Від Олександра Хацкевича Михайличенко прийняв далеко не безнадійний колектив. Колектив, який програв у кваліфікації Ліги чемпіонів «Брюґґе» і вийшов з-під контролю попереднього наставника, але ці проблеми виглядали зрозумілими і для досвідченого фахівця калібру Михайличенка – вирішуваними.

Головна, як здавалося торік у серпні, проблема «Динамо» Хацкевича полягала в тому, що тренер так і не зумів знайти балансу між молодими українськими виконавцями і легіонерами, яких у команді було немало, але до складу потрапляли одиниці. Окрім того, попередній тренер зіткнувся з проблемами об’єктивного характеру у вигляді травм Віктора Циганкова, Беньяміна Вербіча, Франа Соля і Міккеля Дуелунна. Однак основний недолік все ж полягав у відсутності контакту між Хацкевичем і віце-президентом з трансферних питань Євгеном Красниковим. Більшість привезених Красниковим футболістів (бразильців Чече, Буено і Сідклея, досвідченого сенегальця Папу Ґуйє) тренер забракував та ще й сам допустив помилку, відпустивши в оренду в СК «Дніпро-1» новоспечених чемпіонів світу серед молоді Сергія Булецу і Владислава Супрягу. Крім того, Хацкевичу дорікали тим, що він не захотів працювати з молодим нападником Назарієм Русиним, котрий розкрився під час оренди в «Зорі» та з іншим орендованим до лав луганців гравцем – півоборонцем Богданом Леднєвим. 

Натомість білоруський фахівець довірився в кадрових питаннях агентові Вадимові Шаблію, котрий привіз до Києва трьох футболістів – екс-капітана «Зорі» Олександра Караваєва, ґанського опорного хава Мохаммеда Кадірі і люксембурзького нападника Жерсона Родріґеса. Нині вже можна сміливо говорити, що всі три знахідки були невдалими. Родріґеса «Динамо» вже віддало в оренду в турецький «Анкараґюджю», Кадірі з’являється на полі лише епізодично. Караваєв наче й грає регулярно, однак треба враховувати, що в «Зорю» замість Олександра повноцінно перейшов інший крайній гравець, вихованець «Динамо» Богдан Михайличенко, котрий при тренері Вікторові Скрипнику розкрився настільки, що отримав запрошення від бельгійського гранда «Андерлехта».

Проте мова про іншого Михайличенка. Того, який за рік часу жодного з прорахунків попередника не лише не виправив, а навпаки їх загострив. Несприйняття знахідок Красникова Хацкевичем знайшло продовження: у основі з привезених «трансферним» віце-президентом людей продовжував грати один лише словенець Беньямін Вербіч. Обдарований данець Міккель Дуелунн, як би добре він не виглядав під час епізодичних появ на полі, продовжував залишатися резервістом. Виправляти помилок і повертати в команду Леднєва, Тимчика, Булецу чи Супрягу, котрий у складі СК «Дніпро-1» забив 12 м’ячів і став результативнішим, ніж усі динамівські центрфорварди разом узяті, Михайличенко теж не поспішав. Він обмежився лише поверненням Русина, котрий однак заграти у «Динамо» так, як грав при Скрипнику в «Зорі», не зумів.

Паралельно в діяльності Михайличенка почали простежуватися інші пріоритети. Так само як Хацкевич Шаблію, Олексій Олександрович довірився іншому селекціонерові Дмитрові Селюку. Той поповнив склад киян сумнівної якості нігерійським нападником Беніто, котрий у літній частині сезону не провів жодного матчу. Ще одним новачком став бельгійський сьєрралеонець Ібраґім Карґбо, який окрім непереконливих ігрових характеристик уже встиг впродовж сезону-2019/2020 пограти за два клуби і відповідно згідно з нормами ФІФА та УЄФА за третій виступати уже не міг. Заявити Ібраґіма допомогло лише лихо у вигляді пандемії, через яке сезон розтягнувся і УЄФА в порядку виключення Карґбо таки допустила до гри. Але «Динамо» це додало радше труднощів, адже Карґбо вперше вийшовши в основі на матч проти одного з основних конкурентів «Десни», забив м’яч у власні ворота і приклався до поразки киян.

На ділі вийшло, що єдиний ефективний трансфер «Динамо» провело завдяки іншому своєму екс-наставнику Леоніду Буряку. То з його ініціативи в клубі з’явився уругвайський вінґер Карлос Де Пена, у якого на момент приходу тривалий час не було ігрової практики і він виглядав відвертим «котом у мішку». Але в цьому випадку чуття Буряка не підвело і кияни в особі Карлоса отримали одного з найкращих гравців сезону. 

Так чи інакше, не вплинувши позитивно на трансферну діяльність, Михайличенко не зміг домогтися видимого прогресу й від більшості молодих футболістів. Фактично, при новому-старому тренерові сильніше заграв і став справжнім лідером на полі лише капітан Сергій Сидорчук. Плюс – основним центральним оборонцем став чемпіон світу серед молоді Денис Попов. Він видав кілька справді яскравих поєдинків (найперше – в 1/8 фіналу Кубка України проти «Шахтаря»), але не обійшовся й без відвертих зривів. Помітно здали впродовж цього сезону інші вихованці клубу Володимир Шепелєв і особливо Микола Шапаренко. Ще один чемпіон світу серед молоді Георгій Цитаїшвілі хоча й почав з’являтися в складі регулярно, але розкрити свого потенціалу наразі так і не може. На лихо для Михайличенка, більше лікувався ніж грав після виходу з карантину ще й лідер команди Віктор Циганков.


Фактично, поміж усіх гравців «Динамо» прогрес помітний лише у грі воротаря Георгія Бущана. Він навесні став гідною заміною досвідченому Денисові Бойкові, котрий має проблеми зі спиною. Також на своєму рівні відіграли рік Беньямін Вербіч, Карлос Де Пена, Томаш Кендзьора і Віталій Миколенко, лідером середини поля в окремих матчах був також Віталій Буяльський. Втім, у сукупності цих зусиль було замало навіть для того, щоб відібрати очки в «Шахтаря» хоча б у одному з чотирьох матчів чемпіонату.

«Динамо» Михайличенка впродовж усього турніру, з точки зору колективних дій, виглядало відверто посередньо і очки здобувало найперше завдяки індивідуальній майстерності окремо взятих футболістів. Як не крути, але в «Зорі», «Десні», «Олександрії» чи «Колосі» попри чітку тактичну виучку немає гравців рівня Вербіча, Циганкова чи Де Пени. А саме такі футболісти здатні «робити різницю» у рівних матчах. І саме вони великою мірою допомогли Михайличенку не зганьбитися бодай з точки зору сухого результату. У тактиці фахівець, котрий понад десятиліття не мав практики самостійної тренерської діяльності, прориву, м’яко кажучи, очікувано не зробив.

Однак, мабуть, складно вимагати результату від тренера, коли в клубі загалом часто права рука не знає, що робить ліва. Приміром, коли при віце-президенті з трансферних питань вплив мають офіційно непричетні до клубу агенти, а їхні кадрові знахідки не перевіряються на відповідність із регламентом ФІФА і УЄФА.

Джерела «Главкому» у клубі «Динамо» підтвердили, що у суботу, 18 липня, Григорій Суркіс мав зустріч із тренером «Зорі» Віктором Скрипником і під час їхньої розмови цілком могло обговорюватися питання майбутнього працевлаштування цього фахівця в «Динамо». Ігор Суркіс у понеділок підтвердив, що кандидатура Скрипника дійсно розглядається. Якщо це так, то керівництво київського клубу нарешті відійде від впертого шляху довіри фахівцям із «динамівськими серцями». Здається, Ігор Михайлович почав розуміти, що нового Лобановського поміж вихованців легендарного тренера немає і треба шукати альтернативу.

Скрипник у «Динамо» ніколи не грав і вочевидь поява фахівця, котрий тривалий час виступав у Німеччині, працював у структурі бременського «Вердера» і очолював клуб німецької Бундесліги має принести користь. Принаймні для «Зорі» ця співпраця дала помітний прогрес. Втім, чи зможе Скрипник або той, хто стане наступником Михайличенка, вплинути чи обійти процеси, які вирують у клубі, але на які тренер впливу не має – велике питання.

Іван Вербицький, «Главком»