Учасник трьох Олімпіад Сергій Будза: Людей шокує - як можна пройти 50 кілометрів

Завтра, 19 травня, в литовському Алітусі відбудеться Кубок Європи зі спортивної ходьби. Українська збірна поїхала на ці змагання доволі представницьким складом. Проте поміж інших титулованих спортсменів виділяється 34-річний Сергій Будза. Він народився у селі Суботівка Могилів-Подільського району Вінницької області, зараз живе і тренується у Білій Церкві.

Зовні Сергій не дуже схожий на класичного скорохода. Він — доволі кремезний, з міцними ногами. «Широка кістка», - жартує у і бронзовий призер чемпіонату Європи-1978 Анатолій Соломін, який нині очолює збірну Київщини зі спортивної ходьби.

Втім, Будза — постать для сучасної спортивної ходьби України унікальна. Впродовж тривалої кар’єри він вигравав нагороди командних кубків Європи і світу, в 2016-му брав бронзу на командному чемпіонаті світу. Тепер атлет готується до четвертої в кар’єрі Олімпіади. Власне, в Алітусі спортсмен якраз розраховує виконати олімпійський норматив, котрий дозволить виступити на Іграх у Токіо в 2020 році.

«Також через Кубок Європи збираюся відібратися на чемпіонат світу, - каже Сергій на початку свого інтерв’ю «Главкому». - Конкуренція велика і в Європі, і у нашій країні».

Ще б пак. Торік чемпіоном Європи на вашій 50-кілометровій дистанції став Мар’ян Закальницький.

Звичайно, Мар’ян — дуже сильний конкурент. Мене не здивувала його торішня перемога. До того Закальницький вдало виступив на командному чемпіонаті світу в китайському Тайцані. Тому ще напередодні Євро ми передбачали, що Мар’ян буде як мінімум поруч із трійкою призерів. Хоча чемпіонство, звісно, стало приємною несподіванкою. Мушу сказати, що попри те, що ми боремося одне з одним, конкуренція в нас здорова. Ми підтримуємо одне одного і радіємо, коли хтось із наших перемагає. Мікроклімат у нашій команді відмінний. Ми знаємо одне одного багато років. Дружимо й у житті, регулярно зідзвонюємося у незмагальний період.

«У Ріо попереджували, щоб знімали ланцюжки»

Олімпіади — то вершина кар’єри кожного спортсмена. У вас за спиною вже троє Ігор. Мабуть, кожні запам’яталися по-особливому?

Найбільше вразила Олімпіада в Пекіні. Рівень організації там був найвищий. Не дарма ж кажуть, що то були найкращі в Ігри в історії. Спортсменам китайці створили ідеальні умови. Та й у мене враження були особливі. Тоді ще був молодий, всього 23 роки. Єдине, що дихалося у Пекіні важко, в повітрі стояла густа димла. Але на мене то сильно не вплинуло. Був у складі української команди наймолодший, але показав найвищий результат — 18-те місце з особистим рекордом на дистанції 50 кілометрів. То за умови, що температура повітря сягала 38-ми градусів у тіні, а вздовж траси не було жодного дерева. Було страшенно важко. Спортсмени з інших країн навіть втрачали свідомість. Я рятувався, постійно підхоплюючи воду і лід, якого завдяки організаторам вздовж дистанції було в достатку.

Так само позитивні враження залишилися й від Лондона-2012. Але тільки від організації, бо виступив там не надто добре (34-те місце — авт.). Річ у тім, що за добу до старту отруївся. Не сказав, що воно було дуже важким, але на шлунок і загальний стан вплинуло.

По-своєму запам’яталися також Ігри-2016 в Ріо-де-Жанейро. Атмосфера теж начебто святкова, але організаційний рівень був у порівнянні з попередніми Олімпіадами помітно нижчий. То помічалося в багатьох аспектах — не такі комфортні кімнати в олімпійському селищі, не завжди смачна їжа. Але найгірше, що у номери спортсменів постійно пробиралися злодії. Мені пощастило, а в інших поцупили ноутбуки, телефони, гаманці, золото. Зокрема постраждали деякі українські бігуни. Ми приїхали в Ріо останньою партією. Коли нас підвозили під старт, відразу попередили, щоб знімали ланцюжки. Бо можна не помітити, як хтось підбіжить і зірве. Та й взагалі наодинці радили містом не ходити.

Із суто змагальної точки зору тією Олімпіадою радше задоволений. Бо пройшов з найкращим результатом сезону, був найшвидшим серед українців. Посів 19-те місце. Цей результат після повернення додому керівництво оцінило як хороший. Хоча в Ріо теж була жахлива спека. Причому спека специфічна, не схожа на нашу. Там сонце пекучіше. У Бразилії зовсім інший клімат. Тим паче, що тоді ми вирішили виступати без акліматизації, приїхавши за два дні до старту.

«Спочатку ходьба не сподобалася»

Після Токіо-2020 вашу коронну 50-кілометрову дистанцію збираються прибрати з олімпійської програми...

Не буду оригінальним. Усі спортсмени сприймають такий крок негативно. Всі проти, але ніхто не може вплинути. Кажуть, що це економія коштів. Мовляв, 50-ка — нерейтинговий вид, він нікому не цікавий, а коштує організаторам і трансляторам дуже дорого. І то за умови, що на змаганнях рівня Олімпіад завжди дуже багато глядачів. Нічого не поробиш, буду перекваліфіковуватися. 50 кілометрів збираються замінити 30-ти чи 35-ма. В принципі, ми ці дистанції постійно ходимо на зимовому чемпіонаті України. Зрозуміло, специфіка трохи інша, вища швидкість, але я до цього готовий.

Коли починали заняття спортивною ходьбою, розуміли, що не будете мати слави не те що футболістів, а навіть стрибунів чи спринтерів?

Я починав не з ходьби. Випробував у дитинстві різні види легкої атлетики. Бігав, причому на різні дистанції — від спринту до стаєрського бігу. Але особливих досягнень там не мав, тому в одну мить тренер запропонував спробувати себе в спортивній ходьбі. Коли спробував, то не сподобалося. Аж настільки, що наступних два місяці продовжував бігати. Втім, врешті знову почав ходити і залишаюся тут уже понад 20 років.

З витривалістю, яка у скороходів відіграє ключову роль, проблем не було?

Ні. Якось так вийшло, що не мав із цим проблем ніколи. На дистанції не втрачав свідомості ніколи — ні в юності, коли ми ходили по десять кілометрів і то ще не було щось надважке, ні, тим паче, тепер, коли відчуваю свій організм ідеально. В основному свідомість втрачаєш не через власні проблеми, а в наслідок погодних умов, коли спека і велика вологість. Але мене, повторюся, подібні труднощі обходили стороною.

«Взагалі не планую зав’язувати»

Також скороходи мусять виділятися винятковою терпеливістю. Ця риса передається й на повсякденне життя?

Безперечно. Спорт у принципі гартує як фізично, так і психологічно. Крізь спорт дорослішаєш і стаєш мудрішим. А ще — гартується характер. Особливо у нас, у ходьбі. Без характеру, стійкої психіки робити у нас нічого. Повірте, пройти 50 кілометрів на змаганнях — то найлегше, що є в нашій роботі. Не так важко пройти цю дистанцію, як впродовж трьох місяців готуватися до неї. Тренування вельми виснажливі, щодня ми долаємо десятки кілометрів. І розслаблятися у цей період не можна взагалі. Це — велике навантаження на організм. Але доводиться зціпити зуби і працювати. Хоча, звісно, моменти, коли хочеться все кинути, теж трапляються регулярно.

Рідні й близькі розділяють ваше захоплення?

Так. Із самого початку. Батьки завжди підтримували мою любов до спорту, без різниці, чим займався. На самому початку, в шестирічному віці то була боротьба, потім — футбол, айкідо. Але врешті зупинився на легкій атлетиці. Нині це вже сприймається як моя робота. Хтось стоїть біля верстата на заводі, а я ходжу.  Звичайно, людей, які можуть реагувати скептично, сказати, мовляв, займаюся якоюсь фізкультурою, теж не бракує. Хоча більше тих, хто жахається. Людей часто лякає навіть сам факт, що можна пройти десять кілометрів пішки. А тут — 50 км і спортивною ходьбою.

У повсякденному житті, якщо є вибір — під’їхати чи пройтися пішки — на чому зупинитеся?

Пройдуся. Повірте, ходьба мене морально не втомлює. Хіба після важкого тренування, коли пройшов 40 кілометрів і ноги відвалюються, йти справді не годен. Тоді, звісно, ліпше під’їхати. 

Думали над тим, що будете робити після Олімпіади в Токіо?

Взагалі не планую «зав’язувати». Буду виступати доти, доки залишатимуться сили і здоров’я, поки будуть відповідного рівня результати. Звичайно, буде добре, якщо при цьому ще й вдасться щось серйозне, рівня медалей чемпіонатів світу, Європи чи, тим паче, Олімпійських ігор виграти.

Іван Вербицький, «Главком»