Від тренувань при -16 на бетоні до п’ятого місця на чемпіонаті світу. Історія успіху від атлетки Ірини Климець

На недавньому чемпіонаті світу з легкої атлетики в Досі 25-річна метальниця молота Ірина Климець своїм п’ятим місцем і побитими трьома особистими рекордами зробила своєрідний заспів до успішного виступу команди в столиці Катару. Такі результати тендітної як для цього виду легкоатлетичної програми волинянки стали несподіванкою для обивателя, але закономірністю для самої Ірини. Ці метри й позиції вона вистраждала ледь не в прямому розумінні. Чому? Читайте це інтерв’ю «Главкому».

Перед Дохою готувала себе до того, щоб показувати особисті рекорди, - бере слово Ірина. – Більше того, можу сказати, що розраховувала метати ще далі. Але у фіналі виплеснула дуже багато емоцій в перших двох спробах, у яких двічі поновлювала персональні рекорди. В наступних спробах цього заряду трохи бракувало. Але нічого, це маленький крок уперед напередодні Олімпійських ігор-2020. Цьогоріч я стала впевненішою в собі. Тепер буду готуватися до Токіо і вже там показувати результати вагоміші. Насамперед у мене є великий запас у технічному аспекті. Звичайно, трохи треба зміцнювати силу і частіше виступати на міжнародних змаганнях, щоб пробивати результати там, щоб далеко снаряд летів не на тренуваннях, а на тих стартах, на яких ті результати потрібні.  

Залишаючись найтендітнішою поміж топових метальниць молота, ви доволі скромно відзначаєте потребу зміцнення фізичної сили.

(Посміхається). Звісно, мої основні суперниці за антропометрією трохи відрізняються. Хоча є британка приблизно тієї ж комплекції, що й я. Але то не означає, що мені треба ставати крупнішою. Я в своєму тілі, мені так комфортно. Зі своєю вагою я здатна метати далеко і сенсу набирати кілограми не бачу. То за умови, що в міжсезоння я стаю значно худішою. Масу набираю до старту сезону. Ті кілограми, які мені потрібно. Якщо з’являється надлишок – почуваюся некомфортно, падає швидкість, стає важко. Можу сказати, що я впевнена в тому, що з моїм зростом і вагою можна боротися за найвищі місця.  

Півтора роки тому волинські колеги записали про вас цікавий сюжет, де ви тренуєтеся просто неба, в спартанських умовах, при температурі -16. За той час щось змінилося?

Змінилося буквально зараз. Директор Школи вищої спортивної майстерності Андрій Авраменко збудував мені сектор. На тому місці, де досі тренувалася стихійно. Я його ще навіть не бачила. Так, у Луцьку є чудовий стадіон «Авангард». Але метальники змоги тренуватися там не мають. Доводилося самим заливати бетон і готуватися на закинутих територіях і по можливості постійно виїжджати на збори, щоб метати в сітці.

Бо метати з бетону, на відкритому просторі – одне. Сітка скутує, до неї треба звикати. Сподіваюся, тепер буде краще. Це полегшить мені життя, буду тренуватися вдома між зборами. Бо досі, навіть коли чемпіонат України відбувався в рідному Луцьку, до останнього дня сиділа на олімпійській базі в Конча-Заспі і виїжджала лише за день до старту. Тепер з’являється нагода приїжджати у Луцьк за тиждень чи два. При цьому той сектор – то ж не лише для мене. У нас є менші метальники молота, які поряд зі мною теж отримали ліпші умови.

Втім, п’яте місце на чемпіонаті світу – то ще плід підготовки в старих реаліях. Треба мати неабияке терпіння…

Не буду приховувати, що тоді, коли пробивала перші вагомі результати, які дозволяли вигравати чемпіонати України, було дуже складно. Особливо з урахуванням, що я розуміла, де тренуються мої суперниці, що всі вони сидять у теплих краях у той час, коли ми з тренером Романом Черкашиним стрибали в Мукачевому по коліна в сніг. Це особливо пригнічувало під час невдалих тренувань, коли не було настрою. Коли ж усе складалося, труднощі навпаки загартовували і робили сильнішою. Прекрасно розуміла, що якщо я виросла з таких умов, то в кращих мої результати тільки зростатимуть.

Після чемпіонату світу сезон-2019 для вас уже завершений?

Ні. Попереду чемпіонат світу серед військовослужбовців. Фактично, підготовку до цих змагань розпочала ще в Досі. Після змагань день перепочила і знову тренувалася – зранку або пізно ввечері, щоб обійти надмірну спеку.

А час подивитися катарську столицю, викупатися і позасмагати був?

Плавала в басейні готелю. Екскурсії, звісно, теж були. Зрозуміло, що можна трохи розслабитися, хоча хочеться ще підтримати результатами нашу армію. Наразі маю звання старшого солдата. Представляти Збройні сили мені два роки тому запропонували тренери. Тоді ще навчалася у Волинському спортивному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, який зараз названий на честь Небесної сотні. Там фактично теж був військовий режим.

А повноцінний відпочинок буде уже після чемпіонату серед військових. Два-три тижні відновлюватиму сили, відходитиму від щоденних тренувань, щоб у наступному сезоні було натхнення працювати з більшою наснагою. Мене тішить, що у найближчому майбутньому я вперше в житті поїду на збори в Туреччину. Хотілося б, щоби це було взимку, коли у нас холодно. В теплі можна зробити набагато більший обсяг роботи, особливо метальної. Бо штанга в залі - то добре, але у нас такий вид спорту, що метати доводиться на вулиці, коли на дворі 10 чи 15 градусів морозу. А зима, особливо така як торік, сніжна, спершу хвилин 40 доводиться розчищати сніг. Після того коли доходить до молота, руки вже потроху німіють від лопати.  

Іван Вербицький, «Главком»