Іранська пастка. Що скаже світ після збиття українського літака?

Після загострення іранської кризи, після катастрофи українського літака, збитого іранськими ППО над Тегераном, Європа вирішила змінити своє ставлення до так званої ядерної угоди з Іраном. Схоже, що тепер, разом із США, європейці мають намір її розірвати. Що з цього може вийти?

Слід визнати, що досі відповіді так званої «європейської трійки гарантів» ядерної угоди з Іраном (тобто, Великої Британії, Франції та Німеччини) на постійні порушення Тегераном цієї домовленості були, скоріш, беззубими та невиразними: навіть тоді, коли ізраїльський Моссад викрав у іранців та надав усім країнам-учасницям цієї угоди повний архів документів, який підтверджував, що Іран продовжує роботу зі створення власної ядерної зброї – «європейська трійка» відреагувала на це повним мовчанням, як Франція, або «серйозною стурбованістю», як Німеччина.

«Глибока європейська занепокоєність»

Нині ж прозвучала, певно, найжорсткіша відповідь європейців на ці порушення: лідери трьох урядів зажадали від Ірану, аби той протягом 30 днів розібрався з усіма висунутими до нього претензіями та звинуваченнями. Якщо ні – то всі три перераховані країни слідом за Америкою виходять з угоди й знову запроваджують санкції проти Ірану.

При цьому прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон закликав Тегеран підписати нову угоду, яка б відповідала вимогам, висунутим Сполученими Штатами. При цьому він підкреслив, що ні Сполучене Королівство, ані Америка, звичайно ж, не бажають війни з Іраном, але «якщо ми позбудемося її (тобто, угоди - Главком), то необхідно буде замінити її на нову, на угоду Трампа. Це стане великим кроком уперед. А президент Трамп вважає себе майстром переговорів, майстром домовленостей» - підкресли Джонсон.

Звичайно ж, Іран одразу заявив протест проти подібного «несправедливого» ставлення до себе. Тим не менш, «регулювальний механізм», до якого вдалася тепер європейська трійка гарантів, може призвести до того, що, разом із відновленими та нововпровадженими американськими фінансовими та торговельними санкціями проти Ірану, додатково можуть бути запроваджені ще й санкції ООН. Як заявив британській газеті Guardian один із англійських дипломатів, «цей крок було зроблено, скоріш, через стурбованість, а не через гнів», позаяк європейці бояться, що Іран може отримати власну ядерну бомбу ще до кінця 2020 року.

Нагадаємо, що санкції ООН проти Ірану були скасовані в 2015 році саме тому, що країни так званої «5+1» (тобто, постійні члени Радбезу ООН та Німеччина) підписали з Іраном угоду про те, що Тегеран відмовляється від програми збудування власної ядерної зброї й отримує за це вільну торгівлю з Заходом – перш за все, вільну торгівлю нафтою. Санкції діяли майже 13 років поспіль і просто катастрофічно відобразилися на іранській економіці.

Після підписання угоди Іран отримав, зрештою, можливість поповнити власні валютні запаси й трохи оздоровити своє хазяйство – щоправда, нові прибутки були, перш за все, використані для фінансування підтримки численних шиїтських терористичних організацій в Лвані, Сирії та Іраку, але все ж таки й цивільному сектору трохи перепало.

Тепер все це знову опинилося під загрозою. Щоправда, США вийшли з цієї угоди ще в 2018 році, але ні ООН, ані європейські країни-підписанти не поквапилися взяти з них приклад, тож торгівля з Іраном продовжувалася, нехай і не в такому великому обсязі, як могла б. Тепер же все це знову опинилося під неабиякою загрозою: якщо з угоди вийдуть три європейські країни – то вона залишиться дійсною лише поміж... Іраном, Росією та Китаєм, який свого часу до неї приєднався. Але й Росія, і Китай спокійно торгували з Іраном і в ті часи, коли той перебував під санкціями...

Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф написав у своєму мікроблозі на «Твіттері», що E3 (тобто, європейська трійця підписантів) поступилися тискові з боку американського «бика». Він напряму розкритикував Лондон, який, за його словами, слідує «культурі низькопоклонства перед вашингтонським диктатом».

Така ж сама критика, хіба що більш ввічливо сформульована, прозвучала, до речі, й з Кремля. Москва констатувала, що нинішній ультиматум європейців «може зробити неможливим подальще виконання угоди з Іраном». Здається, в російському МЗС за написання заяв взявся славнозвісний «капітан Очевидність»...

Чого бажають британці?

Втім, справді, слід визнати: досі європейська трійця тримала щось на кшталт рівної відстані як від Тегерану, так і від Вашингтону. З одного боку, європейці критикували Трампа за його відмову від угоди. З іншого ж – постійно «занепокоювалися» тим, що Іран угоду не виконує.

Нинішній крок європейців означає, без сумніву, що в цій суперечці вони все ж таки вибрали собі бік – і це бік Америки. Щоправда, зближення з США відбувається доволі-таки обережно: міністри закордонних справ «європейської трійці» підкреслили, що не хочуть покидати шлях дипломатії й сподіваються на роботу цього самого «механізма влагодження» - скоріш, повернути всі сторони до конструктивного діалогу. За їх думкою, для врятування іранської ядерної угоди все ще є можливості.

«Ми не є частиною кампанії, покликаної здійснювати максимальний тиск на Іран» - написали очільники британського, німецького та французького МЗС. Це, в перекладі з дипломатичної мови, означає, що європейці все ще зберігають дистанцію до Вашингтону, який якраз і здійснює цей тиск. Трамп бажає побачити Тегеран на колінах та продавити нову угоду – таку, яка на довгий строк позбавить Іран можливості розробляти не лише ядерну зброю, а й нові балістичні ракети. Європейська трійця про таке й не мріє.

Щоправда, якщо добре придивитися, то й «трійцю» взагалі-то такою назвати не можна – скоріш, це «2+1» - тому що британці проявили набагато більшу рішучість та підкріпили спільну заяву власною заявою прем’єра Джонсона. В той час, як очільник британського зовнішньополітичного відомства Домінік Рааб разом із своїми європейськими колегами вдає, що бажав би врятувати іранську ядерну угоду, Борис Джонсон вже запропонував від неї відмовитися та підписати нову, продиктовану Америкою. Він розділяє думку Трампа про те, що нинішня угода є недостатньою, тож слід просувати те, що він прямо назвав Trumps Deal – «угодою Трампа».

Британська позиція дає змогу зазирнути в недалеке майбутнє – в так звану «еру пост-брекситу», коли Сполучене Королівство врешті-решт таки покине Європейський Союз та відкриє нову сторінку «особливих відносин» з Америкою. Джонсон продемонстрував, що трансатлантичне співробітництво є для нього набагато важливішим, ніж співробітництво з європейськими сусідами.

Вирішувати Радбезу

Починаючи з травня минулого року, Іран відкрито та постійно порушував ті чи інші статті ядерної угоди. Після виходу з неї Сполучених Штатів, Тегеран все менше та менше опікувався дотриманням зумовлених обмежень на збагачення урану та закупівлю необхідних для цього центрифуг. Іранську впевненість в тому, що нічого йому за це не буде, підтримувала, перш за все, позиція країн ЄС, які, постійно висловлюючи «глибоку занепокоєність», водночас активно та плідно шукали шляхи обходу американських санкцій на торгівлю з Іраном.

Тим не менш, навіть однобічні американські санкції призвели до того, що з середини минулого року в Ірані знову почалась інфляція, а економіка країни почала скорочуватись. Іранські атаки проти танкерів у Перській затоці, збитий американський безпілотник і останні події – загибель генерала Кассема Солеймані та трагедія з українським літаком – це своєрідні позначки негативної спіралі в відносинах між Іраном та Заходом.

Що ж конкретно означає запровадження «узгоджувального механізму»? Країни-партнери мають 30 діб часу, аби узгодити свої протиріччя. Навряд чи хто справді гадає, що це буде зроблено. Щоправда, переговори можна буде продовжити, якщо всі учасники будуть із цим згодні.

За словами іранських представників, вони відкриті для діалогу. «Ми цілком готові вислухати конструктивні пропозиції, зроблені з добрими намірами» - підкреслюють вони. Але, позаяк нову «трампівську» угоду вони аж ніяк не вважають конструктивною пропозицією – скоріш за все, діалогу не вийде. І тоді підключится Рада Безпеки ООН, що, в свою чергу, може призвести до того, що всі міжнародні санкції проти Ірану, які діяли до 2015 року, будуть знову запроваджені.

Зрештою, вони не були скасовані, а лише призупинені – отже, для того, аби вони знову почали діяти, потрібно, щоб більшість членів Радбезу за це проголосували, причому, в даному випадку ні Росія, ані КНР не мають права вето. В ядерній же угоді з Іраном записано, що в тому випадку, якщо санкції знову будуть запроваджені – Іран не має більше виконувати домовленість. Іншими словами – зможе цілком відкрито продовжити будувати собі «ядерну ломаку».

Борис Немировський, для «Главкома»