Історія нафтового бізнесу такого не знала. Як коронавірус та араби розправляються з Росією

Російська нафта марки Urals йде в мінус услід за рекордним падінням цін на американську WTI. Це прямий наслідок подій, які почалися ще чотири роки тому…

У 2016 році, в умовах тривалого падіння ціни на нафту, члени Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) спільно з деякими іншими видобувними країнами утворили тимчасовий розширений формат ОПЕК+. Домовилися про квотування видобутку чорного золота, щоб утримувати ціни на нього на прийнятному рівні

Порушник конвенції

У I кварталі 2020 року обмеження з видобутку нафти від встановлених квот становило 1,7 млн барелів на добу (цей обсяг ділиться між країнами-учасниками угоди пропорційно, відповідно до квот), але 6 березня, на черговій зустрічі в рамках ОПЕК+ у Відні, Саудівська Аравія запропонувала з квітня додатково знизити видобуток нафти ще на 1,5 млн барелів на добу - тобто, загальне зниження повинно було скласти 3,2 млн.

Це викликало демарш Росії, міністр енергетики якої Олександр Новак заявив, що їй ніхто не указ і вона видобуватиме, скільки захоче. І навіть може нарощувати видобуток.

Відповідь ринку була негайною. Вартість бареля нафти марки Brent вже 9 березня впала на 30% - з $45 до $30: Ер-Ріяд заявив про збільшення добового видобутку свого головного експортного продукту з 10 млн барелів до 13 млн. Одночасно він запропонував своїм азійським і європейським клієнтам безпрецедентні знижки $6-8 за барель.

9 квітня в форматі ОПЕК+ домовилися про наймасштабнішу угоду щодо скорочення нафтовидобутку за всю історію – на 9,7 млн барелів на добу Остаточно проблема була вирішена 10 квітня на зустрічі міністрів енергетики країн G20 - «Великої двадцятки».

Росія представила це рішення, як свою перемогу. Мовляв, це вона врятувала світовий ринок нафти від катастрофи, оперативно домовившись з США і Саудівською Аравією.

Але вже 14 квітня «переможці» отримали зниження вартості нафти марки Brent на світовому ринку до $28 за барель, державна нафтова компанія Саудівської Аравії Saudi Aramco запропонувала знижки для клієнтів вже $10-11 за барель.

При цьому Росія з її власними цінами на нафту відкотилася на 17 років назад: російський сорт Urals в Європі в цей день продавався по $16 за барель. Даний рівень позбавляє російські нафтові компанії будь-якого прибутку і на порядок скорочує доходи в російський бюджет.

А 15 квітня Reuters повідомив, що державна нафтова компанія Саудівської Аравії надала європейським і азіатським нафтопереробним підприємствам можливість відстрочки оплати нафти на термін до 90 днів. Такого удару по своій головній експортоорієнтованій галузі Кремль може і не пережити.

Що стоїть за демаршем Росії 6 березня, ходом у відповідь Саудівської Аравії, і як ситуація вплине на Україну, в інтерв’ю «Главкому» розповів президент Центру глобалістики «Стратегія XXI», колишній заступник голови правління ВАТ «Укртранснафта» Михайло Гончар.

Провалена спецоперація

Чому Росія так повелася 6 березня, на черговій запланованій зустрічі ОПЕК+? Такий демарш був несподіванкою для всіх експортерів нафти.

Чому ж для всіх? Це була російська спецоперація, головний стратег і натхненник якої – Ігор Сєчин, глава «Роснефти». Він припускав, що якщо Росія відмовиться знижувати видобуток, це викличе зниження цін, яке вкрай необхідне, щоби завдати удару по сланцевому видобутку у США.

На переконання Сєчина, сланцева нафта має високу собівартість видобутку і внаслідок падіння ціни протягом кількох місяців, максимум до кінця року з американською сланцевою індустрією буде покінчено – вона збанкрутує. «Роснефть» у такому випадку, мовляв, заповнить вільну ринкову нішу своїми поставками.

По-друге, Росія хотіла завдати удару і по Саудівській Аравії, вважаючи, що з-за високих бюджетних витрат, саудити довго не протримаються, не дивлячись на фонд нафтових заощаджень майже $700 млрд. Адже в Королівстві проводиться масштабна модернізація, а з 2015 року країна бореться з проіранськими «ихтамнетами» - єменськими хуситами, що намагаються сепарувати південні саудівські провінції та відновити Великий Ємен.

Путін підтримав сєчинський нафтовий бліцкриг. І, ймовірно, принципова згода Кремля на це існувала як домашня заготовка ще з осені минулого року. Я хочу вам навести одну цитату з виступу Сєчина на традиційному спонсорованому «Роснефтью» XII Євразійському економічному форумі у Вероні: «Збільшення частки американської нафти на глобальному ринку найчастіше досягається не стільки економічними, скільки політичними методами: витісненням ключових гравців і нав'язуванням своєї продукції. Під санкціями США зараз знаходиться близько третини світового видобутку нафти - Іран, Венесуела, Росія».

Цей пасаж дає ключ до розуміння «асиметричних дій у відповідь на американську нафтову експансію». Тобто, американці діють політичними методами – санкції, а ми їм дамо економічну відповідь – влаштуємо керований нафтовий обвал. Сєчинський план нафтового бліцкригу просто чекав свого «Часу «Ч». А саме - зустрічі у Відні 6 березня.

Що пішло не так? Мета Росії начебто була досягнута - зниження цін відбулося, та ще й як!

Стратегічний промах цієї спецоперації в тому, що коли її розробляли, не врахували усі чинники. І собівартість сланцевої нафти у США перебільшили, і запас міцності та маневровість саудитів недооцінили. А головне – в останній момент не врахували такого фактора, як темп і рівень глобального спаду попиту на нафту, масове скорочення споживання нафтопродуктів, викликане пандемією коронавірусу. На пандемію у Росії до квітня взагалі поглядали досить скептично.

Але вчора в США відбувся нафтовий колапс – ціни на нафту стали від’ємними. Отже, Росія таки завдала удару по американському сланцю?

Так виглядає, проте насправді, ситуація не така, щоб у Москві відкоркували шампанське. У Техасі виник «тромб». Пізно увечері російська експортна суміш Urals теж пішла в мінус, а американська WTI, навпаки, стала вище нуля.

Я не малював би поки що апокаліптичних картинок для США. Став очевидним промах регулятора – Техаської комісії залізничного транспорту, а саме – відмова у березні від введення квот для місцевих видобувників. Також тривале ігнорування губернатором Техасу поширення епідемії короновірусу - лише на початку квітня відбулось введення жорсткого карантину, внаслідок чого відбувся спад бізнес-активності, що й призвело до різкого скорочення споживання нафтопродуктів, зменшення обсягів нафтопереробки та, відповідно, потреби у нафті, яка між тим продовжували надходити у великих обсягах, швидко заповнюючи вільні потужності зберігання.

Просто одні трейдери змогли вчасно зарезервувати нафтосховища, а ті, хто займався спекуляціями з паперовою нафтою в один «прекрасний момент» отримали в розпорядження реальну нафту! І це стало проблемою, оскільки зберігати її вже майже немає де. Хоча фізично вільні потужності в найбільшому з п'яти американських резервуарних парків в Кушингу (штат Оклахома) ще наявні.

Також є ще два потужних парки в штатах Техас (Х’юстон та Б’юмонт-Недерленд) і Луїзіана (Гальяно та Сент-Джеймс), але їх вистачить не більше ніж на пару тижнів. Обсяги зайвої нафти різко збільшуються. Трамп веде мову про те, щоб вперше в історії повністю заповнити стратегічні резерви, а також обмежити або й припинити імпорт. Ситуація з браком вільних потужностей для зберігання нафти чекає і Росію з деяким запізненням.

Зайвої нафти все більше

Як ви розцінюєте нову угоду, яка була підписана 10 квітня, наскільки вона допоможе вирівняти ситуацію з цінами на нафту?

З самого початку за базову цифру: скільки зараз зайвої нафти на світовому ринку, була взята цифра ОПЕК -14,7 млн барелів на добу. (Світове споживання до обвалу складало приблизно 101 млн барелів щодоби, для розуміння, це 101 стандартний танкер-мільйонник, який бере на борт 1 млн барелів - близько 100 тис тонн).

У результаті домовилися, що світовий видобуток нафти буде скорочено на 9,7 млн барелів на добу. До угоди приєдналися і інші нафтогазові держави, що не входять в ОПЕК і не включались в ОПЕК+: Аргентина, Бразилія, Єгипет, Індонезія, Канада, Колумбія, Мексика, Норвегія, Еквадор.

Але справа в тому, що оцінка ОПЕК - щодо 14,7 млн, виявилась, швидше за все, заниженою. Так, Міжнародне енергетичне агентство оцінювало зайву нафту на момент переговорів у 25 млн барелів на добу. А Bank of America та деякі інші центри економічного аналізу вказували ще не менше 30 млн. Зараз мова йде про 35 млн. зайвих барелів на добу. Ці цифри більш правдоподібні, з огляду на те, що попит на нафту та продукти її переробки продовжує зменшуватися.

9 березня, коли ціни на нафту обвалилися на 30%, світовий фондовий ринок відреагував вкрай нервово, біржові котирування різко впали, день навіть назвали «Чорним понеділком». Зараз барель знову падає і падає... Час панікувати?

То який сенс панікувати? Тоді, на початку березня, це був справжній шок. Ну а «чорний понеділок» повторився вчора, 20 квітня. Припускаю, що він не останній… Незабаром звикнемо до стрес-новин нафтового ринку.

Ніхто не знає, коли почнеться економічне відновлення - спочатку говорили про кінець травня, потім про кінець першого півріччя, зараз про початок осені.

Але зараз, коли ціна на нафту переходить у мінус – це серйозно. Історія нафтового бізнесу такого не знала. Це індикатор розпаду ринку як такого. Колапс глобального нафтового ринку попереду і навряд чи його вдасться відвернути, бо як я вже відзначив, домовленості 10 квітня були недостатніми. Тому колапс проявиться найближчі тижні в різних нафтовидобувних регіонах планети. Не виключено, що повернення до ринку буде здійснюватися зовсім не ринковими методами, а у спосіб знищення конкурентів позаконкурентними методами.

Зараз можна сказати, що такі «американські гірки» – провісник не стільки проблем з нафтою, скільки глибокої світової економічної кризи, що невпинно наближається. «Чорні лебеді» так само як і білі, птахи парні. Тому за «пандемічним лебедем» летить і економічний. І летить він до усіх.

Але звісно, що найбільше постраждають внаслідок колапсу нафтового ринку ті країни, для яких нафта та газ забезпечують левову частку бюджетних надходжень. Є тільки єдина країна у світі, громадяни якої можуть бути у відносному спокої, бо вони дбали останні тридцять з гаком років про своє майбутнє без нафти. Це Норвегія, у якої у Пенсійному фонді понад трильйон нафто- і газодоларів на 5 мільйонів населення.

Проте, визначальні події на нафтовому ринку будуть, як не раз це бувало в історії, на Близькому сході, а точніше – в Затоці.

Чим можна пояснити дії Саудівської Аравії щодо Росії? І так уже опустили, так би мовити, «нижче плінтуса», а тиск все триває. Взяти ту ж відстрочку платежів, яку Росія просто не може собі дозволити... Таке відчуття, що тут щось особисте.

У Саудівській Аравії унікальна система наслідування монархічної влади, чим постійно користуються вороги Королівства. Саудівський кронпринц підозрює Кремль у сприянні двірцевим інтригам з метою зміни влади в Королівстві. Путіна у вузькому колі він називає презирливо Коротуном. Тому не виключено, що є і особисті мотиви.

Слід взяти до уваги і події 14 вересня минулого року, коли безпілотниками та крилатими ракетами іранського виробництва було завдано масованого  удару по нафтоочисному та нафтотранспортному комплексу Абкайк і по нафтовому родовищу Хурайс.

Через годину Саудівська Аравія позбулася половини свого нафтового експорту – 5 млн барелів. Це була чітко спланована атака, і Ер-Ріяд добре розібрався – чия це рука, хто в неї вклав зброю і хто зробив хірургічно вивірене цілевказання. Без деталізованої супутникової інформації така висока ефективність атаки була б неможливою. Беручи до уваги, що Росія є союзником Ірану, нескладно уявити, чим сприяли російські «ихтамнеты».

Але насправді, вважаю, тут проблема все-таки більш економічна. З одного боку, Саудівська Аравія прагнула завжди підірвати позиції Ірану, свого головного конкурента в регіоні і старого стратегічного противника. Згадаймо ірано-іракську війну 1980-1988 років. У 1985 році Королівство обвалило ціни на нафту, щоб допомогти Іраку, який вже видихався від виснажливої війни, в якій саудити підтримували Саддама Хусейна фінансово, але у якій Іран поступово брав гору. Це дало свій результат. Іран став швидко виснажуватись.

Так, сценарій в цьому сенсі може повторитися. Але якщо Росія зараз повторить долю СРСР – це знову буде побічний ефект історичного намагання саудитів знищити Іран, агресивність якого значною мірою визначається союзництвом з Росією в регіоні Близького Сходу.

Раніше, десятиліттями, Саудівська Аравія поставляла нафту в основному в США і азійські країни. В Європу йшло зовсім небагато. Але США тепер енергетично самодостатня держава, потребує все менше нафти з Перської затоки і все менше цікавиться справами в регіоні.

Ер-Ріяд зацікавлений у виході на нові ринки. Зокрема, на європейський. А зараз після російського обвалу глобального нафтового ринку, на ньому панує хаос і невизначеність. Логіка саудитів очевидна – цим потрібно скористатися, щоб розширити свою присутність на ринках, зокрема, європейському, та диверсифікувати нафтовий експорт.

Що чекає Росію?

З огляду на обвал цін на нафту, які перспективи Росії, як експортера, в найближчому майбутньому?

Досить сумні для неї. Ми спостерігаємо повільний, але невпинний крах «енергетичної наддержави», якою вона сама себе проголосила у 2000-х. Так, у них в «панчохах» є гроші: золотовалютні резерви та Фонд національного добробуту, які сумарно дещо нижчі ніж в саудитів. За різними російськими оцінками цього може вистачити років на шість чи навіть десять. Але це – ілюзія.

В умовах глобальної множинної кризи (нафтовий обвал, економічний спад, глобальне потепління), звертати увагу тільки на фінансову «подушку», і не враховувати при цьому інфраструктурні вразливості Росії, не є коректним. Це той випадок, коли гроші не вирішують усе.

Багато родовищ Західного Сибіру, Уралу та Поволжя фактично вичерпали себе ще років 20 назад, зараз там качають в основному не нафту, а водно-нафтову суміш в пропорції 9:1. Нові родовища – за полярним колом, але там видобуток утруднений в силу кліматичних причин. Я якось підрахував, що в зоні ризику знаходиться 45% всього російського нафтовидобутку. Це або виснажені родовища, або нові арктичні з високою собівартістю видобутку.

Якщо ціни на нафту падатимуть і далі, то в травні росіянам доведеться заглушити свердловини на старих родовищах. Але якщо їх заглушити, то відновити буде економічно недоцільно. Згодом доведеться припиняти і арктичний видобуток. Росія повторить нафтовий обвал початку 90-х років. Це в кращому випадку.

Можна, звичайно, зараз продовжувати активно добувати і зберігати - мовляв, потім продамо, коли ситуація покращиться. Але де зберігати? Резервуарний парк «Транснефти» вміщує десь 20 млн. тонн. Експорт в минулому році склав 248 млн тонн. Тобто якщо експорт припиниться, а уявити, що ці сховища вільні, то вони заповняться рівно через місяць.

Але резервуарні парки «Транснефти» не є вільними. Там ще з минулого року десь від 3 до 5 млн тонн некондиційної нафти. Пригадуєте історію з брудною нафтою з російської «Дружби» рік тому? Так ось ця нафта нікуди не поділась. Вона десь там в Самарі на найбільшому в Росії нафтосховищі.

Що далі? Можна завантажити всі танкери «Совкомфлоту» (але їх небагато), парк залізничних цистерн РЖД, резервуарні парки на нафтопереробних заводах. Але це проблему вирішить лише на лічені тижні.

Ну хіба що залишиться швидко будувати тимчасові відкриті сховища-обваловки для відкритого зберігання нафти, як у ХІХ столітті. Але це розливи, забруднення навколишнього середовища, екологічна катастрофа. І таку нафту у Росії потім купувати не будуть. Вона потрапить під санкції за шкоду довкіллю. Так що, свердловини все-таки доведеться зупиняти.

А що буде з американським нафтовидобутком? Там вже глушаться свердловини…

Є суттєва різниця між російським і американським видобутком. Сланцеву свердловину десь в Техасі чи Дакоті можна безпроблемно закрити до кращих часів. Потім розконсервувати, зробити гідророзрив і вона знову працюватиме.

Зі старою свердловиною на виснаженому й обводненому родовищі десь в Поволжі чи Західному Сибіру так не зробиш. Її відновлення не матиме сенсу, як я вже вище зазначав.

Перспективи України

Щодо Росії, звичайно, картина вимальовується «оптимістична», а як нинішнє падіння цін на нафту позначиться на нашій країні?

З одного боку, звичайно, це позитив. Ми імпорту нафти здійснюємо дуже мало, експорту і доходів від нього не маємо, тому чим дешевша нафта на світовому ринку, тим дешевше нафтопродукти, які ми імпортуємо. Бензин уже падає в ціні. Друге - це реальна можливість нарешті створити стратегічний нафтовий резерв, розмови про необхідність якого ведуться вже 15 років.

Польща, Словаччина, Чехія, наприклад, це давно зробили, у них там запаси вже більш ніж на нормативні 90 днів. Але там проблемою зайнялася держава, профінансувала. У нас же вирішили покласти створення резерву на всіх учасників ринку. Зрозуміло, ніхто нічого не робив - особливо коли нафта була дорога. Зараз же сировина дешева, і момент втрачати не варто, бо така надволатильна поведінка цін на нафтових ринках раніше чи пізніше приведе й до стрибків вгору. Звісно, нафти по 100 доларів за барель, як пророкував Сєчин, навряд чи варто очікувати, але коли ринок стабілізується після виходу з глобальної кризи, то цін по 10 доларів за барель не буде.

Який резерв нафти нам зараз необхідний?

Потрібно рахувати... У 2005 році на наших НПЗ щорічно перероблялося десь 20 млн тонн. Зараз - трохи більше 2 млн тонн. Тобто, сирої нафти нам зараз у резерві потрібно в 10 разів менше. А готових нафтопродуктів в «засіках Батьківщини» має бути більше. Минулого року споживання становило майже 11 млн. тонн. І головне, що повинно бути в резерві - дизельне паливо, авіаційний гас, бензини.

Але, хочу зазначити, що у падіння цін на нафту є і інша сторона медалі. Якщо ціна падає, то падає і виручка підприємств галузі. Відповідно - зменшуються податкові відрахування. А у нас «Нафтогаз» - платник до бюджету №1, на компанію припадає 16% всіх податкових надходжень.

У ситуації, що склалася, влада повинна вирішити проблему балансу між інтересами простих громадян, які раді, що паливо дешевшає, і тим, що може виникнути діра в бюджеті. Як тоді платити вчителям, медикам?

Але наша некомпетентна влада намагається вирішити поточні оперативні питання, їм не до стратегії.

Андрій Кузьмін, «Главком»