Китай і коронавірус. Прихована правда

«Ніколи б не повірила, що скажу таке, але я скучила за школою», – заявила моя донька на третій тиждень карантину в Шанхаї.

«Ніколи не сподівалися, що втішимося діагнозом денге (гостра інфекційна хвороба, яка схильна до епідемічного поширення)», – сказали наші друзі, чию дитину госпіталізували з підозрою на коронавірус під час подорожі до В’єтнаму.

Ніколи не уявляла, що так ефективно можна налагодити спостереження і контроль над 24 мільйонами мешканців міста, подумала я, коли Шанхай запровадив режим ізоляції через спалах коронавірусу у Вухані.

Очевидно, епідемії відкривають приховану правду не лише про суспільства, які вони зачіпають, як зазначає Енн Еплбаум, а й несподівані речі про нас самих. Поки у Вухані лікарі знімають маски та святкують спад епідемії, Ангела Меркель не приховує, що в Німеччині може захворіти до 70% населення. Національна служба охорони здоров’я Британії оголошує, що в Сполученому Королівстві епідемія триватиме до весни 2021 року, а адміністрація Дональда Трамп намагається переконати німецьких науковців розробити вакцину від коронавірусу ексклюзивно для США.

До Європи та Америки нарешті прийшло розуміння масштабів шкоди, якої може завдати вірус, і американці усвідомлюють, що вони не мають належної системи охорони здоров’я. Президентам-популістам Бразилії, Мексики та США довелося визнати, що пандемія – не вигадка. Тим часом уряд Північної Кореї оголосив ліки з лопуха панацеєю від COVID-19.

У Східній Азії боротьба з коронавірусом є новим «нормальним станом» вже майже два місяці. Південна Корея щодня перевіряє 10 тисяч людей на коронавірус, Сінгапур найкраще простежує контакти заражених людей і втричі краще знаходить хворих, ніж у середньому по світу, в Китаї 760 млн людей сиділи більше місяця в карантині або самоізоляції.

Китайський уряд намагався обмежити не лише поширення вірусу, а й обговорення епідемії у публічному просторі. Лікаря Лі Веньляна, який першим заговорив про небезпечний вірус, було затримано, також зникли двоє репортерів, які публікували новини з Вуханя. Відділ пропаганди вимагав від ЗМІ розповідати тільки позитивні історії про боротьбу влади з вірусом, а департамент кіберцензури закликав створити «добру атмосферу онлайн», що призвело до знищення соціальних мереж та акаунтів, буцімто через поширення шкідливих повідомлень. Посилений контроль над ЗМІ та соцмережами запобігає поширенню як дезінформації та фейків, так і критики уряду.

В останні дні свого життя лікар Лі Веньлян наголошував на важливості свободи слова для того, щоб уникнути становища, звичного для Китаю та авторитарних режимів загалом, коли лише один суб’єкт – держава – має право діяти в ситуаціях, які зачіпають усе суспільство. «Здорове суспільство, – сказав Лі, – не може мати лише один голос». Після його смерті 500 університетських професорів та правників підписали відкритого листа, який називає епідемію коронавірусу «антропогенною катастрофою, причиною якої є придушення свободи слова».

Попри те, що під час телеконференції 23 лютого з 170 тисячами урядовців та членів Комуністичної партії Китаю (КПК) Сі Цзіньпін визнав «явні недоліки в реагуванні» уряду на виклики COVID-19, основним повідомленням його промови було вихваляння «видатної переваги керівництва КПК та соціалізму з китайськими характеристиками» у боротьбі з вірусом.

У міру наростання критики через початкову реакцію КНР на коронавірус, генсек ЦК КПК Сі Цзіньпін просуває наратив, буцімто керівництво КНР почало діяти за кілька тижнів до того, як про це стало відомо. Насправді влада забороняла оприлюднювати правду про епідемію до 20 січня, а бюрократи на місцях применшували небезпеку хвороби і заважали висвітлювати її в новинах. Хоча між сьогоднішньою епідемією та SARS є значні відмінності, звичка КПК приховувати правду не змінилася.

КПК застосовує секретність, придушення медіа та обмеження громадянських свобод, аби залишатися при владі. Тому, попри вимоги Сі Цзіньпіна до уряду бути готовим справлятися з «серйозними ризиками», Китай і надалі наражатиме себе та решту світу на небезпеку задля підтримання авторитету КПК, вважає експерт із системи управління КНР Міньсінь Пей.

Однією з позитивних тенденцій, що виникла через коронавірус була поява нових голосів у китайських соцмережах та сміливіших репортажів у ЗМІ. Щоправда, коли звинувачення почали лунати не лише в бік місцевої, а й центральної влади, уряд видав інструкції, як саме слід писати про епідемію. До Вуханя відправили 300 репортерів, котрі б піднесено розповідали про боротьбу партії з вірусом. Тим часом відомий блог Dajia було заблоковано минулого місяця після публікації коментаря журналіста під заголовком «Китайці по всій країні розплачуються за смерть ЗМІ».

Джуд Бланшет, експерт із китайської політики, вважає, що КПК матиме ще більше контролю після нинішніх подій, адже зазвичай, коли держава розширює свої повноваження під час кризи, вона вже не звужує їх після її подолання.

Демократичний Тайвань обрав відкрите спілкування замість пропаганди: Центр контролю епідемії майже щодня проводить пресконференції, а уряд та політики спілкуються з громадянами у Facebook, Line та YouTube. У авторитарній системі місцева влада зазвичай намагається приховати правду від центрального уряду, аби уникнути звинувачень, центральний уряд бреше людям, щоб уникнути критики і через це із запізненням вживає заходів для контролю хвороби.

Громадянське суспільство Тайваню також активно допомагає вирішувати проблеми. Тайванський програміст створив мапу, яка в реальному часі показує, де можна купити маски. Цю ідею підхопив цифровий міністр Одрі Тан і створив покращену версію інформаційної платформи з урядовими даними. Тайванські незалежні групи та інституції, які перевіряють факти, Taiwan Fact Check Center (TFC) та MyGoPen перевіряють та спростовують дезінформацію про епідемію, водночас поширюючи правдиву інформацію.

Епідемія показала, що китайська система охорони здоров’я розвивалася надто повільно. Однією з найбільших проблем є брак людського капіталу в охороні здоров’я. У 2018 році КНР мала 210 тисяч лікарів загальної практики, приблизно 1,5 сімейних лікаря на 10 тисяч людей. Для порівняння, США має одного сімейного лікаря на 1500 осіб. Сімейні лікарі у Китаї становлять лише 5% від загальної кількості лікарів, тоді як у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у середньому 23% лікарів є лікарями загальної практики.

Брак освіти медичних працівників є другою проблемою. Згідно з даними ВООЗ, половина китайських лікарів не мають бакалаврського ступеня. У селах та містечках лише 10–15% мають ступінь бакалавра. До того ж гостро бракує медсестер. У заможних країнах – три медсестри на кожного лікаря, у Китаї – одна медсестра на одного лікаря.

Третьою проблемою є брак клінік первинної медичної допомоги, які мали б давати раду незначним недугам. Уряд інвестує переважно у великі лікарні великих міст. Наприклад, половина найкращих лікарень провінції Хубей розміщені у місті Вухань, де живе лише п’ята частина населення провінції. Після закриття Вуханя на ізоляцію пацієнти кинулися до великих лікарень і, ймовірно, заражали один одного у чергах.

Пріоритети держави сповільнюють розв’язання цих проблем. Замість інвестицій у доказову медицину уряд, з націоналістичних міркувань, підтримує китайську традиційну медицину. Вона займає другу за величиною частку ринку роздрібної торгівлі ліками – 29% – після хімічних фармацевтичних препаратів з часткою 43%.

Пандемія матиме й позитивні наслідки, вважають аналітики: компанії диверсифікуватимуть ланцюги постачання; країни, які розвиваються, отримають нові можливості; менш забруднене довкілля; роботодавці дозволять працівникам працювати на відстані; уряди почнуть серйозніше ставитися до охорони здоров’я; люди стануть охайнішими; Китай заборонить торгівлю дикими тваринами.

Ще до епідемії політичні ризики, зокрема торговельна війна між США та КНР, підштовхували мультинаціональні корпорації перенести постачання з Китаю до інших країн. Вірус прискорив цей рух. Коронавірус також є політичним ризиком, адже уряд майже цілком зупинив роботу в країні. Аби уникнути такого в майбутньому, компанії переноситимуть виробництво до країн Південної та Південно-Східної Азії, що піде на користь їхньому розвитку.

Навіть якщо вплив епідемії на промислове виробництво та перельоти буде тимчасовим, вона призведе до зростання екораціональності, оскільки багато компаній переноситимуть виробництво ближче до місця споживання.

Зумовлений карантином перехід до роботи з дому в Японії, Китаї та Південній Кореї також знизить викиди вуглекислого газу, і спонукатиме компанії в майбутньому змінити культуру праці на гнучкішу. Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе зазначив, що «телепраця є ефективним рішенням».

Через підозру, що люди підхопили новий вірус від кажанів або панголінів, китайський уряд закрив 20 тисяч ферм, на яких розводили диких тварин, зокрема павичів, дикобразів, диких гусей та кабанів. Офіційно держава дозволяє розведення і продаж 54 види диких тварин, насправді на ринках у різних провінціях Китаю продають кілька сотень видів. До епідемії держава просувала ідею «одомашнення диких тварин» як ключову частину розвитку сільського господарства, екотуризму та подолання бідності. Ця промисловість мала обсяг $74 мільярди і давала роботу 14 мільйонам працівників. Наразі уряд заборонив торгівлю та споживання диких тварин у їжу, а до кінця цього року найвищий законодавчий орган має переглянути закон про охорону диких тварин. Проте захисники дикої природи побоюються, що закон не захистить тварин від використання у китайській традиційній медицині. Адже ще у жовтні 2019 року Сі Цзіньпін просував її як «скарб китайської цивілізації, у якому втілено мудрість нації».

Бажано, щоб пандемія COVID-19 призвела до кращого фінансування національних систем охорони здоров’я та світових інституцій, таких як ВООЗ. Адже інфекційні захворювання є загрозою не лише громадському здоров’ю, а й безпеці у світі.

Економісти очікують, що найбільшої шкоди економіка Китаю зазнає впродовж перших трьох місяців 2020 року, та знижують прогнози її зростання з 6% до 5,4%. У 2003 році SARS майже не завдав шкоди світовій економіці, але тоді Китай виробляв 4% валового світового продукту, а сьогодні 16%, і це вже не дешеві товари легкої промисловості, а електроніка та продукція машинобудування.

Довгострокові наслідки пандемії проявляться не лише в економічній, а й у політичній сфері. Демократії більш готові до таких катастроф тому, що вони відкритіші та прозоріші. Навіть якщо уряд не достатньо чесний з громадянами, легітимність самого ладу поза сумнівом. У авторитарних системах кожен крок під час кризи є перевіркою режиму на легітимність. Авторитарний режим вдається до обману та приховування, аби захистити насамперед себе, а не своїх громадян.

На початку року уряди країн Азії сподівалися, що після перемир’я у торговельній війні США – КНР справи підуть на краще. Проте поширення коронавірусу у світі, спад виробництва у Китаї та падіння цін на нафту призвели до найстрімкішого падіння біржових індексів з 2008 року. Зростання економіки Китаю сповільнилося ще минулого року через торговельну війну з США. На Японію чекає рецесія, Індія у 2019-му мала найповільніше зростання за останні шість років, Центральний банк Південної Кореї прогнозує скорочення економіки у цьому кварталі. Сінгапур, Тайвань, В’єтнам зіткнулися з порушенням ланцюгів постачання; Індонезія, Таїланд та Філіппіни отримують менше переказів від працівників з-за кордону та менший потік туристів. Малайзія поринає у політичний хаос, Австралія, де не було рецесії з 1991 року, готується до найгіршого.

2020 рік може виявитися для Азії набагато небезпечнішим, ніж 2008-й. Найбільшим ризиком є посилення протекціонізму, ізоляціонізму та популізму, які точно не покращать ситуацію.

Оксана Лесняк,
керівник Східно-Азійського бюро журналу
«Чорноморська безпека» (Шанхай)