Кухар Путіна та його армія. Що таке група «Вагнера».

У сьогоднішніх реаліях приватні військові компанії особливо популярні в певних кругах
Фото: Красная Весна

Лівія, Сирія, Україна, Судан, а тепер ще й Білорусь?

Приватні військові компанії нині виконують широкий спектр завдань: ведення бойових дій, підготовку місцевих військових формувань, розвідку, логістику та охорону. Перша в сучасному розумінні приватна військова компанія WatchGuard International була створена в 1967 році у Великій Британії. Її засновником був полковник британської армії Девід Стерлінг (раніше він створив SAS – спеціальну повітряну службу).

З точки зору країн, що беруть участь (прямо чи опосередковано) у конфлікті, використання приватних військових компаній має суттєві економічні та політичні вигоди. 

Звідки ростуть ноги…

Про російську приватну військову компанію «Вагнера» або ж групу «Вагнера» стало відомо шість років тому. Група є неофіційною військовою організацією, яка не входить в регулярні збройні сили Росії і не має юридичного статусу на її території. Засновником угрупування вважається підполковник запасу Дмитро Уткін, а «Вагнер» – його позивний. Подейкують, що група «Вагнера» з’явилася  з військової компанії «Слов'янський корпус». Та, в свою чергу, виконувала бойові завдання в Сирії ще в 2013 році. В «Слов'янському корпусі»  був й Дмитро Уткін.  

За інформацією The Bell, управління групою «Вагнера» здійснюється головним управлінням генерального штабу Збройних сил Російської Федерації. Звісно ж, на верхівці Кремля таку інформацію спростовують, але дуже часто в ЗМІ це угрупування пов’язують з «кухарем» Путіна Євгеном Пригожиним. Це – російський мільярдер, ресторатор, а сам Путін заявляє, що тільки чув про таку людину. Але дуже дивно як ресторатора, наприклад, допускають на військові переговори з лівійською делегацією, а він сидить поряд з міністром оборони. Зокрема, неодноразово повідомлялося приватна військова компанія «Вагнера» проводила операції й в Лівії.  

Де встиг насолити «кухар»

За даними DW, перші свідчення про діяльність приватної військової компанії «Вагнера» були зафіксовані українськими спецслужбами в травні 2014 року в Донбасі. У жовтні 2017 року голова Служби безпеки України Василь Грицак заявив про причетність «вагнерівців» до знищення військово-транспортного Іл-76 на сході України в червні 2014 року, штурму Донецького аеропорту.

Тобто найманці вештаються світом у пошуку військових конфліктів, представляючи інтереси Росії. Україна, Сирія, Ліван – це не всі країни куди сунула свого носа Росія. Далі був Судан, Центральноафриканська республіка та Конго.  Із останніх подій –  затримання 33 представників групи «Вагнера» в Білорусі.

Саме сьогодні стало відомо, що 32 бойовиків Лукашенко таки повернув на вимогу Кремля.


 

Комерційна сторона питання

В інтерв’ю BBC родичі російських нацманців розповіли, що вони йдуть на вбивство за гроші, тому що на батьківщині не можуть знайти роботи з гідною зарплатою, а пропозиції щодо роботи в приватній військовій компанії вони знаходять в інтернеті. Щомісячна заробітна плата таких «працівників» сягає 150 тис. рублів, близько 60 тис. грн. Повідомляється, що ці гроші їм видаються на руки, а офіційно це взагалі ніде не фіксується. У матеріалі також повідомляється, що сім’ям загиблих найманих вбивць виплачують  5 млн рублів «чорної» компенсації, а ще 100 тис. рублів виділяють на похорони. Офіційно ж Москва робить вигляд, що вбитих вагнерівців ніколи не існувало. Скільки взагалі загиблих найманців невідомо.

Приватні армії

Російська «приватна армія» цілком може претендувати на статус гібридної: її існування держава не визнає, але фінансує і керує нею. Тобто приватною групу «Вагнера» можна назвати з великою натяжкою.

Але у світі є приклади такого бізнесу, так би мовити, у чистому вигляді.

Найвідоміша приватна військова компанія – американська Academi (Blackwater). Її було засновано в 1997 році Еріком Принцом і Елом Кларком. Компанія за двадцять років перетворилася в маленьку армію, а її діяльність часто пов’язують з війною в Іраку та ліквідацією лідерів «Аль-Каїди».

Найчисленніша приватна військова компанія G4S (Group 4 Securicor). Вона складається з близько 585 тисяч співробітників, а її офіси знаходять, а офіси компанії знаходяться в усьому світі. До речі, офіс компанії з’явився в Україні в 1992 році, а спеціалізується вона на консалтинговій діяльності. Тобто, це робота, пов’язана з супроводом цінних вантажів, охороною посольств, фізичних осіб, шахт, нафтобаз, порятунку людей під час якихось катаклізмів.

Показово, що й сусідні країни вже не один рік практикують використання приватних військових компаній. Наприклад, за інформацією головного консультанта Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Володимира Паливоди, у 2012 році в Туреччині була створена перша приватна військова компанія Sadat International Defense Consultancy Inc. Її засновником став відставний бригадний генерал Аднан Танриверді (проходив службу у силах спеціальних операцій). Точна кількість співробітників компанії невідома, дані варіюються у межах до 200 осіб з числа колишніх армійських офіцерів.

Зокрема, експерт зазначає, що компанія займається наданням консультативних послуг у сфері оборони та внутрішньої безпеки, проведенням звичайної та спеціальної військової підготовки, закупівлею боєприпасів. Ця приватна військова компанія працює не лише на території Туреччини, але й за кордоном (передусім, у близькосхідному регіоні).

Наразі відомо, що в Україні існує щонайменше одна приватна військова компанія – «Омега Консалтинг Груп». Ця структура навіть є почесним членом Української Торгово-Промислової Палати.

<р>Послуги, які надає компанія, сертифіковані за міжнародними стандартами ISO 9001. Компанія була створена у 2011 році і є інтернаціональною спеціалізованою організацією, яка спеціалізується на підвищенні боєздатності збройних сил, роботи правоохоронних органів, органів державної безпеки, боротьбу з міжнародним тероризмом і конфліктами. Одночасно «Омега Консалтинг Груп» пропонує послуги з організації особистої безпеки, захисту стратегічно важливих об'єктів, товарів і послуг військового призначення.

Дмитро Бадрак, для «Главкома»