З речами на вихід. Як румуни покарали всесильну правлячу партію за корупцію

Наприкінці 2016 року розмови про те, що уряд PSD втратить підтримку більшості у парламенті, виглядали повністю абсурдними. Тоді румунські соціал-демократи та їхні молодші коаліційні партнери ALDE отримали переконливу більшість на парламентських виборах. Опозиція була слабкою, без лідерів та єдності. PSD сподівалася, що її всемогутній лідер Лівіу Драгня стане прем'єр-міністром. Однак в тому ж 2016-му Драгня був засуджений за фальсифікацію виборів, а румунське законодавство забороняє засудженому обіймати посаду прем’єр-міністра. Верховний Суд призначив йому дворічний умовний термін за його роль під час референдуму про імпічмент у 2012 р. 

З січня 2017 року по 27 травня 2019-го Лівіу Драгня прагнув контролювати уряд Румунії через маріонеткових прем'єр-міністрів, в основному невідомих діячів, лояльних лише йому і залежних від його схвалення кожного прийнятого ними рішення. Головна місія  таких керівників уряду полягала в тому, щоб судимість всемогутнього лідера PSD була або скасована на підставі суто технічних причин, або щоб він отримав помилування та амністію. Останнє було кращим для його політичної кар’єри, оскільки могло означати повне «обнулення» антикорупційного руху Румунії і могло бути використане як інструмент примирення.

Правом помилувати окремих осіб в Румунії наділений президент, в той час, як колективне помилування та амністію може надавати парламент та за допомогою екстреного указу – уряд. Саме цією останньою опцією, яка б дозволила йому стати прем’єром, і хотів скористатись  Драгня. Президент Клаус Йоганніс у цьому випадку ніяк не зміг би перешкодити.

Необхідність екстреного указу про призначення колективного помилування та амністії була необхідною для того, щоб уникнути, з одного боку, протестів опозиції, а з іншого – щоб забезпечити лояльність партії. Протягом останнього десятиліття багато соціал-демократів були засуджені за корупцію, хабарництво та зловживання службовим становищем, і якби Лівіу Драгня домігся помилування лише себе, то він би поставив під загрозу посаду лідера партії. Крім того, оскільки проти нього велось розслідування і висувались звинувачення у корупційних правопорушеннях й в інших справах, Драгні необхідно було максимально розхитати існуючу антикорупційну систему.

У протистоянні з румунською судовою владою, головною перешкодою на шляху до влади,  Лівіу Драгня йшов двома шляхами. Перший був не надто складним і досить передбачуваним: він передбачав підкуп основних частин електорату шляхом підняття зарплат при одночасній атаці на критиків, зображаючи їх, як частину іноземної змови, метою якої є протидія розвитку Румунії. Натхненний успіхами угорського прем’єра Віктора Орбана, Драгня активно використовував націоналізм і теорії змови для максимальної делегітимізації опозиції.

Другим шляхом були атаки на судову владу, антикорупційні інститути та осіб, що їх очолювали. Ці атаки полягали у внесенні змін до кримінального кодексу, які ускладнювали роботу прокуратури, до ухвалення законів, що регулюють організацію та функціонування судової влади та у заміні ключових прокурорів, серед яких головний прокурор Антикорупційного Департаменту Лаура Кьовеші та генеральний прокурор Румунії Августин Лазар. Було створено новий прокурорський департамент для розслідування «злочинів» судової влади (SIIJ).

Конституційний суд Румунії таки посприяв Драгні, скасувавши ряд ключових положень антикорупційної системи та надавши міністру юстиції дискреційні повноваження щодо діяльності прокуратури.

Паралельно із законодавчим наступом було розпочато активну медіакампанію з метою повної дискредитації Лаури Кьовеші – головного прокурора Антикорупційного департаменту. Той, хто замовляв цю кампанію, навіть найняв ізраїльську приватну охоронну компанію для збору компрометуючої інформації проти неї та переслідування її найближчих родичів. Лише рішуче втручання румунської розвідувальної служби поклало цьому край. Попри це Лівіу Драгня все ж домігся звільнення у 2018 році головного прокурора Антикорупційного департаменту за сфальсифікованими звинуваченнями у зловживанні службовим становищем.

Попри всі потуги, Драгня все-таки не зміг досягнути своєї головної мети. Йому так і не вдалося переконати підконтрольних йому високопосадовців забезпечити йому скасування вироків. Навіть найслабша з його прем’єрів-маріонеток Віоріка Данчіла відмовилася підписати надзвичайний указ, який би забезпечив йому помилування та амністію. Подібним чином поступили й її попередники від PSD – Сорін Гріндяну та Міхай Тудосе, що призвело до їх «звільнення» і до неймовірної за кількістю зміни міністрів: майже 80 за два з половиною роки.

Основною причиною, через яку всі три прем'єр-міністри від PSD відмовилися виконувати волю свого всемогутнього лідера, було суворе попередження від Європейської комісії про те, що будь-які спроби через надзвичайну постанову помилувати і амністувати осіб, засуджених за корупційні правопорушення, призведе до призупинення членства Румунії Європейській Раді та поставить під загрозу головування Румунії в Раді ЄС в першій половині 2019 р.

Ще одна перешкода, через яку плани Лівіу Драгні так і не здійснилися, - румунське громадянське суспільство. Протести проти законодавчих змін, які послабили б судову владу та вплинули на боротьбу з корупцією, тривали в країні з початку 2017 року. Постійні акції протесту делігімітизували дії уряду та надсилали важливі сигнали до Брюсселя про те, що румунський народ не підтримує дії урядів, керованих PSD. Протести тривали, незважаючи на жорсткі медіакампанії проти організаторів та учасників, а також жорстоке втручання жандармерії 10 серпня 2018 року.

Однак останній цвях у труну проурядової коаліції на чолі з PSD забили вибори. 26 травня 2019 року румуни обирали своїх євродепутатів та одночасно голосували на референдумі щодо запроваджених PSD судових реформ. На європейських виборах соціал-демократи зазнали серйозної поразки від опозиційних націонал-лібералів (PNL) і ледь уникнули того, щоб не опинитись третіми. Партія отримала лише на 20 тис. голосів більше ніж USR (Союз порятунку Румунії) – друга опозиційна партія. Головний союзник PSD – ALDE, не набрав достатньо голосів, щоб подолати 5% прохідний бар’єр. Більше того, румуни рішуче виступили проти реформ судової влади, проведених PSD протягом останніх двох років, які вони вважали ні чим іншим, як спробами врятувати себе від руки правосуддя. Що стосується PSD, то вона недооцінила популярність антикорупційної діяльності в країні, особливо серед міського населення, яке відверто недолюблює правлячу політичну еліту від PSD.

Кінець правління в Румунії всемогутнього Лівіу Драгні та його PSD наступив наступного дня після євровиборів: 27 травня, коли він був звинувачений та остаточно засуджений до трьох з половиною років ув'язнення за зловживання службовим становищем. Зрозумівши, що його президентські амбіції були знищені тісними зв'язками із соціал-демократами, лідер ALDE Калін Попеску Терічану вийшов з проурядової коаліції та приєднався до опозиційної Pro Romania колишнього прем'єр-міністра Віктора Понти.

10 жовтня те, що залишилося від проурядової коаліції, отримало вотум недовіри з боку опозиції. PNL та USR змогли знайти необхідну кількість голосів, щоб відправити у відставку уряд Віоріки Данчіли. Це рішення підтримало 238 з 465 депутатів, на п’ять більше від необхідного. Навіть депутати від PSD голосували проти свого кабінету, що є яскравим свідченням непопулярності політики, яку реалізовувала партія під керівництвом Лівіу Драгні та підконтрольних йому осіб. Враховуючи таку ситуацію, Віоріка Данчіла навряд чи пройде у другий тур президентських виборів, які пройдуть в Румунії 10 листопада. Президентські вибори без кандидата від PSD у другому турі буде справжнім приниженням для донедавна правлячої партії в країні.

Георге Вішан, для «Главкома»