Молдаванка Діана Мазурова пів року мітингує біля російського посольства

Молдова однією з перших відчула на собі наслідки повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тема війни відтіснила внутрішні проблеми республіки на другий план. Молдавське суспільство, значна частина якого має проросійські настрої, після 24 лютого зіткнулося з необхідністю дати оцінку діям Росії в Україні.

Частина молдаван схвалюють або закривають очі на злочини країни-терористки, у той же час багато громадян Молдови не просто підтримують Україну, а й активно діють, висловлюючи солідарність з нами.

Перші мітинги на підтримку України відбулися у Молдові вже 25 лютого. Відтоді протести біля стін посольства Росії у Кишиневі, хоч і стали менш помітними у ЗМІ, але набули системного характеру.

29-річна молдаванка Діана Мазурова стала локомотивом акцій солідарності, до яких згодом почали приєднуватись й інші громадяни, а також українці, які знайшли порятунок у Молдові. Протести Діани та її друзів відбуваються щодня, в оригінальному форматі: активісти закликають водіїв, що проїжджають повз російське посольство, посигналити у клаксон. Шумові мітинги під вікнами російського посольства у Молдові стали одним із форматів підтримки України.

Діана переконана, що більшість громадян Молдови чекають на перемогу України. В інтерв’ю «Главкому» вона розповіла про проукраїнські протести у Кишиневі.

«24 лютого сидіти вдома було великим стресом»

Розкажіть про свою команду. Скільки людей постійно беруть участь у протестах?

У нас маленька команда: складається з шістьох найактивніших людей. Кожен по черзі щодня виходить першим на акцію, щоби нові люди, які бажають приєднатися, не губилися.

Як ви, шестеро, познайомилися та стали командою?

Ну, мабуть, перший кістяк – це я та Вова. Ми бачилися раніше на інших пікетах, але не спілкувалися.

Що то були за пікети?

Я виходила на акції на підтримку Олексія Навального до російського посольства. На одному із мітингів був і Вова.

24 лютого мені почали писати знайомі й запитувати, що я планую. Усі просто знають, що я активна. Вони питали, до кого можна приєднатися, чи організовую я щось. Ну, я й почала писати по своїх чатиках тим, хто тоді виходив за Навального. Вова мені відповів, ми вирішили робити акції протесту щодня.  Виходили, брали із собою друзів, спочатку це була невелика кількість людей. Третього-четвертого дня ми пішли до українського посольства, показати свою підтримку.

До нас приєднувалося все більше людей, які не могли всидіти вдома, тому що залишатися вдома і нічого не робити – це був ще більший стрес. Ми не тільки стояли разом, ми підтримували одне одного, і ми вірили з першого дня, що Україна вистоїть і переможе.

Спочатку виходили тільки молдавани, бо ми зовсім не мали контактів з українцями. Українці до нас почали підходити вже на вулиці, були такі випадки, коли з тролейбуса виходили та ставали поряд із нами. І от зараз у нашому спеціальному чаті у Telegram вже 500 людей, і я всіх їх бачила особисто, на наших акціях.

«Російськомовний молдаванин – не завжди за Росію»

Ви ж громадянка Молдови?

Так.

У Молдові дуже контрастне мовне середовище – румуномовне та російськомовне, і вже склався небезпечний стереотип, що російськомовні молдавани здебільшого підтримують терор в Україні. Як ви це бачите зі свого боку?

Це дуже актуальне питання. У нас дійсно багато родин виховують дітей на тому, що вони росіяни. Я росла у такій сім'ї, але згодом почала задаватися питаннями: якщо я виросла у Молдові, вчилася у Молдові, якщо я громадянка Молдови і є носійкою цього культурного коду, то чому я тоді росіянка?

Батько мого чоловіка вважає себе росіянином, хоча він у тій Росії лише служив і то дуже давно, коли ще й Москва була зовсім інша. Він усе життя прожив тут. Я – молдаванка, і якби у моїй родині були етнічні росіяни, то мої родичі так би і казали. Наприклад, моя бабуся по маминій лінії – румунка, дідусь – українець, мій батько теж українець. Тож я скоріше українка на три чверті. Я вважаю, що називати себе росіянкою лише тому, що я говорю російською, це дивно. Попри те, що я з російськомовного середовища, я молдаванка і я почуваюся молдаванкою.

Що змінилося у вашому житті після 24 лютого?

Якщо говорити про моїх родичів, то ми перестали спілкуватися після першого місяця війни. З родичами чоловіка ми продовжуємо спілкуватися і вони уникають теми про війну в Україні, коли розмовляють зі мною. Якось я з іншої кімнати почула, як вони обговорювали Україну. Я тоді ще подумала, що, мабуть, доведеться зараз піти додому. Зайшла до них у кімнату і там одразу запанувала тиша.

Чим проросійські молдавани пояснюють свою позицію? Чому вони згодні із Росією у тому, що українців треба вбити, зруйнувати їхні будинки, сплюндрувати їхню країну? Чи є у них чіткі відповіді на ці питання?

Насправді, ні. Вони тільки цитують пропаганду. Наприклад, що вісім років «бомбили Донбас», що всі відео «постановочні», що Росія прийшла «рятувати» тощо. Далі цих кліше вони нічого не знають, ні деталей, ні де той Донбас, ні з чого там усе почалося. Коли починаєш говорити про деталі та причинно-наслідкові зв'язки, вони відмовляються вірити. Такі люди, як правило, вірять тому, що їм говорять по телевізору.

Як у вас зараз складається спілкування з близькими?

Востаннє ми розмовляли 25 лютого. Знаєте, мої родичі вважають, що я дурна. Що мене всі обдурили.

У нас загалом заведено триматися за сім'ю. Але от мені майже 30 років, і я не бачу сенсу триматися людей, серед яких я навіть не можу висловити те, що думаю. Я доросла людина і маю право не спілкуватися з тими, хто обливає мене помиями за те, що я маю свою точку зору.

«Бути за мир – значить бути за перемогу України»

Як ви оцінюєте підтримку Молдовою України?

У Молдові досить швидко зрозуміли, що відбувається в Україні. І насправді підтримка величезна, хоча є й такі, хто підтримують Росію. Але їх вже мало. Це, як правило, зовсім безнадійні.

До нас вже не підходять ті, хто нічого не знають і просять пояснити. Підходять тепер або щоби підтримати, або щоби показати непристойні жести і російський прапор. Є такі, що спеціально їздять з російськими прапорами повз наш мітинг.

Проросійські мітинги, які були через дорогу від нас, не протрималися навіть кількох днів. Люди, які підтримують війну, просто дуже гучні та конфліктні, але вони – не більшість, вони просто створюють багато галасу. Ми стоїмо понад 170 днів і підтримка України у Молдові – набагато більша за підтримку Росії.

Тобто якщо говорити про автомобілістів, ви фактично бачите репрезентативну картину?

Ми, звичайно, не рахуємо тих, хто сигналить, хоч така ідея була. Але якщо на око – це точно половина водіїв. А є ще й такі, які схвально помахати можуть. Буває і таке, що водій не хоче сигналити, а його пасажири нам щось вигукують на підтримку. Це дуже мило.

На вашому плакаті написано «посигналь, якщо ти проти війни». В Україні вам могли би сказати,  що це не найвдаліше формулювання, щоби показати солідарність, бо це замовчування імені злочинця. Росія ж маніпулює і прямо ніколи не каже, що воює – навпаки, вони кажуть, що вони «за мир», продовжуючи при цьому бомбардування. З іншого боку, знаючи молдавське суспільство, розумієш що тут це справді сильний посил і якийсь радикальніший заклик не знайшов би стільки підтримки. Як ви вважаєте, скільки людей, які проти війни, виступають не просто проти війни, а за перемогу України?

Щодо цього, наприклад, був лише один випадок за всі п'ять з лишком місяців, коли чоловік підійшов і сказав щось на кшталт: «Я проти війни, але нехай Зеленський домовляється». Тому для всіх тут це саме те означає – бути за мир значить бути за перемогу України.

Маріанна Паньків, для «Главкома»