Чому не всі герої отримають звання Героя України

Час від часу я голосую за петиції про надання нашим полеглим статусу Героїв України, і навіть зрідка поширюю ці петиції і закликаю інших голосувати. При цьому вважаю «інститут» петицій з цього приводу неправильним.

Чому?

З двох причин.

Якщо казати, як є – абсолютно всі наші загиблі – герої. Бо віддали за Україну найцінніше – власне життя. Навіть ті з них, що загинули за якихось не дуже достойних обставин – скоріше за все, гідно воювали перед тим.

А дати Героїв абсолютно всім полеглим – неможливо. Хіба що суто формально, без жодних матеріальних пільг родинам.

Отже, Героїв дають найдостойнішим, тим, які здійснили якісь подвиги.

Найпоширеніша причина загибелі військового – приліт ворожого боєприпасу на позиції – в окоп, бліндаж чи будівлю, а також потрапляння під обстріл на шляху до позицій чи під час повернення з них. Так гине переважна більшість наших полеглих захисників. Те, що вони там знаходились, щомиті ризикуючи життям – де факто подвиг. Але для звання Героя потрібні ще якісь вчинки.

І отут перша причина, чому я проти петицій – бо реально знають про подвиги і обставини загибелі лише побратими і командири полеглих, а не цивільні родичі і друзі. Тому на всі нагородження живих і полеглих повинні подавати виключно їхні командири.

На жаль, ми живемо не в ідеальному світі, і ця система не завжди працює. Командири з якихось причин можуть не подати достойного на нагороду. А цивільні близькі, навпаки, створюють петиції просто по факту загибелі. Загинув – значить, Герой. З загальнолюдської точки зору це правда.

Друга і головна причина – несправедливість того, що відбувається з петиціями після їх створення. Щоб їх розглянув президент, вони мають за визначений час (три місяці) зібрати 25 тисяч голосів. Абсолютна більшість петицій не набирають цієї кількості. І це ніяк не пов'язано з бойовими заслугами полеглого. Це залежить лише від медійної активності авторів петицій, від того, чи підтримають їх популярні блогери тощо. Тобто, подвиг бійця, який, приміром, добровільно відмовився від евакуації, щоб прикрити відхід побратимів, тримав позицію до останнього і особисто знищив кілька одиниць ворожої бронетехніки – може лишитися непоміченим. А той, хто просто потрапив під приліт, не встигнувши зробити чогось визначного, але чиї близькі мають знайомих серед медійних осіб – може отримати Героя.

Так працює ця система, і, якщо подумати, хто я така, щоб її засуджувати? Можливо, це краще, ніж нічого, бо все-таки до більшої кількості подвигів буде привернуто увагу.

В даному разі я знову поширюю петицію і закликаю вас її підтримати. Загиблий – бойовий офіцер Володимир Гізімчук, позивний «Гектор».

Про його службу і загибель розповіла його посестра Ярина Чорногуз, яка є безпосереднім свідком і має бездоганну репутацію:

«Бойовий кадровий офіцер, лейтенант, командир розвідувального взводу, морпіх. Служив та воював у ЗСУ з 2014-го року. Мав великий авторитет як боєць і командир серед усієї роти та взводу.

Загинув 9 березня 2022 року в бою з танковою колоною росіян на околицях с. Зачатівка. Колона сильно переважала нас у кількості й силах вогневих, але він до останнього працював по ній з NLAW і РПГ-7, поки позицію не накрив танк. Бачила на власні очі, встигла перемотати, поранення в голову було смертельне. Він дійсно і буквально бився до останнього...

Це від Гізема я почула в рацію команду «до бою, по позиціях», коли [пейоративна назва військових держави-агресора] втретє почали на нас наступати.

Через маневрений бій та декількох поранених не змогли забрати його тіло, і воно два роки лишалося в полях та моргах, поки не опізнали аналізами ДНК.

На початку вторгнення ми витримали все це меншими силами завдяки таким бійцям і командирам, як він».

Це один з тих випадків, коли проголосувати за петицію потрібно.