Стало дуже соромно за президента України

Коли я служила в армії, був у мене один підлеглий, алкоголік, який пролікувався у психлікарні й тривалий час не пив. Спочатку мої стосунки з ним складалися нормально, а потім, треба думати, зіпсувалися, бо він ні сіло ні впало почав писати в коментарях на моїй сторінці різну гидоту про мене. А оскільки я практично нікого не баню, то не забанила й цього, щоб не думав, що він якийсь особливий. Просто не звертала уваги на його коментарі.

За деякий час він зірвався і пішов у запій. У нього скоро закінчувався контракт, і серед офіцерсько-сержантського складу нашого підрозділу відбулася нарада на тему, продовжувати йому контракт чи ні. Усі розуміли, що на дембелі він, швидше за все, за рік остаточно зіп'ється і пропаде. Але ж це, власне, його проблеми...

Так ось, якщо мені не зраджує пам'ять, я тоді була єдиною, хто висловився за те, щоб дати цій людині можливість залишитися в підрозділі. З єдиної причини – бо він писав мені оту гидоту в коментарях. Я не хотіла, щоб бодай хтось міг подумати, що я мщуся йому з особистих мотивів. Мені було б соромно, якби про мене так подумали.

Цей пост насправді не про мене, а про Зеленського і Бутусова. Зеленському чомусь не соромно. А от мені соромно за нього.

Щоб двічі не вставати – що я думаю про стрільбу Бутусова з гаубиці. Як на мене, якщо ти всім відомий як чинний журналіст, то тобі залишається:

• не стріляти;
• якщо дуже хочеться стріляти – робити це непублічно (стежачи при цьому, щоб ніхто не зняв і не виклав в Інтернет);
• якщо дуже хочеться публічно – одразу ж чітко зазначити, що це не бойові умови, це полігон, навчання, які ти проходиш на майбутнє, щоб бути готовим, і т.п.
• оголосити публічно, що на певний тривалий проміжок часу ти більше не журналіст, а комбатант (свого часу так зробила я).

Але яке б рішення не прийняв Бутусов – це питання етики, а не криміналістики, журналістської спільноти, а не слідчих.

А тому – руки геть від Юрія Бутусова!