Україну штовхають до «фінляндизації»?

«Фінляндизація» – це політика умиротворення колишнього СРСР з боку Фінляндії. Відмова від будь-яких зовнішньополітичних ініціатив чи дій, що могли би викликати негативну реакцію. Фактично – обмеження суверенітету на догоду значно сильнішої сусідньої держави.

Якби основні ідеологи російського впливу в Україні (орли, кожари, медведчуки і т.ін.) були розумнішими, то до 2013 року замість ідіотичної «позаблоковості» цілком могли би проштовхнути щось подібне. Але, думаю, політичне поняття «фінляндизація» настільки очевидно має негативну конатацію (через очевидний елемент погроз, примусу, пам'яті про військове протистояння), що не подобалось самим росіянам.

Тому нам належало умиротворяти Росію за свій рахунок (без найменших втрат для іміджу Росії) – Україні ж відповідно до наративів російської пропаганди ніхто не погрожував силою, просто самі вирішили бути позаблоковими, що на думку авторів виключало членство в блоці НАТО і не факт, що виключало членство в Договорі ОДКБ.

Проблема зі спробою «фінляндизації» України полягає в тому, що вимоги Росії до України значно ширші і глибші, ніж свого часу СРСР мав до Фінляндії, – Росію не влаштовує існування суверенної України взагалі. Фінляндія після Другої світової війни зберегла суверенітет тому, що СРСР не мав інтересу у повному підкоренні цієї держави – вистачило і частини території. Росії, як свідчить ситуація з ОРДЛО, українські території не так потрібні. Мета Росії в Україні не територіальні, а політичні завоювання. Тому Росія не задовільниться частковою перемогою. Відтак політичні поступки з українського боку не гарантуватимуть миру допоки Україна претендуватиме на право самостійно визначати своє майбутнє.

Віддати Путіну «політичне трошки» – не принесе Україні миру. Тому це не та пропозиція, яка може серйозно розглядатися в нашій державі.

Віддати Росії заради миру «політичне все» – на цю тему можна недовго подискутувати, а потім просто прикопати апологетів таких рецептів.