Присмак розчарування від саміту НАТО? Не бачу приводу для відчаю

Перший день саміту НАТО у Вільнюсі мабуть трохи розчарував. Когось, можливо, і не трохи, а більше. У багатьох українців були якісь сподівання на запрошення України до членства в НАТО.

Але будемо оцінювати ситуацію реалістично – це було малоймовірно. Про це ще перед самітом говорили більшість серйозних експертів (зокрема і автор цих строк). Поки йде нинішня велика війна між Росією і Україною, НАТО не буде приймати Україну до своїх лав, щоб уникнути ризиків прямого військового зіткнення з Росією, відповідно і ризиків ядерної війни. Саме тому приємної для нас сенсації не відбулося.

Попри певний присмак розчарування у багатьох українців і наших друзів за кордоном я не бачу приводу для відчаю. Рішення Вільнюського саміту НАТО по Україні в будь якому випадку є (і були б) проміжними.

Питання про наш вступ до НАТО буде вирішуватись після завершення нинішньої війни, в залежності від її результатів. Те, що ухвалено у Вільнюсі по Україні зараз, відповідає нашій програмі-мінімум і на даний момент є задовільним для нас (хоча ми і прагнули набагато більшого).

Процес інтеграції України до НАТО набуває нового імпульсу – це і створення Ради Україна-НАТО, і багаторічна програма підтримки для України (по суті, це програма оперативно-технічної інтеграції України до НАТО) і вилучення вимоги про необхідність Плану дій щодо членства. Це означає, що наш післявоєнний рух до НАТО буде прискореним, хоча і не таким швидким як у Фінляндії і Швеції. Треба розуміти, що нам дійсно необхідно здійснити низку інституційних і структурних реформ, зокрема і в секторі оборони і національної безпеки, в процесі нашої інтеграції до НАТО.

Головне, що ми впевнено рухаємось шляхом євроатлантичної інтеграції і цей рух навіть прискорюється. Ще два роки тому ми марно благали наших західних партнерів щодо надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО, а зараз це вже неактуально, наша найближча мета – вступ до Північноатлантичного Альянсу.