Україна і НАТО: будемо брати грошима

Перш за все, слід подякувати Литві. Ми все бачили, ми все розуміємо, ми – вдячні.

Важко уявити, яку смислову потвору явив би світові саміт НАТО, якби не надзусилля Литви та інших наших друзів досягнути щось, що не виглядало б як знущання над Україною.

З моєї точки зору, три месиджі по Україні саміту НАТО є «одним з половиною».

Надання Україні усього-усього-усього виглядає лише як оформлення в рамках НАТО усього того, що Україна вже і так має від держав-членів НАТО на двосторонній основі.

Обіцянка прийняти Україну в НАТО тоді, коли дозволять обставини і сформується політичний консенсус держав-членів, – це ніщо інше як публіцистичний виклад положень Статуту НАТО. Дійно, в НАТО нові апліканти приймаються тоді, коли згодні усі країни НАТО, що і є обставинами, які повинні скластись (по Швеції і Україні поки не склались).

Наразі не такою очевидною, але серйозною політико-процедурною перемогою України є відмова НАТО від вимоги проходження нашою державою процедури Плану дій щодо членства. Це може і прискорити процес вступу, і зберігає (хоча не гарантує) можливість прийняття політичного рішення замість марудних процедур. Щоправда політична воля як дишло – якщо все добре - щось дає, якщо щось не добре – дозволяє не приймати рішення без будь-яких пояснень по суті. Але остання загроза поки є гіпотетичною.

Шансів, що Україну на цьому саміті приймуть в НАТО не було взагалі. Тому якщо комусь здобутки України виглядають невиразно, то можна зауважити, що ніяких втрат наша держава не понесла. Підвищення очікувань з боку української влади напередодні саміту все рівно було виправдане, оскільки без цього, цілком ймовірно, здобутків не було б взагалі.

Назагал у відносинах України з НАТО повторюється ситуація, до якої ми починаємо звикати – не хочете рішенням про членство в НАТО, ми візьмемо грошима (фінансовою, військово-технічною та іншою допомогою). А це теж більше, ніж багато.

Завдання вступу України в НАТО, як єдиний доступний спосіб отримання гарантій безпеки, залишається актуальним. Робота не лише продовжиться, але і активізується. Це не останній саміт. Далі буде.