Ми можемо програти. Як цього уникнути?

Я дивлюсь на весь той безлад, що відбувається довкола і розумію, що ми можемо програти.

Ні, першочергово не у воєнному плані, це може бути в другу чергу. В інституційному.

Мене лякають більше не росіяни, бо гуртом їх можна перемогти.

Мене лякає можливий колапс управління та прийняття рішень, більше того мене лякають деякі рішення вже зараз.

Мене лякають політичні протистояння, в які втягують Сили Оборони.

Мене лякає наступ на демократичні свободи всередині країни, але і лякають неконструктивні дії опозиції, яка мало пропонує дій до об'єднання, а здебільшого тільки критикує.

Мене лякає закупівля боєприпасів за завищеними цінами в умовах їх обмеженої кількості.

Мене радує Телемарафон тільки в тому, що він збільшив рівень користувачів інтернетом в Україні в рази й зменшив кількість користувачів ТБ. Але більше користі він не приніс.

Мене лякає поступова втрата Єдності Нації.

Бо спочатку ця єдність була від нападу ворога, але з часом почала танути, бо чисельні розповіді про чисельні перемоги дозволили знизити внутрішню мобілізацію.

Мене лякає стан нашого суспільства загалом.

Бо під час війн, коли ворог сконцентрований над досягненням мети, ті хто неконцентровані – гинуть.

Так втрачаються нації.

Так було безліч разів в історії.

І якщо перший, емоційний етап Єдності канув, то маємо створити другий – конструктивний.

Так зробили в Ізраїлі. Можемо його назвати Національний воєнний комітет чи Уряд Національної Єдності, чи Міжгалактичне зібрання, але настав час, усім проукраїнським силам сісти за один стіл та почати разом ухвалювати рішення та разом брати політичну відповідальність.

Інакше будемо, як «біла» еміграція в Європі, писати мемуари та ховатися від «груп смерті» чергового радянського ОДПУ.