Україна – це великий Паперовий Левіафан

В США вийшла моя нова стаття. В ній я пояснюю банальну істину – прийняття в Україні законів не веде до жодних змін. Бо Україна – це великий Паперовий Левіафан. Термін Аджемоглу і Робінсона з книги «Вузький коридор», яким вони позначали держави – неспроможні втілювати рішення. У статті я вирішив запропонувати нову стратегію для Заходу по роботі з нами.

«Ми пропонуємо нову стратегію «інтеграція до прийняття в члени», суть якої полягає в тому, що Україна вже сьогодні має почати інтегруватись на практичному рівні із Заходом. У цій стратегії не має нічого нового, саме так це відбувалось із інтеграцією країн пострадянського блоку до ЄС і НАТО. Перед тим, як стати частиною Заходу – країна має зрозуміти, що таке Захід. Окрім вимог прийняти відповідні стандарти і зміни в законодавство, більшість майбутніх членів ЄС отримали можливість практичної інтеграції до членства. Вони могли без перешкоди їздити, навчатись, торгувати з європейськими країнами. Влади майбутніх членів отримували колосальну інтелектуальну підтримку в реформах, а службовці проходили навчання і були в постійній взаємодії з партнерами.

Структурні фонди ЄС допомагали трансформувати майбутніх членів безпосередньо працюючи в цих країнах, а не просто відправляли допомогу. Зрештою, чого варте тільки відкриття кампусу Коледжу Європи в Польщі в 1992 році, який є кузнею кадрів європейської еліти.

До України має бути застосований аналогічний підхід: вимоги прийняття змін і розбудова спроможності через інтеграцію. Ось кілька пропозицій, як би це могло виглядати:

• Реформа державної служби. України потребує нових урядовців навчених на західний манер. Має бути запропонована система підготовки і перепідготовки держслужбовців, з яких пізніше мають бути створені нові державні органи. 
• Інтеграція освіти. Українці мають отримати змогу навчатись в західних вузах, в тому числі в Україні. Майбутня відбудова потребувати фахівців нових професій, і відкриття відділень західних вузів тут на місці особливо важлива.
• Доступ українського бізнесу до ринків капіталу. Український бізнес має отримати можливість доступу до європейського кредитування та грантів. Це питання особливо гостро стоїть для українського бізнесу під час війни.
• Співпраця громадянського суспільства. Українські громадські і волонтерські організації мають мати можливість розвинути активну співпрацю з подібними собі західними організаціями, стати членами різноманітних асоціацій тощо. Це дозволить перейняти кращі практики і розвиватись в одному напрямку
• Запуск фондів на місцях. Західна допомога має йти не тільки через український бюджет, а через пряму роботу на місцях. Децентралізація стала одним з не багатьох українських успіхів в реформах. Тому коли ми говоримо про відновлення і допомогу на відновлення, то західні кошти мають витрачатись незалежно від державного бюджету в тісному контакті з громадами. Це успішний досвід інших країн, коли фонди працювали безпосередньо в громадах, і трансформували їх відповідно до західних стандартів.

Війна обов’язково закінчиться. І Україна потребуватиме серйозного відновлення та реформ. Однак, відповідь на питання: чи буде спроможність це реалізувати треба давати вже сьогодні. Паперовий Левіафан має загинути, а на його місце прийти ефективна структура імплементації взятих зобов’язань.