Трибунал для Путіна. Нас чекає гібридне правосуддя?

Вже й не знаю, з чиєї подачі чи з не надто чистого умислу далекого 2014 року російське вторгнення у Крим і на Донбас почали називати гібридним. Вкладали при цьому у це поняття різні сенси: поєднання інформаційних операцій з воєнними, використання сил «під чужим прапором» тощо. Відтак спільнота звикла до цих розмитостей та невизначеності, бо ж легше було номінувати увесь комплекс ворожих дій коротким висловом, та й квит.

Тепер, коли Путін вдерся в Україну цілком «негібридно», а відкрито й зухвало, і не менш зрозумілим став крах його кривавої затії, про «гібридність» заговорили правники. Наприкінці минулого тижня у Львові вони сперечалися над форматами трибуналу над кремлівським воєнним злочинцем та його підручними, застосовуючи при цьому справжню канонаду юридичних аргументів, законодавчих новел та емоцій.

Українці наполягають на створенні спеціального міжнародного трибуналу під егідою ООН, який відкрив би можливості для справедливого та заслуженого покарання порушників дотеперішнього світоустрою, відповідальних за агресію, геноцид та інші воєнні злочини, скоєні проти українського народу. Опоненти такої позиції кажуть, що легший і, на їхню думку, ефективніший шлях, – створення так званого «гібридного трибуналу». Київ заперечує: мовляв, цей формат судового процесу відкриє для Путіна, Лаврова та Мішустіна (очільник уряду РФ) можливість уникнути покарання, і на лаві підсудних опиняться другорядні персонажі. Ба більше, Офіс президента України вважає, що повноту вини, а відповідно й адекватне покарання, мав би гарантувати Міжнародний кримінальний суд (МКС), прокурори якого разом з українцями вже збирають необхідні матеріали для організації процесу. Збирати то збирають, – але МКС не має повноважень розслідувати злочин агресії РФ проти України. Через відсутність повноважень, але й почасти через ще одну маленьку деталь: Україна досі не ратифікувала Римський статут, – основоположний документ для Міжнародного кримінального суду.

Чому? Це – тема окремої публікації, але одразу ж наголошу, що, як на мене, аргументи нашої влади не витримують критики.

Тому на Банковій просувають серед партнерів (і вже навіть підписано низку двосторонніх угод) ідею створення спецтрибуналу для Путіна та його зграї. Зеленський у Львові озвучив цю ідею, наголосивши, що для початку потрібне результативне голосування на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. Президентові розходиться саме на розслідуванні та покаранні злочину агресії (а те, що цей злочин вчинило вище керівництво РФ, не викликає сумніву). Це зрозуміло. Зрозумілий і шлях, який обрала Україна та її однодумці – голосування на Генасамблеї. Засідання Радбезу ООН для цього не підходить – Росія й досі править там бал в українських питаннях, оскільки має право вето на будь-яке рішення, що не подобається Москві. Тим паче з 1 квітня збирається (за чергою) головувати (гірка насмішка над здоровим глуздом!) у Радбезі.

Але й резолюція Генасамблеї – не надто легкий шлях. Країни Євросоюзу готові голосувати за український проєкт (не всі – це факт). Але, окрім них, створення спецтрибуналу для Путіна мають підтримати щонайменше 90 держав світу. Чи здатна українська дипломатія переконати тих членів міжнародної спільноти, які й досі прямо чи опосередковано підтримують російський режим? Питання риторичне…

Суддя Народного суду в Гаазі Стівен Реп заявив, що «Україна не може судити Путіна. Герасимова  – так, можна навіть Шойгу, але не голову держави чи прем'єр-міністра. І тому потрібен міжнародний суд. Все, що для цього потрібно, – це голосування у Генеральній асамблеї ООН».

Пан Реп, однак, додає, що має сумнів в оперативності й невідворотності покарання, навіть якщо спецтрибунал оприлюднить свій вердикт. «Чи зможе такий трибунал після створення одразу взяти Путіна під варту? Відповідь – ні. Але наявність обвинувачень зробить його міжнародним парією... Ми можемо побачити зміну режиму в Росії, коли до влади прийдуть інші люди».

Одне слово, як на мене, шлях до покарання Путіна один – Росія мусить зазнати поразки на полі бою. Причому такої дошкульної поразки, яка б не дала кремлю та його найголовнішому «стратегові» подати її як можливу «перемогу». Поразку, про яку вже почали відверто говорити навіть потенційні обвинувачені на майбутньому трибуналі – російські топпропагандисти та спікери на кшталт Шахназарова. Всі вони відчувають страх перед відповідальністю, і відповідно – зроблять усе, аби сфокусувати вину на одному персонажі.

Поразку, яку визнають російські бізнес-еліти, що досі (з власної ініціативи, за звичкою, під примусом) живлять геноцидну війну коштами.

Поразку, яку врешті-решт змушений буде прийняти й пересічний, зазомбований імперською пропагандою обиватель.

Лише тоді є надія на те, що, як каже екскомандувач армії США в Європі генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес, Путіна «виженуть з Кремля». «Ми маємо говорити всім навколо Путіна, всім елітам: «Ти, ти, ти, вас всіх повісять за воєнні злочини, тільки-но запрацює міжнародний трибунал. Ви будете відповідальні». Ми маємо про це говорити публічно».

Єдине, що вселяє оптимізм: незалежно від того, коли й у якому форматі буде створено трибунал для Путіна, злочини такого штибу не мають терміну давності. Тому Росію, або те, що від неї залишиться, обов'язково покарають. Якщо буде по-іншому, то світ мусить бути готовим до реанімації зла і, відповідно, до повторення українського жаху.