Глобальний Південь та Україна. Чи є у нас шанс на співпрацю?
Ми робили глибоку концептуальну помилку про сам характер регіону Глобального Півдня
У нас чомусь Глобальний Південь сприймають як суцільний «Інтернаціонал», там де ось це «вставай, проклятьєм заклєймьонний!».
І чомусь у нас при позиціонуванні для цього регіону роблять ставку на те, що ми маємо туди постачати антиколоніальний дискурс та агропродукцію.
А тепер ми дивуємось, чому цей самий Глобальний Південь не хоче приставати на нашу сторону в питаннях дипломатичного врегулювання.
Я особисто виходжу із того, що до цього ми робили глибоку концептуальну помилку про сам характер регіону Глобального Півдня.
Бо якщо уважно подивитись на те, як різні країни цього регіону купують зброю, то цілком вимальовується інша картина – що Глобальний Південь насправді є сумою діалектичних конфліктів між різними гравцями, і найперш базове, що їх зараз цікавить – це насправді зброя.
Можна пробігтись поверхово, і згадати, що напередодні форуму «Шангрі-Ла» у Сінгапурі IISS опублікував ланцюжок аналітичних матеріалів, в одному з яких йшлось про таке – офіційний воєнний бюджет Китаю на 2024 рік складає майже 300 мільярдів доларів, фактичний – усі 600 мільярдів доларів, що чинить відповідний вплив на країни Азії, у сенсі – вони вимушені стрімко озброюватись.
А можна зануритися і на концептуальний рівень та, наприклад згадати, що концепція «ресурсного прокляття» власне на прикладах країн Глобального Півдня й писалась.
А там суть концепції дуже проста – постколоніальні країни насправді не прагнуть ліберальної демократії прямо як за Фукуямою, вони свою ресурсну подушку прагнуть проїсти на свій локальний імперіалізм з усіма затишними атрибутами.
І варто заодно відрефлексувати й такий момент – злам світового порядку, встановленого після 1945 року, відбувається не тільки у рамках війни РФ проти України, але й у рамках того, що Японія вперше після Другої світової має повноцінні авіаносці та замахнулась на власні крилаті ракети на 1200 кілометрів.
На цьому тлі формулюю базову гіпотезу – ймовірно, щоб вклинитись у Глобальний Південь, нам треба робити ставку і на демонстрацію наших оборонно-промислових спроможностей.
Бо відкладати реалізацію концепції про «арсенал вільного світу» на після завершення війни проти РФ – може бути запізно, ми і так у положенні того, хто наздоганяє останній вагон поїзда, котрий рушив.