Київ виграє час для Заходу перед світовою війною. Чи розумно цей час використовується?
Коли пишеться велика історія, а лідери стикаються з важливим вибором, бажання знайти натхнення в повчальних історичних паралелях стає непереборним і природним. «Єдиний ключ до того, що може зробити людина, – це те, що вона зробила», – якось написав оксфордський історик Робін Джордж Коллінгвуд. Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас – один із сучасних політиків, на якого найбільше вплинуло минуле, і не лише через окупацію її країни Росією чи особисту сімейну історію вигнання. Під час відпустки вона бере з собою книжки про відносини між НАТО та Росією, наприклад No One Inch (книга М. Е. Саротта 2021 року про напруженість між НАТО, Сполученими Штатами та Росією під час післяхолодної війни – «Главком»). А у своєму високотехнологічному офісі у верхній частині старого міста в Таллінні вона стверджує: у 1938 році був момент, коли Захід міг зупинити масштабну війну, але не зробив належних висновків.
За її словами, подібну помилку було зроблено того ж року стосовно напруженості в Абіссінії, Японії та Німеччині, все це розглядалося як окремі події. Безпосередні причини нинішніх конфліктів в Україні, на Близькому Сході, у Південно-Китайському морі та навіть у Вірменії можуть бути різними, але ширша картина показує взаємопов’язане поле бою, на якому певність після холодної війни поступилася місцем «конкуренції великих держав», і на якому авторитарні лідери випробовували кордони своїх імперій. Урок – і необхідність – полягав у тому, щоб чинити опір і переозброюватися. «Уроки 1938 і 1939 років полягають в тому, що якщо агресія десь окупається, це є запрошенням скористатися нею в іншому місці», – відзначила Каллас.
Її улюблений історик, професор Тімоті Снайдер, переосмислюючи події 1938 ріку, додає поворот, коли б Чехословаччина, як і Україна у 2022 році, вирішила б воювати: «Тож у Чехословаччині, як і в Україні, була недосконала демократія. Це найвіддаленіша демократична країна (Україна) у Східній Європі. Ця країна має різні проблеми, але коли їй загрожує більший сусід, вона вирішує чинити опір. У тому світі, де Чехословаччина чинить опір, Другої світової війни не було б». Снайдер запевняє, що такий результат був можливим. «Чехи могли стримати німців. Здебільшого це був блеф з боку Німеччини. Якби чехи чинили опір, а французи, англійці і, можливо, американці зрештою почали допомагати, то це був би конфлікт, але не було б Другої світової війни. «Натомість, коли Німеччина вже напала на Польщу в 1939 році, вона вторглася в Польщу з чеською оборонною промисловістю, яка була найкращою у світі. Німеччина вторглася разом зі словацькими солдатами і при чому з географічної позиції, яку вона виграла лише тому, що знищила Чехословаччину».
Снайдер пояснив свій урок історії: «Якщо українці здадуться, або якщо ми відмовимося від України, тоді це інше. Тоді Росія вестиме війну в майбутньому. Це Росія воюватиме з українською технікою, українськими солдатами з іншого географічного положення. На той момент ми були в 1939 році (напад на Польщу). Зараз ми в 1938 році. По суті, українці дозволяють нам продовжувати 1938 рік».
Повернення до «років саранчі» Черчилля?
Як одного разу писав Крістофер Гітченс, велика кількість американських помилок за кордоном, починаючи від Кореї до В’єтнаму та Іраку, сталася на основі Мюнхенського синдрому, переконання, що ті, хто заспокоює хуліганів, як тодішній британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен намагався зробити з Адольфом Гітлером у Мюнхені в 1938 році, або дурні, або боягузи. Такі лідери врешті-решт змушені посилати своїх солдатів у бій, часто непідготовлених і погано оснащених – людей проти машин, як яскраво описано в книзі «Винні люди», написаній Майклом Футом, Френком Оуеном і Пітером Говардом після фіаско в Дюнкерку. У Франції образа Munichois – синонім боягузтва – підсумовує це. Утім Снайдер зробив свої застереження на травневій конференції імені Леннарта Мері, яка була здебільшого присвячена Україні та проходила під гаслом «Давайте не впадати у відчай, а діяти». Це відбулося на тлі того, що Росія та Китай привітали новий авторитарний світовий порядок у спільній заяві, що складалась з 6000 слів і яка мала на меті створити вісь, щоб скасувати врегулювання минулих двох світових воєн.
Ви організували конференції на підтримку України і більше нічого не робили
Багато хто на конференції намагався зрозуміти, що в Україні пішло не так і чому, чи відмовиться Захід від своїх самонакладених обмежень щодо допомоги Києву. У певному сенсі всі хотіли отримати відповідь на запитання міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського: «Україна виграла нам час. Чи використаємо ми це з користю?» У 1934-1935 роках, які Вінстон Черчілль назвав «роками сарани», і знову таки після Мюнхенської угоди, Велика Британія не використала цей час з користю, натомість дозволивши Німеччині йти вперед у переозброєнні.
Заступник голови комітету Християнсько-демократичного союзу Німеччини з оборонної політики Йоганн Вадефуль побоюється, що відповідь на запитання Сікорського буде негативною. «Якщо війна триватиме так, як зараз, то зрозуміло, що Україна програє. Вона не може протистояти російській силі з її добре організованою підтримкою з боку Ірану, Китаю та Північної Кореї та таких країн, як Індія, які дивляться лише на свої власні інтереси». За його словами, Європа просто не перелаштувалась до війни. Перераховуючи наслідки для континенту, з точки зору втрати прав людини, доступу до ресурсів і довіри до Заходу, він просто сказав: «Якщо Україна програє, це буде катастрофа».
Голова індійського аналітичного центру Observer Research Foundation Самір Саран, який назвав себе атеїстом у кімнаті, у якій переважали віряни, однак погодився, що на карту поставлено щось більше, ніж Європа, оскільки він майже висміював нездатність західної економіки вартістю $40 трильйонів організувати поразку на полі бою російській економіці вартістю $2 трлн. Він заявив: «Є один актор, який реорганізував свою стратегічну участь у війні, а інший – ні. Одна сторона не бере участі в битві. Ви організували конференції на підтримку України і більше нічого не робили. Але коли справа доходить до дій, Росія 2.0 рухається вперед. Це говорить таким країнам, як ми, якщо щось подібне трапиться в Індо-Тихоокеанському регіоні, у вас не буде жодних шансів проти Китаю. Якщо ви не можете перемогти країну вартістю $2 трлн, не думайте, що ви стримуєте Пекін. Китай покладає надію на ваші жахливі і жалюгідні дії проти набагато меншого супротивника».
Політична воля проти «політичної безпорадності»
І все ж це парадоксально. НАТО більше і сильніше, ніж будь-коли. Трансатлантичний альянс функціонує набагато краще, ніж це робили США, Франція та Велика Британія в 1930-х роках – і після п’яти місяців коливань деякі з додаткових $60 млрд американської зброї можуть дістатися до лінії фронту протягом декількох тижнів.
Але з точки зору Києва все залишається надто повільним і обмеженим, за винятком розподілу провини в Європі. Головний кандидат від Вільної демократичної партії Німеччини Марі-Агнес Штрак-Ціммерманн на виборах до Європарламенту підтримує одну сторону, закликаючи Францію прискорити постачання зброї в Україну. Вона сказала: «У нас є проблема, що в той час як Польща, сусідня країна, робить багато, як і Німеччина, Франція робить відносно мало».
Інші кажуть, що винуватцем залишається Берлін, і що попри те, що в німецькій столиці усвідомлюють, яку загрозу представляє Володимир Путін, там не можуть прийняти наслідки з точки зору ядерних ризиків, пов’язаних із поразкою Росії. Старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин Бенджамін Талліс сказав: «Незважаючи на всі ці розмови про політичну волю, ми насправді стикаємося з політичною безпорадністю. Ми не будемо визначати перемогу як мету».
Враховуючи кількість порушених обіцянок Путіна, його гарантія миру буде такою ж обнадійливою, як і порада Чемберлена британцям спокійно спати після його повернення з Мюнхена
Не називаючи Німеччини, президент Франції Еммануель Макрон, переосмисливши минулого року загрозу російського імперіалізму, сказав: «Європа явно стоїть перед моментом, коли потрібно буде не бути боягузами».
Колишній міністр оборони Великої Британії Бен Воллес не підбирав слова і назвав речі своїми іменами. «Поведінка (Олафа) Шольца показала, що стосовно безпеки Європи він не та людина, яка мала б перебувати на цій посаді в такий час», – сказав він про канцлера Німеччини.
Професор Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса Еліот Коен знаходить ширшу інституційну та моральну проблему, яка потребує вирішення – практичного плану забезпечення цієї перемоги, щось схоже на заклик Черчилля створити міністерство постачання, яке перетворило Велику Британію на гігантський завод з випуску зброї.
Коен сказав: «Справа не в тому, що говорять люди, справа в цифрах. Чи готові ви, аби оборонні заводи працювали 24 години на добу? Чи готові ви надати їм (ракети) Atacms і дозволити вражати цілі в Росії, а Німеччина відповідно надати їм ракети Taurus? Мене дуже хвилює те, що війна настільки далека від наших суспільств, що нам важко боротися за те, що вимагає успіху».
Чи зупинить Путін свою військову машину?
Політолог Німецької ради з міжнародних відносин Сабіна Фішер каже, що за всі ці суперечки зосереджені довкола одного питання: чи вірить Європа, що поразку України можна стримати. Іншими словами, які наслідки для Європи, якщо Україна розпадеться або продиктований Росією мир призведе до утримання нею територій, здобутих військовим завоюванням?
Чи зможе Путін-переможець зупинити військову машину і сказати, що відвоювання (території) Київської Русі було самостійною метою Москви, а імперські амбіції Росії тепер задоволені? Адже не кожна держава, яка висуває вимоги, має безмежні амбіції.
Президент Угорщини Віктор Орбан, наприклад, сказав: «Я не вважаю логічним, щоб Росія, яка навіть не може перемогти Україну, раптом прийшла і поглинула весь західний світ. Шанси на це надзвичайно мізерні». Напад на існуючу державу НАТО був би «божевільним», оскільки альянс НАТО мав би відповісти.
Але опублікована в 2023 році концепція зовнішньої політики Росії зосереджена на глобальному протистоянні з США та створенні альянсів для перемоги над Заходом. Враховуючи неперевершену кількість порушених обіцянок Путіна, російська гарантія миру може виявитися такою ж обнадійливою, як і порада Чемберлена британцям спокійно спати після його повернення з Мюнхена.
Схоже, що президент США Джо Байден, який дав інтерв’ю журналу Time 28 травня, вважає такі наслідки трагічними. «Якщо ми колись дозволимо Україні впасти, запам’ятайте мої слова: ви побачите, як впаде Польща, і ви побачите всі ці країни вздовж фактичного кордону Росії, від Балкан і Білорусі, змушені будуть змиритися з цим».
Інші кажуть, що відповідь Польщі буде менш примирливою. Один з колишніх командувачів НАТО на умовах анонімності сказав, що східні країни не чекатимуть, щоб дізнатися про наступний крок Путіна. «Я впевнений: якщо Україна зазнає невдачі, наші польські союзники не збираються сидіти за Віслою і чекати, поки прийдуть росіяни. Я думаю, що румунські союзники не збираються сидіти за Прутом і чекати, поки Росія піде в Молдову. Тому найкращий спосіб запобігти прямій участі НАТО в конфлікті – допомогти Україні перемогти Росію в Україні».
Європейці вважають, що вони можуть вести цю війну, не думаючи, що вони самі воюють
Сабіна Фішер вважає, що наслідки продиктованого Росією миру неможливо приборкати. «Нова хвиля біженців втече з України на Захід. Режим терору російської окупації буде розширюватися, і в результаті постраждають сотні тисяч. Економічна, політична та безпекова ситуація по всій Україні кардинально зміниться. Партизанська війна може спалахнути через мілітаризацію українського суспільства», – сказала вона.
«Загрозлива ситуація для держав, які межують з Україною, значно погіршиться. Це справедливо для Молдови, яка знову опиниться в центрі уваги, як це було в 2022 році, особливо якщо Москва захопить українське узбережжя Чорного моря. Росія продовжуватиме послаблювати Європу зсередини, будуючи альянси з правими, шовіністичними популістськими партіями».
Українці, починаючи з президента Володимира Зеленського, більше року намагалися описати наслідки поразки жахливими виразами, намагаючись похитнути європейське заціпеніння та активізувати Захід.
Співзасновник Міжнародного центру української перемоги Олена Галушенко закликала Європу задуматися про бомбардування Харкова. «Уявіть собі місто розміром з Мюнхен, яке, імовірно, залишиться без електрики цієї зими. Витрати на утримання мільйонів мігрантів перенавантажать Європу».
Вадепхул побоюється, що навіть таке формулювання не спрацювало. «Якщо ви запитаєте пересічного німця на вулиці: «Ти справді розумієш, що поставлено на карту? Що ми повинні витрачати гроші не на здоров’я, а на оборону?» Відповіді показують, що нам ще потрібно багато чого переконувати. Європейці вважають, що вони можуть вести цю війну, не думаючи, що вони самі воюють».
Експерт вважає, що винними є лідери, які потурають виборцям, які відкидають російську загрозу. Це повертає дебати до амбівалентності Німеччини, і зокрема Соціал-демократичної партії, щодо поразки Росії. Невипадково передвиборним гаслом СДПН Шольца був «безпечний мир». Сам Шольц, наприклад, відмовляється ставити за мету поразку Росії, і після невдалого наступу України прихильники миру в його партії відродилися. Його політична сила вважає, що її голоси забирають дві партії, одна ліва, а інша права, і обидві кажуть, що війну неможливо виграти. На знак протесту голова Комітету із закордонних справ Бундестагу та прихильник озброєння України Міхаель Рот залишає політику, вважаючи неможливим зберегти свої погляди у власній партії.
Небезпеки гонитви за ілюзіями
П'ятеро істориків 20-го століття, включно з експертом з Веймарської республіки Генріхом Августом Вінклером, поскаржилися у відкритому листі, що Шольц не бажав засвоїти уроки історії або визнати, що Росія прагне знищити Україну. «Канцлер і керівництво СДПН, проводячи червоні лінії не для Росії, а для німецької політики, послаблюють політику безпеки Німеччини та приносять користь Росії». Вони стверджували, що уряд мав розробити стратегію перемоги.
Є навіть підозра, що антивоєнні політики, які мають доступ до розвідувальних звітів, розголошують песимістичні оцінки німецької розвідки, посилюючи враження про безнадійність позиції України. Член Комітету з розвідки Бундестагу від СДПН Ральф Стенгер сказав, що минулорічний невдалий наступ України показав, що «ми можемо і повинні запобігти програшу України, але ми не можемо гарантувати, що вона виграє». Той, хто «продовжує вимагати, щоб зброя А була доставлена швидше, а зброя Б – у ще більших кількостях», ганяється за ілюзіями, додав він. Завжди збільшувати дозу, коли ліки не діяли, було «непереконливо».
Критики кажуть, що цей фаталістичний наратив, який узгоджується з головною метою Росії, яка полягає в тому, щоб переконати США, що подальша допомога є марною, також не сприяє тому, щоб визначити уроки останніх двох років щодо невдачі в організації військової економіки в Європі. Макрон придумав фразу «воєнна економіка» на військово-технологічній конференції Eurosatory поблизу Парижа в червні 2022 року, але немає жодних ознак того, що обіцянка такої фундаментальної реорганізації європейської промисловості озброєнь відбулася, або навіть що хтось був призначений її здійснити.
Країни з ліберальною ринковою економікою, швидше за все, повільніше пристосовуються до війни, ніж авторитарні режими, але один із уроків 1930-х і тих «років саранчі» полягає в тому, що організація переозброєння передбачає планування, а не лише фальшиві запевнення, які були основною політики Чемберлена та його попередника Стенлі Болдуіна.
Популярна приманка легкого миру
Реальність полягала в тому, що Британія на той час була в боргах і технічно відсталою, і заклики створити міністерство постачання для координації потоків зброї були відхилені. Тим не менш, Чемберлен самовдоволено прогнозував, що «страшна сила, створювана Британією», зміцнюючи свою оборону, «мала б протверезний вплив на Гітлера».
Щось подібне сталося і з постачанням боєприпасів для України в Європу. У 2023 році лідери сказали, що вони матимуть готовим 1 млн снарядів для України до березня 2024 року, але визнали, що можуть досягти лише половини цієї кількості. Вони пообіцяли досягти 2 млн на рік у 2025 році.
Один відомий український військовий радник сказав, що реальність полягає в тому, що російська збройна промисловість тепер може виробляти 4,5 млн снарядів на рік, виробництво кожного коштує лише $1000. Тим часом у Європі та США було виготовлено загалом 1,3 мільйона снарядів із середньою вартістю приблизно $4000. Це означає, що НАТО в 10 разів менш ефективне і йому важко знайти вибухівку.
Цей же радник відзначив: «Нам потрібен централізований план, як у Першій чи Другій світовій війні. Якщо уряди мають потреби в забезпеченні існування країни, то компанії не повинні мати можливості отримати стільки прибутку, скільки вони хочуть. Це треба регулювати. Промислова війна вимагає національних інституцій і комітету з промислової війни на рівні НАТО, який би регулював ціни. Зараз ми щодня маємо десятки надзвичайно важливих цілей високого рівня. І ми маємо лише одну ракету, яку ми можемо використовувати на тиждень, і це насправді божевілля».
Дехто каже, що ситуація покращується, але, за словами міністра Сікорського, суворим фактом є те, що 40% бюджету російського уряду виділяється на оборону. Це Росія, а не Європа, побудувала воєнну економіку.
Український радник прогнозує, що за два-три роки Захід може наздогнати виробництво безпілотників та боєприпасів, але це означає, що наступні кілька років є найнебезпечнішими для регіону.
У короткостроковій перспективі саме відсутність батарей Patriot, керованих ракет класу «земля-повітря» та поставок США F-16, узгоджених у серпні 2023 року, робить Україну такою вразливою. Лише шість країн ЄС – Німеччина, Греція, Нідерланди, Польща, Румунія та Іспанія – експлуатують системи Patriot. Німеччина запропонувала третю батарею, а голландці – свою, але Греція та Іспанія кажуть, що не мають нічого у запасі. Дата поставок F-16 залежить від швидкості підготовки пілотів.
Але інженер корпорації Rand Майкл Бонерт не бачить жодних ознак скоординованого громадськістю військового плану збільшення необхідної вогневої потужності, не кажучи вже про нові заводи з виробництва боєприпасів. Неймовірно, але радник начальника генштабу Польщі Кшиштоф Кроль визнав на конференції минулого місяця, що через два роки «ми ще не створили належних умов для перемоги України, тому що політичні лідери ще не озвучили військовим планів і мети». Якби ця мета була їм передана, додав він, «то воєначальники могли б легко вирішити, що потрібно. Зараз ми даємо достатньо, щоб Україна лише вижила».
Це Росія, а не Європа, побудувала воєнну економіку
Якщо якийсь європейський лідер усвідомив цю прогалину, так це Макрон, який скликав екстрену зустріч у Парижі 26 лютого, щоб розглянути нестачу боєприпасів і неодноразові розмови про екзистенційну загрозу для Європи від альянсу між ультраправими та Путіним.
Знадобляться дві зустрічі: одна з лідерами G7 в Італії наступного тижня, а потім 75-й ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні в липні, щоб виявити, чи бажає Захід не стримувати Путіна, а перемогти його – з усіма ризиками, що це несе, в тому числі для Китаю.
Макрон зрозуміє, що багато хто в Європі бачить зовнішню загрозу від міграції, а не від Путіна.
Перш за все, як французький політик, він розуміє популярну спокусу легкого миру. Квіти, а не помідори, зустріли французького прем’єр-міністра Едуара Даладьє, на його подив, коли він повернувся з Мюнхена в 1938 році. Добре знаючи загрозу, яку становив Гітлер, і те, що він і Чемберлен зрадили Чехословаччину, єдину демократичну країну в Центрально-Східній Європи, він звернувся до свого радника і сказав про радісні натовпи: «Зграя дурнів».
Переклад Миколи Сірука, «Главком»
Джерело: The Guardian
Коментарі — 0
