Як відсутність західної зброї впливає на хід війни в Україні

По ситуації на фронті загалом теж просто зафіксую тези, які уже повторював для різних ЗМІ.

• Зараз російська армія має на меті не стільки взяти якісь конкретні географічні рубежі, як показати собі, нам та світу загалом, що вона ще здатна, як у них це називається, «фиксировать реалии на земле».

Зауважимо, що активізація російських нападників по фронту до нових зашкалюючих показників (іноді до 170 сутичок за добу) почалась після того, як Путін публічно висунув неадекватні територіальні претензії як одну з умов для ведення перемовин.

Відповідно, перед нашою армією на фронті зараз стоїть дзеркальне завдання – показати нам, росіянам та всьому світу, що армія РФ не може «фіксувати реалії на землі». Ось цей посил аж ніяк не применшує значення тої бойової роботи, яку зараз ведуть наші солдати та офіцери, якраз навпаки – цей посил від мене підкреслює, що значення бойової роботи їх зараз для майбутнього нашої країни – зашкалююче вище, чим ми всі собі уявляємо зараз.

• Слід звертати увагу не тільки на повідомлення про просування армії РФ на Сході, але й про те, що наші війська теж мають успішні контратаки, наприклад у районі Вовчанська та Серебрянського лісництва.

Будь-які новини про просування армії РФ особливо зараз треба давати із проясненням контексту, тобто що цей успіх може давати ворогу, як він може вплинути на ситуацію. Так, виглядає трудомістко, а в ефірний формат наших ЗМІ іноді дуже складно вмістити розгорнуте пояснення, але це все треба робити. Інакше подача фактів без пояснення остаточно підведе наших співгромадян до неможливості подолати ентропійний бар’єр, а якщо простіше – всіх просто поплавить.

• Ми пів року не мали регулярної військової підтримки від США як найбільш потужної держави Заходу, з інших джерел перекрити було неможливо.

Таке відставання аби хоч за ті самі пів року надолужити, тобто хоча б до жовтня-листопада досягти ефекту, коли армія РФ уже справді загальмувала та не рухається вперед. Це був блок пояснень для співвітчизників, котрі досі думають, що сам факт відновлення поставок допомоги від США мав би зупинити агресора, як у тому анекдоті – «Товаріщ прапорщік, астанавітє поєзд! – Поєзд, на мєстє стой, раз-два!».

• Щодо поставок техніки та озброєння для Сил оборони України, то тут, на жаль, конфігурація не міняється ще з 2022 року.

Тобто – якщо зважити на те, що офіційно заявлена чисельність СОУ складає понад 1 млн «багнетів», то щоб задовольнити наші потреби треба буквально «роздягнути» Армію США на усе наявне важке озброєння, нехай самі ходять голі-босі.

От буквально, є у них десь 2,5 тисячі танків «Абрамс» та 1,2 тисячі «Бредлі», то оце все нам треба. А то якось виходить, що в Армії США лише в одній бригаді може бути десь 100 «Абрамсів» та 125 «Бредлі», а наше військо загалом отримало десь близько 300 «Бредлі» та 31 «Абрамс». І от з таким куцим комплектом ми мали остаточно розгромити Росію на полі бою, не більше і не менше.

З іншої сторони, треба розуміти, що ми залежні від зовнішніх поставок навіть по стрілецькій зброї та боєприпасам для них. Та й якщо узагальнювати спроможності ВПК країн Заходу з виробництва нового озброєння, то там все одно вкрай мало, скільки потрібно на наші потреби.

• На цьому тлі занадто багато західних аналітиків дозволяють собі пропозиції, що, мовляв, хай би Україна й зараз би сходила у новий масштабний контрнаступ, там же техніки та озброєння з попереднього залишилось «на здачу».

На такому тлі окреслити їх у прямому ефірі слабоумними – найбільш політкоректна форма відповіді, яку можна собі дозволити.