Удар Росії по Миргороду: що насправді сталося на летовищі?

Щодо епізоду про заявлений росіянами удар по летовищу у Миргороді.

Це питання для різних ЗМІ я коментував взагалі у дусі патетики одної фрази, яку приписують прусському імператору Фрідріху Великому, ну там де оце «ви що (пропустимо лайливе слово) збираєтесь жити вічно?».

Тому і тут зафіксую ті тези, які я публічно уже заявляв, чого добру пропадати. Тим більш знадобиться на майбутнє, бо колективна свідомість у «лідерів суспільної думки» завжди якось не передбачувано повертається.

• Із тих матеріалів, які ворог виклав у публічний доступ, і котрі власне стали інформприводом, насправді виважено можна зробити лише один висновок – «росіяни заявили про удар балістичною ракетою «Іскандер» по об’єкту аеродромної інфраструктури, де стояв літак типу Су-27УБ із невідомим ступенем боєздатності».

Тому що з ймовірністю 50/50 (ну як у тому анекдоті про динозавра) ми взагалі не можемо виключати, що той «борт» міг бути як донор запчастин для підтримання боєздатності інших машин.

• Норму національного законодавства про те, що не можна розголошувати деталі по діяльності Сил оборони України, котрі не викладались військовим командуванням у відкритий доступ – ще ніхто не скасовував.

Тому спроба окремих спікерів показати себе напрочуд поінформованими по стану справ на аеродромі у Миргороді – викликає як мінімум глибокий подив. Не кажучи вже про те, що використовувати як першоджерело матеріали від Міноборони РФ – викликає глибокі етичні сумніви (так, є питання, де не завадить логіка, яку приписують єзуїтам та прагнення бути «святішим за Папу Римського»).

• Ідея набудувати бетонних укріплень для літаків, багато та різних – звучить актуально. Але тут треба розуміти, що подібні речі завжди впираються у ресурсні обмеження.

Наприклад, США за останню п'ять років спромоглись у Тихоокеанському регіоні збудувати лише 22 повноцінні укріплені ангари для своєї тактичної авіації, хоча здавалось би, що Тихий океан – це саме той театр бойових дій, де американці постійно готуються до «великої війни» з Китаєм.

• Усе вище сказане аж ніяк не заперечує того факту, що наша авіація та протиповітряна оборона зазнають втрати у війні з ворогом, котрі завжди гіркі, незалежно від контексту.

Тут можемо опиратись не тільки на некрологи по пілотах, які загинули під час виконання бойових завдань. Але й можна заглибитись більше та й пригадати, що, наприклад у 2022 році Повітряні Сили у своїй офіційній комунікації визнавало, що десь на квітень того року вже треба було ремонтувати орієнтовно 100 одиниць техніки радіотехнічних підрозділів ППО України.

Просто наполегливість наших зенітників переважила над обсягом запасу протирадіолокаційних ракет Х-58 у росіян.

***

Бонусом треба нагадати й таку просту річ – ідея купити у бразильців «Супер Тукано» для відстрілу російських БПЛА звучить завжди гарно, але вона завжди впирається у те, що сама Бразилія взагалі не хоче постачати нам ніяке озброєння, ані напряму, ані через «треті руки».

Так, можна вважати бразильців дивними людьми, яким добрива з Росії важливі за власний ВПК, але така структура реальності з якої доводиться працювати.

І раз уже говоримо про різні імпровізовані варіанти, то чому б не пригадати хоча б «ноу-хау» радянського походження із підвіскою Р-60 на Мі-24, саме для полювання на малорозмірні повітряні цілі.