Який вигляд матиме українська Перемога

Критично вдумливу людину – і не лише в Україні! – мало б напружити чимала кількість експертів різного рівня компетентності, а то й зовсім без такого. Проте чисельність прогнозистів урівноважує невелика кількість пропонованих варіантів. І характерно: жоден не розглядає питомо українського, який згодом теж міг би стати для когось хрестоматійним зразком.

Політолог Максим Розумний розділяє подібні прогнози на два варіанти. Перший – війна завершиться поразкою України. Другий, повністю протилежний – поразка Росії. Але якщо варіант номер один він справедливо вважає несумісним із життям нашої держави й, відповідно, нашим життя там розвитком, варіант номер два містить в собі, за Максимом Розумним, вже щонайменше чотири сценарії. Кожен із яких цілком може мати інші підсценарії, що цілком відповідає змісту української застільної пісні: «Ой столик, столик, за столиком – столик, а за тотим столиком – іще один столик».

Відкинувши рефлексії щодо деталей миру та пошуку в них вигідного Росії диявола, варто віднести до сегмента так званих «еротичних фантазій» пророцтва щодо параду ЗСУ на московській Красній площі, командувати яким буде Залужний, а приймати – Зеленський. Туди ж – розмови про реальність перспектив повернення Кубані, встановлення демілітаризованої зони в Курській та Бєлгородській областях під контролем «блакитних касок» НАТО і тому подібну футурологію.

Політолог Євген Магда наголошує на факті, який для таких футурологів чомусь досі не є очевидним: «Росія занадто велика і має ядерну зброю для того, щоб її можна було якось затиснути, навіть найбільшими у світовій історії санкціями проти неї». Це означає: втручання США в війну не наблизить її фіналу й поразки «поганих хлопців», як це було в практично всіх війнах XX століття: від Першої світової до Балканської. Гітлер наклав на себе руки в бункері, а Геббельс учинив із родиною (дружина й шестеро дітей) масове самогубство, бо Німеччину захопили з усіх боків кілька армій: Червона, британська й американська плюс французи, що примкнули до них. А диктатор Слободан Мілошевич упав після того, як сили НАТО з подачі США бомбардували Белград у 1999 році. У XX столітті світ ще не стояв перед викликом, кинутим агресивною ядерною державою. Тож російську столицю ніхто не окупуватиме військовим способом, і не бомбардуватиме з літаків.

Тому можливі варіанти завершення війни після обговорень зводяться до двох: корейського і фінського.

Про корейський згадав, наприклад, британський журналіст-міжнародник Гідеон Рахман. За його версією, частина України буде окупована, але ж в іншу частину піде і фінансова, і матеріальна допомога. Він наголошує: «Ви станете такою ж квітучою країною, як Південна Корея». Але умовний поділ України за принципом двох Корей розглядався ще від 2015 року. Причому – самими українцями. Під Північною Кореєю малися на увазі так звані «ЛДНР», тобто – окуповані Росією території Донбасу. А під Південною – вся інша Україна. Фокус у тому, що прихильники такого варіанту завершення війни з Росією уже готові розширити «Північну Корею – 2» до окупованих територій Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей. І в обох варіантах Крим до жодних з умовних «Корей» не належав, лишався за дужками.

Фінський варіант передбачає майже те саме, включно з ігнором «кримського питання». Тобто, віддати Росії окуповані території, перетворити лінію розмежування на новий державний кордон і далі розвиватися, відбудовуватися, вступати в ЄС і НАТО з тією Україною, яка залишилася. Різниця – в політичному тлумаченні. Бо у випадку «кореїзації» Донбас лишається Донбасом, маріонетковим квазідержавним утворенням зі своїми фейковими міністерствами й потішними міністрами. А у випадку «фінляндизації» окуповані регіони стають федеральними округами РФ, навіть без натяку на фейкову державність.

Показово, що «фінський» та «корейській» варіанти розвитку України розглядаються як закріплення поточного стану справ на фронті (окуповані території лишаються такими) так і у форматі виходу на лінію розмежування станом на 23 лютого 2022 року. Звільнення ж усієї України включно з Кримом та повернення кордонів до стану на 1 березня 2014 року розглядається як бажаний для переважної більшості (89%) громадян України варіант перемоги. Проте з причин, зазначених вище Євгеном Магдою, цей варіант поки має найменше перспектив. Без воєнної перемоги цього не досягти, потрібно багато зброї, проте Захід її не дає, бо в Росії є неадекватне керівництво і ядерна бомба.

Цікаво, що з цієї ж причини недосяжний для нас і «хорватський» варіант. Коли після підписання 1992 року угоди про припинення вогню війна Хорватії за незалежність стала на паузу. А вже за три роки, в 1995-тому, хорватська армія провела спершу операцію «Блискавка» а потім – операцію «Буря», в ході якої хорвати ліквідували Сербську Кра́їну – аналог «ЛДНР» та остаточно деокупували свої території.

Розмір території та ядерна зброя для перемоги України на українських умовах становлять не найбільшу проблему. Значно проблематичнішою є інтегрованість російської агентури в політичний істеблішмент всіх без винятку держав на планеті, великих та малих. Та існування проросійського порядку денного в різних суспільствах. Воювати з Росією не обов`язково зброєю. Досить, аби всі впливові країни на всіх рівнях почали сприймати Росію так само, як гітлерівську Німеччину. А російський порядок денний офіційно прирівняти до засудженого в Нюрнберзі фашизму з усіма наслідками, включаючи кримінальне покарання за підтримку Росії чи навіть ввічливу посмішку в бік росіянина.

Ось це й буде вважатися українським варіантом перемоги в цій війні. Криміналізація всього російського в короткостроковій перспективі посилить насамперед військову підтримку. Що допоможе реалізувати «хорватський» варіант, але без угод про припинення вогню та інших оперативних пауз. І ще одна неодмінна складова, без якої українська перемога буде неповною – це розбудова справжньої, а не проросійської «суверенної» демократії всередині країни-переможця. Країни, в якій колаборанти з ОПЗЖ будуть вичищені з політичного життя та не матимуть доступу до державної служби. А Нестор Шуфрич не буде відповідати за свободу слова.