Розпад Російської Федерації – остаточний кінець СРСР. Як має готуватися Америка

Падіння Берлінської стіни у 1989 році та відставка Михайла Горбачова з посади президента Радянського Союзу у 1991 році ознаменували початок розпаду СРСР, але не сам розпад. Якщо після 1991 року СРСР припинив своє існування юридично, то фактичний розпад «совка» триває і сьогодні. Дві чеченські війни, вторгнення Росії у Грузію у 2008 році, анексія Росією Криму у 2014 році, прикордонні сутички між Киргизстаном і Таджикистаном і друга Карабаська війна між Вірменією та Азербайджаном у 2020 році – це лише деякі приклади того, що Радянський Союз досі продовжує розвалюватися.

Проте історики майбутнього, певно, опишуть вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року як найбільш значущий, якщо не останній етап розпаду Радянського Союзу. Коли закінчиться війна в Україні – невідомо, але це, швидше за все, означатиме розпад Російської Федерації як правонаступниці Радянського Союзу.

Кордони РФ через 10-20 років, ймовірно, матимуть інший вигляд на карті світу. У міру того, як відбувається остаточний розвал Радянського Союзу і Російська Федерація опиняється перед можливістю розпаду, політики повинні почати планувати нову геополітичну реальність на євразійській арені.

Метою цієї аналітичної записки є не заклик до зміни режиму у Росії – це справа росіян. Вона також не ставить за мету передбачити, як зміниться євразійський регіон після остаточного розвалу Радянського Союзу та розпаду РФ. Натомість вона встановлює реалістичні цілі для західних політиків, окреслює припущення, на яких ґрунтуються ці цілі, і підсвічує питання, які особи, що приймають рішення, повинні поставити вже зараз, щоби краще підготуватися до майбутнього.

Цілі

Після розпаду Російської Федерації Сполучені Штати повинні переслідувати низку досяжних цілей, які вузько зосереджені на американських національних інтересах.

Зокрема, США потрібно буде:

Стати реалістами щодо демократичних і вільних ринкових перспектив Росії. 1990-ті роки показали, що геополітичні зміни (наприклад, юридичний розпад Радянського Союзу) не призвели до трансформації російського суспільства автоматично, як багато хто сподівався. США та їхні партнери повинні засвоїти уроки 1990-х і не витрачати ресурси, намагаючись перетворити російське суспільство, економіку чи уряд на демократію західного зразка. У 1990-х спроби зазнали невдачі і, ймовірно, зазнають невдачі знову. Натомість політики повинні смиренно визнати обмеження впливу Заходу для створення демократизованої Росії.

Стримувати будь-які наслідки внутрішніх російських боїв. Революція, повстання та громадянська війна — як на національному, так і на регіональному рівні — можуть статися після розпаду РФ. Стримування будь-яких внутрішніх боїв у межах нинішніх міжнародно визнаних кордонів Росії має бути головним пріоритетом для США та партнерів.

Вести облік російських запасів зброї масового знищення. У Росії є майже 6 тис. ядерних боєголовок, і відомо, що країна має широку програму виробництва хімічної та біологічної зброї. Облік цієї зброї відповідав би інтересам міжнародної спільноти.

Поширювати стабільність на периферії Європи шляхом розширення євроатлантичної інтеграції та поглиблення двосторонніх відносин. Євроатлантична інтеграція була однією із найбільших рушійних сил стабільності у Європі з 1949 року. Коли Російська Федерація розпадеться, НАТО та Європейський Союз повинні скористатися слабкістю Москви і розширити коло країн-кандидатів. Планування цього має розпочатися зараз. Там, де членство у НАТО чи ЄС є недоцільним, США повинні прагнути до зміцнення двосторонніх чи багатосторонніх відносин.

Цієї осені Україна подала заявку на вступ у НАТО

Фото: Офіс президента

Зберігати перевагу у військовій силі у Європі. Після закінчення холодної війни багато політиків сподівалися на так званий «дивіденд миру» у Європі. Ґрунтуючись на цій надії, кілька адміністрацій скоротили військові витрати та позиції американських військ у Європі. Але дивіденди миру так і не принесли результатів, і США та їхні союзники виявилися неготовими до агресії Росії. Америка не повинна робити таку ж помилку зараз. Дехто стверджуватиме, що кінець Російської Федерації усуне будь-яку потребу у військовій присутності США у Європі. Але ніхто не знає, якою буде Росія після Путіна. Тож США і партнери повинні вжити заходів для стримування або перемоги Росії у майбутньому.

За можливості, притягнути росіян до відповідальності за звірства, скоєні в Україні. Президент України Володимир Зеленський виступив із цікавою пропозицією, яку підтримали різні західні парламентські органи, щодо створення Спеціального трибуналу для покарання тих, хто чинив агресію проти України. Трибунал притягне до відповідальності найвищих політичних і військових лідерів Росії за вчинення злочину агресії проти України. Навіть якщо можливість засудження російських політичних і військових лідерів непевна, міжнародне співтовариство все одно має спробувати. Хаотична ситуація всередині Росії може створити для міжнародної спільноти можливості притягнути цих винних до відповідальності.

Припущення

Хоч ніхто не може передбачити, якою буде Росія після Путіна, дещо все ж можна припустити.

Росія буде далі дробитися. Розпад РФ, де-факто чи де-юре, може геополітично розколоти Росію. Ця подальша фрагментація, швидше за все, не буде такою «чистою», як просто поява 15 нових держав після юридичного розпаду СРСР у 1991 році. Політики повинні припускати, що подальша фрагментація Росії буде більше схожа на чеченську у 1994 році (жорстокий конфлікт), ніж, наприклад, на естонську у 1991 році (мирна і спокійна).

У деяких російських регіонах буде значна кількість безробітних ветеранів бойових дій. Велика кількість російських солдатів, які зараз воюють в Україні, походить лише з кількох регіонів РФ. Тисячі молодих людей з етнічних меншин отримають бойовий досвід в Україні та повернуться до рідних регіонів з невеликим економічним чи соціальним майбутнім. При цьому, деякі з цих регіонів у минулому були схильні до рухів за незалежність.

Китай і Туреччина спробують заповнити вакуум влади у Євразії. Ці дві країни змагатимуться за вплив у Центральній Азії та на Кавказі, де Москва традиційно мала великий вплив. Конкуренція може виникнути і на російському Далекому Сході.

Коли Російська Федерація розвалиться, на її теренах може зрости кількість приватних армій типу ПВК «Вагнер» або субнаціональних збройних груп (на кшталт чеченського 141-го спеціального моторизованого полку, який зазвичай називають «кадировцями»). Ці групи та їхні лідери стануть важливими посередниками у постпутінській Росії, населеній десятками тисяч ветеранів війни в Україні.

Наступник Путіна не відрізнятиметься від самого Путіна. Той, хто його замінить, буде таким же націоналістичним і авторитарним. Західним політикам слід припинити сподіватися на «поміркованого» російського лідера, який хоче миру із сусідами та реформ вдома.

Росія повернеться. Незалежно від того, наскільки розгромною буде поразка Росії в Україні, і незалежно від того, наскільки деградують російська економіка та армія у результаті, Москва ніколи не відмовиться від своїх імперських планів щодо Східної Європи. Навіть якщо на переозброєння та відбудову знадобиться кілька десятиліть, Москва залишатиметься загрозою для своїх сусідів. США і НАТО повинні базувати свої стратегії саме на цьому припущенні.

Сім запитань, які політики повинні поставити вже зараз

Ніхто не може дати політикам конкретних рекомендацій, як їм слід поводитися з постпутінською Росією. Однак є сім запитань, які вони повинні поставити вже зараз, враховуючи вищезазначені цілі та припущення, щоби краще підготуватися до остаточного розпаду Радянського Союзу та розпаду РФ.

1. Що мають зробити США, щоби координувати міжнародну відповідь на заклики до незалежності та самовизначення, які, ймовірно, лунатимуть у регіонах Росії? РФ складається з 83 суб'єктів федерації. Деякі з цих утворень уже мають рухи за незалежність. Після розпаду Російської Федерації політики повинні очікувати, що деякі з цих федеральних утворень проголосять незалежність. Сполучені Штати повинні працювати зі своїми партнерами, щоби координувати відповідь на ці заклики до самовизначення таким чином, аби це відповідало інтересам США та міжнародному праву.
2. Як США та їхні партнери можуть утримати внутрішній збройний конфлікт від поширення за межі Росії після розпаду РФ? Розпад Росії, швидше за все, призведе до внутрішньої боротьби. В інтересах Америки, щоби бойові дії та конфлікти залишалися у межах нинішніх кордонів Російської Федерації і не впливали на сусідні країни. Отже, США та партнерам потрібно буде посилити двостороннє співробітництво на всій території Євразії, щоби покращити військові можливості та укріпити кордони.
3. Як США та їхні партнери можуть координувати міжнародну відповідь для захисту від російських запасів ядерної зброї? Тисячі одиниць ядерної зброї Російської Федерації, а також її програми хімічної та біологічної зброї становлять загрозу глобальній стабільності. Це питання має викликати спільне занепокоєння міжнародної спільноти. Америка повинна зараз подумати про те, яких буде докладати зусиль для вирішення цієї проблеми. Для початку США потрібно більше інвестувати у покращення можливостей виявляти таку зброю на прикордонних пунктах.
4. Чи повинні НАТО та ЄС скористатися слабкістю Москви та наполягати на розширенні кількості країн-кандидатів? У Європі є кілька країн, які прагнуть приєднатися або до Європейського Союзу, або до НАТО, або до обох об’єднань. Для таких країн, як Грузія та Україна, головним каменем спотикання став тиск і збройна агресія з боку Росії. Якщо РФ розпадеться, ЄС і НАТО повинні розглянути прискорення процесу надання членства для окремих країн.
5. Як США і партнери можуть координувати економічну допомогу Україні і допомогу у відбудові регіонів, звільнених від російської окупації? Розпад РФ, ймовірно, призведе до закликів до незалежності у певних регіонах усередині Росії, але також, ймовірно,  крім українських територій будуть звільнені окуповані Росією території Молдови і Грузії. У Вашингтону буде унікальна можливість допомогти цим партнерам США відновити їхню територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів. Чим швидше та ефективніше це буде зроблено, тим стабільнішою буде ситуація.
6. Що мають зробити США для координації міжнародної чи регіональної відповіді на вирішення існуючих прикордонних суперечок між Російською Федерацією та деякими з її сусідів? До них належать спірні острови Укатний, Жосткий і Малий Жемчужний у Каспійському морі, естонсько-російський фактичний кордон, статус Північних територій і, можливо, Карельське питання. Західним країнам це може здатися незначущим питанням. Однак кожна з цих невеличких територій може стати регіональною проблемою, яка, у свою чергу, може призвести до глобальних наслідків.
7. Що можуть зробити США та їхні партнери для зменшення російського впливу в інших частинах світу – таких як Сирія, Лівія та країни Африки (на південь від Сахари)? Через вторгнення РФ в Україну вплив Москви у певних частинах світу вже зменшився. Якщо Росія розпадеться, це також вплине на держави-партнери Кремля та маріонеткові сили на Близькому Сході та в Африці. США повинні вже зараз почати працювати зі своїми партнерами над розробкою стратегії посилення впливу Заходу у регіонах, де вплив РФ зменшується.

Висновки

Вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року змінило безпекову ситуацію у північноатлантичному регіоні і створило конфігурацію, якої не було з часів Другої світової війни. Євразійська територія не відчує повною мірою наслідки вторгнення РФ протягом багатьох років – особливо за умов перемоги України. Політики повинні почати відповідну підготовку.

Успіх України на полі бою може створити нову геополітичну реальність, якої не бачило жодне покоління. Політики повинні засвоїти уроки 1990-х, коли західні керівники наївно сподівалися на демократичне управління та економічні реформи у Росії. Поведінка Москви на світовій арені з 1991 року показала, що Росія навряд чи стане відповідальним глобальним гравцем у доступному для огляду майбутньому. Замість того, щоби зосереджуватися на недосяжному, треба провадити прагматичну політику, яка просуває національні інтереси США.

Люк Коффі

Старший співробітника Hudson Institute (США)

Джерело: Hudson Institute

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»