Світова політика суттєво активізувалася. До чого тут Україна?

Тоді як дехто в Україні мав відчуття, що Вашингтонським самітом НАТО літній зовнішньополітичний сезон для України завершився, як в Європі, так і в Америці політичне життя напередодні серпневих канікул суттєво активізувалося. Причому питання, які зараз вирішуються, мають досить велике значення у т.ч. і для України.

У четвер, 18 липня, Європейський парламент проголосував за переобрання Урсули фон дер Ляєн на другий термін на посаді Президентки Європейської Комісії. Всі попередні тижні вона провела в активних консультаціях з різними політичними групами ЄП з метою заручитися максимально широкою підтримкою, оскільки одних голосів депутатів з трьох фракцій її попередньої і нинішньої коаліції (правоцентристської Європейської народної партії, яка її висунула, соціал-демократів та центристів з «Відновимо Європу») могло не вистачити. Не тому, що їх арифметично менше необхідної кількості, а тому, що не всі, як очікувалося, за неї проголосують. А голосування, нагадаємо, таємне.

Тому перед фон дер Ляєн постало нелегке завдання сформулювати свої програмні принципи на наступний 5-річний термін таким чином, щоб не лише не відштовхнути традиційних союзників, а й задовольнити контроверсійні інтереси крайніх правих з групи Європейських консерваторів і реформістів і зелених.

Серед питань, з яких вироблявся компроміс, України, на щастя, не було. Це – міграція, «зелена» політика, зокрема заборона двигунів внутрішнього згоряння до 2035 року, індустріальна політика, фінансування Сектору Газа тощо. Однак у результаті (в обранні фон дер Ляєн) Україна була дуже зацікавлена, враховуючи послідовну і активну підтримку Президентки ЄК нашої держави як у війні проти РФ, так і в плані вступу до Євросоюзу.

Резонансним виявилося і продовження епопеї з непогодженими з Радою ЄС візитами Прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до Росії і Китаю на початку липня та його зустріччю в США з кандидатом у Президенти Дональдом Трампом 11 липня, з обговоренням так званих «мирних планів» для України і Росії. Особливої скандальності ці візити набули у зв’язку з головуванням Угорщини в ЄС у другій половині року і певним спекулюванням цим статусом як самим Орбаном, так і його візаві у Росії і Китаї.

За результатами візитів Орбан, незважаючи на різку критику його дій з боку керівництва ЄС і держав-членів, надіслав листа Президенту Європейської Ради Шарлю Мішелю, де закликав до відновлення дипломатичних відносин ЄС з Росією, переговорів з Китаєм щодо «мирної конференції» та «політичного наступу» на Глобальний Південь, «повагу якого», за його словами, ЄС втратив через позицію щодо війни в Україні. Як зазначив Орбан, Дональд Трамп готовий виступити посередником між РФ і Україною. При цьому Орбан попередив, що в іншому разі протягом двох наступних місяців може відбутися суттєва ескалація конфлікту.

У відповідь угорський прем’єр-міністр отримав різкого листа Шарля Мішеля щодо того, що його (Орбана) ніхто не уповноважував вести від імені ЄС жодні «мирні переговори», що позиція ЄС щодо України погоджена консенсусом і ЄС непохитно підтримуватиме Україну у війні стільки, скільки це буде потрібно, і настільки інтенсивно, наскільки це буде необхідно. Крім того, з боку деяких держав-членів та представників Єврокомісії надійшли погрози блокувати участь у традиційному неформальному засіданні Ради ЄС у закордонних справах, яку Угорщина як головуюча країна планує провести у Будапешті 28-29 серпня ц.р. Не виключено блокування або пониження рівня участі і в інших заходах, які буде організовувати головуюча Угорщина.

Різко розкритикувала миротворчий тур Орбана і Урсула фон дер Ляєн. Під час свого виступу на засіданні Європарламенту 18 липня вона назвала візит Орбана до Москви «місією умиротворення» і звинуватила Орбана у «підігруванні Росії» у її війні на виснаження і її ставці на відмову Заходу від протистояння Кремля.

Крім того, днем раніше, 17 липня, Європарламент схвалив резолюцію на підтримку України, в якій також засудив неузгоджені з ЄС зовнішньополітичні дії угорського прем'єр-міністра.

Така різка реакція керівництва ЄС, на фоні останнього зростання президентських перспектив Дональда Трампа після невдалого замаху на його життя, свідчить про готовність Євросоюзу «підставити плече» Україні у разі відходу США після наступних президентських виборів від активної підтримки нашої держави. Принаймні політично і фінансово. А для стурбованостей дійсно є підстави.

Після замаху Дональд Трамп, здається, повірив у «богоугодність» своєї «місії». Принаймні таким було враження спостерігачів від поведінки Трампа на з’їзді Республіканської партії, який 16 липня офіційно номінував його кандидатом у президенти США. Однак якою власне буде його «місія» щодо України, поки що не зовсім зрозуміло.

Раніше Трамп, говорячи про Україну, обмежувався лише обіцянками швидко розв’язати проблему війни, змусивши обидві сторони до мирних переговорів і компромісних домовленостей. Водночас, умови для сторін, які він міг би підтримати, залишаються невизначеними. Всі попередні ідеї і плани з цього приводу, які виходили з середовища Республіканської партії, належали перу її радників і аналітиків. Трамп їх прямо не підтримав, однак, і не заперечив. Можливо тому, що сам ще не визначився. А можливо з метою зберігання невизначеності у цьому чутливому питанні для розширення своєї електоральної бази. Адже тут проблема не лише у тому, на що може піти Україна, а й у тому, що захоче Росія. А її апетити, як був змушений нещодавно підтвердити у відповідь на пряме запитання журналістки сам Трамп, зараз є неприйнятними.

Однак цю невизначеність псує факт призначення Дональдом Трампом на посаду свого Віцепрезидента явного противника допомоги Україні – сенатора зі штату Огайо Джей Ді Венса. Він виступав проти членства України у НАТО, проти пакета фінансової допомоги нашій державі, пропонував Україні бути готовою до територіальних поступок в обмін на мир, а також ратував за необхідність для США зосередитися на суперництві з Китаєм.

Безумовно, що основною причиною вибору Венса є не його ультратрампістська позиція щодо України, а віра Трампа в його безумовну лояльність. Однак наскільки позиція Венса щодо війни і миру виявиться незмінною і наскільки вона відіб’ється на загальній позиції наступної американської адміністрації у разі приходу Трампа до влади – говорити поки що, напевне, зарано.

Хочеться бути оптимістом і сподіватися, що згода Трампа на пакет військової і фінансової допомоги Україні, після піврічної затримки, була не поодиноким фактом його вимушеної адекватності реаліям, а свідченням можливості позитивної динаміки в його ставленні до російсько-української війни загалом. І до ролі своїх європейських партнерів, без яких виграти конкуренцію з Китаєм, чого прагне як Трамп, так і Венс, може виявитися дуже проблематичним завданням.