«Загальну мобілізацію» Росія поки не проводить. І ось чому
Повітряна війна загострюється в умовах нестачі ППО
В Росії розпочався черговий весняний призов на строкову військову службу, яку деякі медіа сприйняли за «велику мобілізацію» (очікувану після так званих «виборів президента»). Фахівці роз’яснюють, що йдеться при призов 150 тисяч чоловіків віком до 30 років, з яких, за діючими правилами, заледве третину вдасться «затягнути» на війну.
Призов вплине, насамперед, на комплектування ворожих підрозділів, що прикривають кордон з північною частиною України, а також виконують допоміжні функції в авіаційних, ракетних і флотських частинах.
Це не означає, що загальна мобілізація в Росії ближчим часом неможлива.
Крім того, паралельно з призовом триває вербування на війну «добровольцями» російських в’язнів, мігрантів та чоловіків з інших соціально-вразливих груп. Водночас кількамісячна призовна кампанія традиційно призводить до сповільнення вербування (через фізичні обмеження бюрократії).
Як відзначалося в попередніх оглядах КБФ, друга хвиля масової мобілізації у ворога не буде ані швидкою чи легкою і необов’язково призведе до великих російських успіхів на фронті.
Другий тиждень загострюється повітряна війна. Росія відновила масовані удари по українській енергетиці, яких не було з лютого 2023 року – причому з новими типами цілей та ширшим використанням балістичних ракет.
Наголосимо, що ця друга хвиля атак на енергетику була цілком прогнозована. Зокрема, про її можливість регулярно попереджала держкомпанія «Укренерго».
Найголовніше, ця тактика безпосередньо диктується станом ППО України, яка досі неспроможна ефективно прикрити небо за межами Києва. Адже енергетичні об’єкти залишаються легковразливими (навіть з урахуванням їх «фортифікації»).
На думку експертів КБФ, ворог місяцями готувався до відновлення «енергетичного терору» як у військовому й розвідувальному, так і в політичному аспектах.
Нагадаємо, що на момент початку цієї хвилі терору до завершення опалювального сезону в Україні залишалося два тижні. Ймовірно, росіяни накопичували засоби ураження та, що ще важливіше, інформацію для підготовки оптимальних планів польоту для крилатих ракет і дронів, прагнучи «встигнути» до весняного потепління.
З іншого боку, ця повітряна кампанія могла відкладатися Кремлем усю зиму як необов’язкова. Адже заміна українського головнокомандувача та втрата Авдіївки гіпотетично могли призвести до обвалу української оборони. В таких умовах, Путін (який кілька місяців демонстрував відносну впевненість на публіці), міг сподіватися на захоплення ще більшої української території без руйнування енергетичної та промислової інфраструктури на ній.
Водночас тривають українські повітряні контрудари по російській території. В ніч проти 2 квітня вперше уражено промислову та військову цілі в Татарстані, на відстані 1200 км. На фронті завдано кілька українських авіаударів із використанням західних керованих бомб.
Наголосимо інформаційно-політичну значущість цих контрударів. Після двох тижнів ворожих ударів по енергетиці та великих містах України, українське керівництво ризикувало потрапити в політичну пастку. В західних медіа, соцмережах та російській глобальній пропаганді поширюється маніпулятивний дискурс про те, що Київ так чи інакше «спричиняє ескалацію», «провокує Путіна», «не виявляє стриманості» тощо.
В цій ситуації єдино правильним виходом є продовження (бажано й неухильне посилення) ударів по Росії, її флоту тощо. В іншому випадку, Кремль нав’яже Україні катастрофічну капітулянтську логіку, в рамках якої абсолютно будь-які дії ЗСУ оголошуватимуться «нестриманістю» та «причиною» чергових воєнних злочинів Росії – з «підточуванням» у такий спосіб антимосковського суспільного консенсусу в Україні й на Заході.