Загроза з Півночі. Чи піде Кремль знову на Київ?

У суспільстві зростає стурбованість щодо можливого повторного наступу на Київ. Обговорюються чергові «двосторонні» маневри ворога в Білорусі та повідомлення ГУР про 48 пускових установок ракет, розгорнутих уздовж кордону з Україною. Тривають атаки диверсійно-терористичних груп та щоденні транскордонні авіа- та артилерійські удари.

Експерти Київського безпекового форуму проаналізували військово-стратегічну ситуацію на північно-східному напрямку.

Новий наступ на Київ залишається незмінною стратегічною ціллю ворога (про що влада регулярно попереджає), і відбуватиметься він здебільшого з північного сходу – як і 2022 р. Однак фахівці вважають, що наразі Росії бракує військ і техніки не лише для повторення такого наступу, а й навіть для відбиття гіпотетичного контрнаступу ЗСУ в бік Брянської та Воронезької областей. Поки немає спроможностей та умов і для повторного нападу з території Білорусі. Адже ворожий наступ на Донбасі відбувається ціною швидкого витрачання резервів.

Розгортання додаткових комплексів «Іскандер» слугувало інтенсифікації ударів балістичними ракетами по Києву й Хмельниччині останніми місяцями. Ключовими проблемами для росіян тут є не розташування пускових установок (вони відносно мобільні), а поповнення запасу самих ракет і, найголовніше, потужність української протиракетної оборони (наразі недостатня).

Головною проблемою на Північному Сході залишається активність ворожих диверсійно-розвідувальних груп, які діють під прикриттям тактичної авіації та артилерії з російського боку кордону.

Східне Полісся (Чернігівщина й Сумщина) – найменш населений і один з найважкодоступніших регіонів України: лісо-болотиста місцевість, «порізана» звивистими річками.

Диверсантам тут настільки ж легко, наскільки важко прикордонникам і регулярним силам з бронетехнікою. Ворог додатково «фраґментував» прикордонні райони авіаударами по автомостах через річки у 2022-2023 рр.

Цілі диверсійної активності ворога на Північному Сході:

• «Витиснути» з прикордоння українські сили ППО/РЕБ та авіацію, при тому, що саме на цьому напрямку відбуваються повітряні удари сторін по ключових регіонах одна одної. Для цього, зокрема, ворог вражає місцеву шляхово-мостову, енергетичну, аварійно-рятувальну й медичну інфраструктуру.
• Відтягнути якомога більше сил і техніки ЗСУ від фронту на Донбасі й півдні, де вони стратегічно захищають промислові регіони Харківщини й Подніпров’я.
• Поступово створити диверсійну та тактично-повітряну загрозу для економічних центрів Півночі: Шостки, Сум, Охтирки, Тростянця, Прилук, Чернігова, Бахмача.

Україна обмежена в наземних силах для прикриття Північного Сходу (де вже діють кілька батальйонів територіальної оборони, посилені невеликою кількістю артилерії, танків та дронів), і ще більше – в авіаційних можливостях.

Відтак відповіді на диверсійну загрозу мусять бути здебільшого асиметричними:

• Посилення протидиверсійної роботи Нацгвардії, Нацполіції та СБУ в регіоні.
• Активніша релокація мирного населення й підприємств.
• Збільшення автономності й витривалості місцевої критичної інфраструктури.
• Подальше перенесення повітряної та наземної війни на територію ворога (зокрема й на цьому напрямку – найперспективнішому з усіх).
• Робота із зарубіжними партнерами для отримання протиповітряних і авіаційних спроможностей. Адже повітряні операції стануть вирішальними для контролю над важкодоступними «буферними» районами.