Що станеться з Росією після «президентських виборів Путіна»

Сьогодні у Вільнюсі розпочнеться черговий «Форум вільної Росії».

Це вже «енні» збори «білої гвардії», яка виголошуватиме пафосні речі про потенційну демократизацію РФ (без, боронь Боже, її теоретичного розпаду) та про вплив російської опозиції на внутрішньополітичні процеси.

Ці люди, більшість з яких не один рік прожили в еміграції, розірвали звʼязки з тим чудним «глибинним народом», вже досить поверхово уявляють собі, чим і якою є нинішня Росія (переконався особисто). Навряд чи можна назвати їх ідеалістами. Вони загалом втратили «додану вартість», бо окрім зібрань у своїй шкарлупці, не здатні продукувати проєкти, які наблизять падіння нинішнього режиму.

Більше того, за, на їх думку, надто радикальні позаминулорічні заклики Іллі Пономарьова до можливого військового перевороту у Москві, його на рік «викинули» із Форуму (вже повернули), бо вважали, що питання падіння режиму вирішить Україна, як тільки переможе. І після цього вся ця тусовка поїде до Москви «демократизовувати Росію». Вони хоч соціологію читають?

Цьогоріч форум проходитиме за дещо змінених умов. Оскільки у частини цих білих комірців тепер немає прапора з надписом «Навальний». І Гаррі Каспаров з Михайлом Ходорковським вчергове закличуть «навальністів» приєднуватися до їхнього «фронту». Фронту, який останнім часом тільки тим і займається, що вибиває європейські грантові програми на своє існування. Розумію, жити ж на щось треба…

Цьогорічні так звані «президентські вибори Путіна» будуть ще однією констатацією того факту, що у Росії опозиції вже нема, а режим перед світом повністю зачинив двері і вимкнув світло. Тепер можна підглядати хіба що у шпаринку – через поодинокі інформаційні повідомлення, які не є викривленими.

Те, що буде відбуватися у цій московській глуші найближчими роками – очевидно: це тотальна локалізація у внутрішньому світі (привіт апологету Дугіну, все, як він хотів). І навіть смішний заклик закордонної опозиції прийти на виборчі дільниці о 12-й дня, аби щось там продемонструвати, врешті-решт закінчиться сюжетами на федеральних каналах про ажіотаж виборців, які стояли у чергах, щоб проголосувати за Путіна.

Але гірко навіть не це. А те, що колективний Захід досі не має асиметричної стратегії щодо Росії. Вони у цьому схожі з російською опозицією. І вірять, що, можливо, колись, після смерті нинішнього тирана, відкриється вікно можливостей – і на його місце прийде хтось більш ліберальніший та більш поміркованіший. А зараз головне – не надто злити Путіна. Бо воно ж хворе…

І це при тому, що Кремль точно знає, які страхи у Заходу – і, треба віддати належне, філігранно на цих страхах грає. Паралельно діючи у західному тилу: то травлячи громадян Британії «Новічком», то (як нещодавно) дістаючи своїх «зрадників» в Іспанії, то ведучи гібридні війни по всьому світу – від кібератак до локальних впливів на конкретні виборчі процеси. Я вже не кажу про відкриту війну в Україні, через яку Путін збирається «хакнути» західні демократії і розвалити все, до чого дотягнеться рука – від ЄС до НАТО. А намір винесення ядерної зброї у космос – і все – у західних лідерів починають тремтіти коліна…

Замість того, щоб працювати над проєктом повного, всеосяжного російського роззброєння. Але куди там? Головна проблема – кліматичні зміни, ага.

У цьому контексті обійми Джо Байдена і Юлії Навальної є надто красномовною картинкою. Виглядає, що вони обоє живуть в ідеалістичній картинці «горбачовського минулого» і прагнуть дожити до такого ж майбутнього. Бо «якось воно буде». Дай Боже, Байдену, здоровʼя, звичайно…