Чи має Україна право на списання державного боргу

Чи ввійде Україна в історію як ініціатор нової боргової політики розвинутих країн світу по відношенню до постраждалих від війни економік?

Простими словами, чи з’явиться у правовій площині «київський протокол», який будуть вивчати на макроекономічних курсах МВФ?

Останнім часом предметом жвавих дискусій в українському експертному середовищі стала тема списання державних боргів України на підставі факту класичного міжнародного форс-мажору – війни.

Окуповані території, значні людські втрати як у вигляді вбитих так і у форматі біженців, величезні матеріальні збитки – все це з одного боку формує сьогоднішню економічну кризу в Україні, а з іншого – відкриває історичне вікно можливостей щодо остаточного вирішення проблеми державного боргу.

Але чи може Україна претендувати на застосування програми МВФ щодо списання боргів, зокрема у рамках Ініціативи по відношенню до бідних країн з високим рівнем заборгованості (Ініціатива HIPC, Ініціатива для бідних країн з великою заборгованістю)?

І коли вказане вище вікно можливостей щодо списання боргів буде зачинено для нас?

Вікно можливостей для України закривається у 2024 році, тому що саме на цей період МВФ прогнозує старт нашого економічного відновлення.

А замок на це «вікно» повісять у 2025-му, коли темпи приросту ВВП в Україні за оцінками фонду перевищить 5%.

Для цього є дуже просте пояснення: ще не було жодного випадку списання боргів для країни, ВВП яких зростає на рівні понад 5%.

Що цілком логічно – списувати борги потрібно на фазі гострої кризи, а не тоді, коли починається відновлення. Різні переговорні позиції.

А тепер перейдемо до першого питання – чи має Україна право на таке списання боргів.

Насправді – це самоочевидний факт: війна, втрата територій, четверта частина населення у вигляді мігрантів, зруйновані активи.

Геополітичний форс-мажор.

І за цей форс-мажор повинні платити не тільки українці, але і світова система безпеки, яка не виконувала своїх зобов'язань, у тому числі за Будапештським меморандумом.

Платити повинні не тільки ми як позичальники, але і кредитори.

Це повинні бути взаємні збитки.

Але звернемось до аналітики МФВ.

Аналітичні дані взяті з робіт Департаменту з питань стратегії, політики та аналізу МВФ:

«У другій половині 1990-х років стало зрозуміло, і це було, зокрема, визнано і офіційними кредиторами, що стан зовнішньої заборгованості ряду країн з низькими доходами стає надзвичайно важким.

У таких випадках навіть повномасштабне застосування традиційних механізмів переоформлення та скорочення заборгованості з подальшим наданням пільгового фінансування та проведення обґрунтованої економічної політики не дозволило досягти стійкого рівня зовнішнього боргу в розумні терміни без додаткової зовнішньої підтримки.

Затверджена у вересні 1996 року Ініціатива HIPC являє собою всеоб'ємний, комплексний і координований підхід, який був розроблений спільними зусиллями МВФ і Світового банку в цілях вирішення вказаних вище проблем у сфері зовнішнього боргу в бідних країнах з високим рівнем заборгованості.

Після досягнення відповідності визначеному набору критеріїв Виконавча рада МВФ і Рада директорів Світового банку приймають рішення про справедливість вимог відповідної країни стосовно полегшення тягаря заборгованості.

І офіційна міжнародна спільнота бере на себе зобов'язання скоротити борг такої країни до того рівня, який вважається стійким.

Цей етап в рамках Ініціативи HIPC називається моментом прийняття рішення.

Після того, як країна досягне моменту прийняття рішення, вона може невідкладно отримувати проміжну допомогу у вигляді оплати боргових платежів, за якими наступає строк».

Наступна стадія списання боргів для проблемних країн є моментом завершення, в якому очікується комплексне вирішення боргової залежності.

Списання боргів відбувається як в рамках Паризького клубу кредиторів (заборгованість країн перед іншими державами та міжнародними фінансовими організаціями), так і в рамках Лондонського клубу кредиторів (списання заборгованості країн перед приватними кредиторами).

Що важливо: в рамках паризького клубу процедури колективного переоформлення офіційного двостороннього боргу розроблені були з 1950-х років, коли Аргентина звернулася до своїх кредиторів на двосторонньому рівні.

У період з 1956 року по 2011 рік було укладено 426 угод з 89 різними країнами, а сума боргу, що пройшла через оформлення на базі угод Паризького клубу, сягнула 563 млрд доларів.

Постійний секретаріат Клубу організований при Казначействі Франції, а його голова є посадовою особою Казначейства високого рангу.

У 1980-і роки поступово викристалізувалось розуміння того, що деякі бідні країни з високим рівнем заборгованості стали стикатися з проблемами платоспроможності, а також з проблемами ліквідності.

С плином часу Паризький клуб почав надавати все більш пільгові умови списання боргів країнам з низькими доходами.

Питома вага списаних боргів постійно зростала:

• торонтські умови (1988 рік – скорочення боргу на 33,33%);
• лондонські умови (1991 рік – скорочення боргу на 50%);
• неапольські умови (1995 рік – скорочення боргу на 50–67%);
• ліонські умови (1996 рік – скорочення боргу на 80%);
• кельнські умови (1999 рік – скорочення на 90 і більше відсотків, коли це необхідно в рамках Ініціативи HIPC).

У жовтні 2003 року кредитори Паризького клубу прийняли «Евіанський підхід» з більшою адаптацією підходу до потреб дебіторів, які не охоплюють HIPC».

Треба відзначити, що позитивне рішення Паризького клубу кредиторів відкриває Україні можливості списання боргів також і в рамках Лондонського клубу кредиторів.

Чи може Україна претендувати на включення в програму списання боргу за методологією HIPC?

Державний борг у нас найближчим часом досягне 130-140 млрд дол або 100% ВВП.

Для розрахунку нам потрібна чиста приведена вартість боргу (ЧПВ).

З урахуванням того, що значна частина наших боргів – це коротко-і-середньострокова заборгованість, показник ЧПВ не буде кардинально відрізнятися від номінального значення.

Показник експорту у нас буде на рівні 50 млрд дол, а дохідна частина бюджету (без міжнародної фіндопомоги – на рівні 40 млрд дол).

Порогове значення ЧПВ заборгованості до експорту становить за вимогами МВФ для включення країни у програму списання боргів – не менше 150% (а в Україні – біля 200%).

Порогове значення ЧПС боргу до бюджетних доходів необхідно на рівні 250% (саме такий показник і в України).

Тобто ми повністю відповідаємо критеріям МВФ щодо списання боргу за процедурою HIPC.

Ці можливості необхідно лише активувати.

Більше того, Україна може бути ініціатором прийняття на Міжнародному рівні нового «Київського протоколу» щодо списання боргів країн, постраждалих від війни.

Це будуть нові, після кельнських умов та «евіанського підходу» протоколи списання боргів, затверджені міжнародною спільнотою у Києві.

Нам необхідно лише ініціювати цю глобальну ініціативу від імені президента України на рівні таких структур, як ОЕСР, МВФ, СБ, Паризький клуб 19 країн, G20.

Крім того, саме зараз Індія за дорученням Двадцятки і МВФ розробляє новий протокол щодо погашення боргових зобов'язань бідних країн світу.

Дуже важливо провести у Делі переговори на цю тему.

Київський протокол міг би включити в себе наступні параметри списання боргів:

• списання 100% боргу України в рамках Паризького клубу кредиторів;
• списання 50% боргу – в рамках Лондонського клубу кредиторів;
• реструктуризація решти боргу в рамках Лондонського клубу на 15-20 років;
• зниження ставок обслуговування боргу за єврооблігаціями до EURIBOR і LIBOR (зараз 2,8% і 5%), але не вище поточної ставки обслуговування.

Сукупно, боргове навантаження для України повинно бути знижено мінімум до 50% ВВП, тобто до 70 млрд дол. в еквіваленті.

Чому списання частини боргу України так необхідне для нашого майбутнього?

Якщо цього не зробити, то величезний державний борг у розмірі понад 100% ВВП відтягне на своє обслуговування майже основні бюджетні ресурси.

Це своєрідні гирі на наших ногах під час післявоєнного відновлення.

Ми будемо витрачати з центрального бюджету тільки на виплату відсотків у два рази більше, ніж на медицину чи освіту.

Тобто великі борги = низькі витрати на соціальний капітал і слабкі стимули для відновлення економіки, у тому числі критичної інфраструктури.

Така країна не буде цікава іноземним інвесторам.

У нас не буде двох найважливіших драйверів зростання: ні внутрішнього платоспроможного попиту, ані капітальних інвестицій.

А демографічного та інноваційного факторів зростання у нас вже немає.

Низькі темпи зростання для нас = повільному згасанню потенціалу країни.

Тобто це є питанням виживання нації, а не просто розмовою про гроші.

Саме тому в історію Україна має ввійти як країна, якій вдалося потужне економічне відновлення, але однією з передумов цього має стати вказана вище «київська ініціатива» щодо списання боргів тим країнам, які постраждали від війни.