Стратегія виживання. Україна ризикує повторити «монгольську модель»

Не робіть ключової помилки, коли на підставі спостережень за заповненими в столиці ресторанами, магазинами будтоварів і дорогими машинами на дорогах, ви приходите до висновку про якийсь розвиток.

Польові спостереження тут ілюзорні.

Знаючі люди кажуть, що в Сомалі в столиці Могадішо теж є ресторани, магазини будматеріалів і дорогі тачки на дорогах.

Особисто я завжди даю одну пораду.

Робіть висновок про ступінь розвитку країни не за рівнем життя багатих, а за рівнем життя бідних.

Не по верхніх 10% населення, а по нижніх 50%.

Верхні 10% скрізь живуть добре. В Україні – це до 3 млн осіб, переважно в Києві та Львові.

Саме вони і створюють двіж, який багато хто сприймає за розвиток.

Так само, як про розвиток міста судите не за якістю ресторанів, а за кількістю і чистотою громадських туалетів.

Що мене напружує в прогнозі для нашої країни?

Демографія!!!

Я чітко розумію, що людський капітал – це нафта 21 століття.

А знаєте чому?

Якщо у 20 столітті 70% ВВП і робочих місць давала промисловість, то зараз 70% ВВП і робочих місць дає сектор послуг (про роль промисловості потрібно говорити окремо).

Але демографія взагалі байдужа нашому уряду, отже, все буде ще гірше.

Тобто на нас чекає «монгольська модель» – велика країна за площею, маленька за чисельністю, яка заробляє на експорті сировини.

Не вірте в казки про якихось азіатів і африканців, які сюди приїдуть працювати, навіть якщо в службі київського таксі ви побачили сирійця.

Я вже втомився спростовувати цю ілюзію про мігрантів. Скажу так. У цю єресь можуть вірити лише люди, не знайомі з регіональною статистикою.

Що стосується нерухомості.

Буде два мономіста: Київ і Львів.

Доти, доки ці урбацентри віджиматимуть ресурси провінції та територій із ризиком військових дій, нерухомість там зростатиме.

Тобто в середньостроковій перспективі можна брати.

Але в довгострокову перспективу йти не раджу. Приплив мігрантів у два мономіста припиниться після 2030 року.