Не варто чекати на припинення війни. Концепція має бути іншою

The Economist опублікував статтю «Час для переосмислення» щодо вже неуникних перспектив «довгої війни» для України – через що саме час для змін. Бо «надто багато розмов про Україну ґрунтується на «припиненні війни». Це слід змінити».

Відкинути риторику «припинення війни» – ідеальна позиція для наших союзників. Те, що мали би прийняти всі. Бо, по суті, «припинення війни» – це що? Заморожування? капітуляція Києва? Пауза для накопичення ресурсів Росією для нового ривка окупації? Так що ніякого «припинення» – просто переладнатись на «довгу війну».

«Фінансисти мають молитись за швидку перемогу – але складати плани на тривале протистояння».

Аналітики The Economist вважають, що час замінити теперішню концепцію «перемогти, а тоді відновлюватись» на концепцію «забезпечувати вже зараз силу для довгої війни і процвітання навіть під час воєнних дій». По суті, на ізраїльську концепцію: регулярні ракетні обстріли і теракти, всезагальна мобілізація і мілітаризація там прекрасно співіснують з масовим експортом аграрної, фармацевтичної, високотехнологічної продукції. Так, податки через постійну війну високі – але економіку, тим не менш, можна визнати процвітаючою (так, за сприяння американських союзників – і що?).

Звучить як логічні аргументи для союзників: не тільки надавати важке озброєння, але й забезпечити тили вийни – рутинний ремонт, постачання снарядів, підготовка кадрів, більше кращої ППО – бо «Україна не зможе процвітати, якщо Росії і далі зможе безкарно нищити інфраструктуру і цивільне населення, як вона це робила останні 18 місяців».

Автори навіть зробили комплімент нам: «В України великий потенціал: від виробництва зброї до переробки великої кількості агропродукції». Щодо перспектив убезпечення (поки безпека буде суперактуальною для нас – до ліквідації Росії тобто) в авторів теж дуже раціональний, ефективний і гнучкий підхід: оптимально, звісно, членство в НАТО. Але не менш ефективна заміна – сітка двосторонніх безпекових угод з тими ж членами НАТО.

В цілому стаття дійсно орієнтована не так на нас, як на союзників і оновлення їхніх планів до рівня реалістичних і при тому вигідних для всіх. Але навіть найбільш оптимістичні союзники навряд зможуть поминути одне велике «але». Наші суспільні, економічні, політичні характеристики. Так, я в тому числі про наскрізну корупцію. Як з оцим створювати «успішну економіку тривалої війни», я не уявляю. Навіть за регулярних мільярдних вливань від партнерів. Вони, очевидно, теж не уявляють – тому пробують тиснути і вимагати змін.

Подивимось, чи вийде з цього хоч щось.

Але підхід авторів статті мені однозначно сподобався.