Чотири головні теми для українців на найближчі півроку

Як і прогнозувалося два тижні тому, початок травня видався бурхливим. Щільність подій зростає, вал новин – від жахливих до натхненних – буде безперервним.

Щоб найближчими тижнями-місяцями остаточно не здуріти, має сенс розсортувати вхідні сигнали на групи та цикли. Буде зрозумілішим, де ми знаходимося. Бо починається період, коли психологічна стійкість населення відіграватиме особливу роль.

З основного:

1. Фронт (постійно)

Фронт у нас від Бреста до Дунаю. Не треба зводити сприйняття фронту до гарячої ділянки. Не варто нескінченно оновлювати стрічки у пошуках новин «скільки ще квадратних метрів звільнили/тимчасово залишили наші». Це наркотик. Росіяни добре вміють цим маніпулювати.

На кожній ділянці фронту вирішується своє завдання, у тому числі приховано. Щоб таємне свого часу стало очевидним. Просто пам'ятайте, що 99% того, що відбувається, ви не бачите. Проводиться робота, яка змушує росіян реагувати, метушитися, робити помилки тощо.

Важливі новини з фронту приходитимуть у рваному ритмі та, як правило, із затримкою. Має сенс налаштувати себе на деяке внутрішнє гальмування при сприйнятті новин.

2. «Контрнаступ» (найближчі місяці)

Це частина роботи з розділу «фронт», яка має свою циклічність. Почалася минулої осені – підготовча фаза в основному закінчена, результати інерції докочуються.

Слід усвідомлювати, що для нашої внутрішньої аудиторії, для наших оборонних зусиль конструкт «контрнаступ» має таке ж значення, як і будь-яка інша складова оборони. Це частина неподільної роботи. Випинання цього конструкту було необхідно більше для аудиторії партнерів, щоб сфокусувати зусилля на конкретну допомогу під конкретне завдання.

Як я писав раніше, політично цей цикл відпрацьований на максимумі, закінчується прояв результатів (як із британськими ракетами: рішення було забезпечене раніше, потім раптово публічно оголосили, а потім росіянам почали здаватися уламки цих ракет у місцях необережного паління).

Тепер із цього циклу все в руках військового командування.

Розсудливі політики сьогодні награють військовим, щоб рашисти були під додатковим тиском, а в наших воїнів було трохи більше комфорту. Зокрема – дезавуюючи вкидання типу «один наступ, і привіт», «якщо не звільните Крим – це фіаско» тощо.

Не озвучено лише політичне рішення щодо західних літаків. Це рішення нам конче потрібне для наступного циклу. І воно буде. Думаю – скоро.

3. НАТО (до середини липня)

У липні – саміт у Вільнюсі. Є кілька моментів, які всім очевидні та ніким не заперечуються.

Росія є довгостроковою загрозою для НАТО. Це написано на папері самим НАТО.

Кожен танк, літак чи ударна військова частина, знищена в Україні, перестає загрожувати НАТО. Де-факто Україна нейтралізує не російський військовий потенціал, а радянський. Поповнити який можна тільки за рахунок багаторічних надзусиль із ризиком надірватися.

Україна щодня знижує загрозу для Європи із боку РФ. По суті, виконуючи місію НАТО.

Кремль мовчки проковтнув вступ Фінляндії, тому що сили оборони України викосили левову частку ударного потенціалу в європейській частині Росії, особливо на північному заході.

Кремлівські діячі зараз у статусі ексгібіціоністів-імпотентів. Для підтримки реноме їм треба було б щось показати Альянсу, але вони не хочуть ще раз підкреслювати свою неміч.

З огляду на стратегічну поразку Росії країни вільного світу побачили, як швидко можуть кооперуватися їхні ідеологічні опоненти. Це до питання довгострокових загроз. Через що відродження військової могутності Європи нарешті починає сприйматися як необхідність.

В цих умовах:

1. немає жодних аргументів, щоб не взяти Україну до НАТО. Просто ні;
2. політичне рішення про повну інтеграцію до закінчення війни – за межею фантастики.

Тому зараз прикладна частина зводиться до позначення чіткої перспективи (від офіційного запрошення до пакета гарантій на період до вступу) і збільшення практичної допомоги.

Найбільш далекоглядні європейські політики вже усвідомили та прийняли дві речі:

1. Якщо невиразно бурмотити й мямлити у бік Росії – це працює не як умиротворення, а як підбурювання. Продовжувати майоріти з приводу інтеграції країни з де-факто найсильнішою армією на континенті – означає показувати, наскільки ви боїтеся Росію. І Москва це відчуває. Залякувати Кремль любить та вміє. Тому не зробити дуже чіткого, сильного кроку у сфері інтеграції України в НАТО на найближчому саміті – це шкідництво. Це свідоме підвищення ризиків.
2. Пропетляти, ухилитися від збільшення військових витрат та відновлення оборонної промисловості не вдасться. Незалежно від допомоги Україні. Все одно необхідно відновити свій оборонний потенціал. Можна Україні не допомагати. Різниця лише в тому, що допомога Україні знижує ризики та виграє час. Це безпечніше і тупо вигідно. Завдання вирішується, і ніхто не вимагає прямо зараз їхати та помирати на війну з Росією.

На історії з виробництвом снарядів частина остаточно дозріла, побачивши розрив між потребами та можливостями.

Найближчі два місяці ми спостерігатимемо битву тих, хто нас, може, і не сильно любить, але розуміє, наскільки ми корисні. З тими, хто поки що живе ілюзіями чи досі не зміг злізти з російського гачка. До того ж будуть інсинуації «будь-яке зближення з Україною – це відштовхування Росії у бік Китаю».

На цю тему буде регулярний потік новин. Вранці ми можемо бути вже практично в НАТО, а ввечері нас знову виставлять за «відчинені двері». Не варто обурюватися або впадати в ейфорію. Важливо дивитися на інше: що говорять і роблять у плані військових витрат, що заявляють про оборонні провадження, до якого прикладного партнерства підключають Україну.

А там буде видно.

4. «Осінь». Найцікавіший сюжет. Схематично він виглядає так

Сили оборони України проведуть якісь активні дії та досягнуть якогось результату. Контрнаступати нескінченно не можна. Тому до осені/восени виникне роздоріжжя – що далі.

Позиція України проста і прозора – треба викинути окупантів геть. Якщо це не станеться після вже підготовленої активності (у чому нас з усіх боків переконують), то треба заздалегідь готувати наступну.

І цей цикл Міноборони ВЖЕ політично почало готувати ще минулого місяця.

Делікатність ситуації в тому, що не можна було збити фокус із нагальними потребами на перспективні. Нині вже можна вкладати більше зусиль. Вже приймаються рішення, що наповнюють кошик до осені.

Нам потрібна зброя, боєприпаси, підготовка військ. Це зрозумілі вимірні треки. За ними йде робота.

Як альтернативу видворенню окупантів наші опоненти проштовхують сценарій заморозки/замирення. «Прийняття реальності».

Усі останні (і майбутні) матеріали у відомих виданнях про необхідність «переговорів», усі сумніви в успіху української армії – це не зараз і найближчі місяці, це про осінь.

Щоб незалежно від результатів на полі бою розгорнути дискурс «переговорів»/замирення та затоптати тему повного видворення окупантів як єдиної можливої мети.

У цій логіці якщо до липня українська армія поверне, наприклад, Донецьк, нам все одно будуть розповідати, в якому глухому куті ми опинилися і як ми потребуємо негайних «переговорів». Прищеплюючи «вивчену безпорадність».

Росіяни та їхні недобиті агенти впливу активно вкладаються в цей дискурс і качають його в Україну, підводячи до думки: навіщо опиратися, вибиватися з сил, жертвувати, якщо результат все одно відомий?

А ось і ні. Невідомий. Два тижні тому вас би висміяли за припущення про атаку на Кремль дронами. Всяко буває.

Тому варто розрізняти всі ці закладки на «осінь».

«Переговори» у розумінні доброзичливців не є неминучими, у чому намагаються нас запевнити. Переговори обов'язково будуть, але контекст може радикально відрізнятись. І Україна дуже впливає на формування цього контексту.

Висновки

Виходить багатошаровий військово-політичний пиріг, який ми їстимемо місяця 4-5. Свідомо не чіпаю питання економіки – там багато всього.

Поточна ситуація на фронті. «Контрнаступ». НАТО. «Осінь».

Все це переплітатиметься. Коли ви читатимете в якомусь західному ЗМІ, що в якійсь столиці в чомусь там не впевнені, це не означає, що на фронті все зникло. Можливо якраз навпаки. Просто хтось хоче спочатку загнати нас у коридор сценаріїв, де найвигідніших для нас не передбачено.

Боротися з цим буде дуже важко з огляду на нашу залежність від зовнішньої допомоги в період вкрай інтенсивного електорального циклу 2023/2024.

Але треба.

І ось тут ми знову повертаємось до питання стійкості народу до зовнішнього впливу. Нашого героїчного, пораненого, втомленого народу.

Військово-політичне керівництво щоразу доводить свою єдність, незважаючи на всі вигадки. Якщо дії військово-політичного керівництва спиратимуться на тверду підтримку народу, то доброзичливці не зможуть загнати нас у колію. І ми зможемо боротися за найкращі сценарії, а не вибирати менше зло.

Бачачи, що ми не хитаємось і не йдемо на поводу, в Росії частина верхівки неминуче здригнеться. І варіантів одразу стане різко більше. Лукашенко, он, злегка захворів, і як усі заметушилися…

Підтримуємо армію не лише словом.

Бережемо по можливості себе та близьких.

Нехай вороги сіпаються.

Так і переможемо.