Медіаграмотність для українців. Чому це важливо
Важливо знати техніку безпеки та виживання в інформаційному просторі
Серед людей, які в останні роки жили з грантів на медіаграмотність, я був, напевно, найбільшим скептиком цієї самої медіаграмотності – й завжди намагався заразити своїм скепсисом колег, за що не раз був критикований. Але в цьому випадку категорично з Глебом Гусєвим не погоджуся. Медіаграмотність для дорослих якраз спрацювала.
Медіаграмотність не робить із водія маршрутки, пенсіонерки чи старшокласниці, яка курить за гаражами, інтелігентів і ерудитів. Медіаграмотність для дорослих – це найпростіша техніка безпеки і виживання в інформаційному просторі, вона перш за все вчить протистояти базовим загрозам. Летить – лягай, ховайся, шукай дві стіни.
Відповідно, медіаграмотність для дорослих орієнтувала людей на головну загрозу – російські фейки і маніпуляції. І головний метод протистояння цій загрозі – фільтрування джерел. Коли почалась повномасштабна війна, люди повелися в цьому плані якраз дуже медіаграмотно: почали на своєму рівні споживання інформації довіряти тим джерелам і спікерам, які найменш імовірно могли бути ретрансляторами російських фейків і маніпуляцій, бо представляли найофіційнішу позицію держави. Це, як бачимо, президент Зеленський, а також двоє головних спікерів команди президента – до травня 2022 року Арестович, потім Подоляк.
Повторюся: на своєму рівні споживання інформації. Якісні медіа, які працюють за стандартами, існують не на їхньому рівні, як і просунуті незалежні оглядачі й аналітики. Більшість людей неспроможна зрозуміти, що не так із Подоляком, але вони обирають Подоляка, а не Юрія Подоляку – це вже перемога медіаграмотності.
Якби медіаграмотність не спрацювала, люди масово вийшли б на мітинги проти відключення світла (як хотіли росіяни) або, як у 2014 році, фізично заважали б мобілізації. Фактично ж базова медіаграмотність для дорослих, яку вдалося розвинути в тому числі завдяки грантам, у поєднанні з грубими методами викорінення російської пропаганди на місцях дала Україну повну перевагу у своєму інформаційному «повітрі», за винятком хіба що телеграма.
Досягти чогось більшого медіаграмотність для дорослих неспроможна просто тому, що для цього вона мала би бути складовою комплексного просвітництва. А результати медіаграмотності для дітей ми будемо бачити за десятиліття – сподіваюся, вони будуть ще кращими, і діти, наприклад, зможуть ідентифікувати псевдоекспертну суть Арестовича, Жданова і тому подібних персонажів.