Хто володіє монополією на «правду»? Або як Інтернет впливає на війну

Тема номер один зараз – це, звісно, «злиті» документи з американського оборонного відомства. Звісно, як і будь-яка «топ-тема» це стало приводом для обговорень, версій, прогнозів і т.д. Хтось стверджує, що це все «спямований злив», хтось переконаний у зворотньому. Мені ж особисто цікавим було те, як ця історія відображає механізми поширення інформації у сучасному суспільстві.

Якщо уважно подивитися самі «дані», якими оперують у «зливі», то вони не є чимось надзвичайно новим та таким, що ламає звичну картину світу. Власне, сучасна війна – це епоха домінування OSINT-ерів (OSINT – Розвідка на основі відкритих джерел), які прискіпливо збирають уламки даних з мережі та роблять висновки. А уламків таких більш ніж досить, бо ми живемо в епоху масового доступу до мережі Інтернет, всезагальної «смартфонізації» та «цифровізації». Тому все, що відбувається, з високою долею ймовірності залишить сліди в Інтернеті. А те, що потрапило у мережу, звідти уже не зникне ніколи.

Так от, якщо ці дані нагадують звичний нам OSINT, то чи не є вони його продуктом? Власне, а чому всі вважають, що десь в американських штабах не повинні займатися OSINT?

І тут ми наближаємось до певної інерційності нашого мислення, що походить з минулих епох. Суспільство у масі переконано, що інсує деяка «правда», яку неодмінно мають від нього «приховувати». Загалом, ця думка базується на тривалому досвіді співіснування держави і суспілсьтва, під час якого держава дійсно у багатьох випадках обмежувала доступ громадян до інформації. Але зіткнення з реальними обмеженнями мало і інший бік – переконання усіх, що з будь-якого питання існує «прихована інформація», яка означає «правду», і яка десь схована у віддаленому сейфі.

Хто володіє монополією на «Правду!». Очевидно, «Пентагон» може вважатися таким монополістом. Значить, все, що звідти «злито» – це і є вона! «Прихована правда!»

Хоча зрозуміло, що у будь-якому відомстві є купа аналітиків, які постійно щось аналізують, продукують якісь документи різної цінності, і продукують вони їх у т.ч. і спираючись на різномантіні «відкриті джерела», бо аналітичну записку треба писати «на вчора», і пишеш ти все, що можеш написати.

Концепція «прихованої правди» і зробила цей «витік» інформаційною бомбою. Не зміст.

І ще про інформацію. Раніше головна задача для будь-якого аналізу полягала у тому, аби знайти інформацію. Зараз інформації так багато, що головна проблема – виокремити інформацію про щось корисне. І це задача значно складніша, аніж просто знайти дані.

Приховати зараз щось неможливо, все одно щось десь хтось зніме. Просто тому, що він – самозакоханий ідіот, що хоче підняти свій «статус». Яскравий приклад – ракетні обстріли України. Скільки не кажи, щоб не знімали і не викладали влучання ракет, скільки не притягали до відповідальності тих, хто це зробить, але знімати не припинять. Бо для когось побачити влучання ракети – це головна подія життя.

Тому єдиний спосіб щось приховати зараз – перевантажити інформаційні канали спамом, аби треба було довго розбиратися, що правда, а що – не правда. І спам у даному випадку – це не про вигадки. Це про дані, які цілком можуть бути об'єктивними. Просто не нести занадто великої цінності. І таких даних у світі генерується величезна кількість. Особливо щодо «особливо значимих тем». З цих тем ви завжди знайдете і «зливи», і «блогерів-аналітиків», і «секретні повідомлення від кума-друга-брата», і пророцтва віщунів та мольфарів. І сере цих шумів справді може бути щось цікаве і корисне. Але як його знайти?