Хто виграв у світі від перемоги Ердогана?

Відбулася інавгурація Ердогана, і це привід згадати про деякі спекуляції, які останнім часом зустрічав у ЗМІ (переважно – західних). Спираючись на передвиборчу риторику кандидатів, вони чомусь вважали, що переобрання Ердогана – це якісйсь величезний «плюс» для путіна. Хоча насправді ми усі розуміємо, що єдиний, для кого це «плюс» – це сам Ердоган. Усі інші ж будуть одержувати «плюси» по ситуації.

Зрозуміло, що перед другим туром виборів обидва кандидати мають максимально мобілізувати виборців. Робиться це за рахунок «контрасту» – протиставлення себе опонентові. Якщо один робить «прозахідні» заяви, опираючись на «прозахідний» електорат, то другий буде робити «антизахідні» заяви, для мобілізації «антизахідного» електорату. Це просто абетка політтехнологій.

Чи варто на це особливо зважати? Можливо, але не дуже. Ердоган залишається Ердоганом. Що це означає на практиці для нас?

Якщо вести мову про «партнерство з путіним», то воно буде тривати, але зараз умови складаються так, що саме путін буде у цих відносинах «молодшим партнером». Чому? Бо сатрший партнер – це той, хто задає умови партнерства. І зараз умови задає зовсім не путін, але відмовитися від партнерства він не може, бо для нього Туреччина – ще одна «хвіртка» у Європу. Тому буде і «дармовий» газ, і інші грошові проекти, від яких Ердоган відмовлятися не буде, запевняючи публічно у «вічному партнерстві», яке, щоправда, буде кремлю обходитися все дорожче.

На цьому тлі буде багато заяв від Ердогана про «переговори». Зараз про ці «переговори» говорять усі – від Папи і до лідерів африканських держав, але для Ердогана це питання більш важливе. Він претендує на статус «посередника». Цей статус для нього дуже вигідний, бо дозволяє проштовхувати «зернову угоду», а також прикриватися «посередництвом», аби не переривати економічні відносини з росією, але і не йти на розрив з «Заходом». Але статус треба підтверджувати, тому Ердоган буде регулярно казати щось про «переговори», але неконкретно, і не особливо переймаючись тим, що ці «переговори» так і не відбудуться. Тут головне – це сам процес.

Ще Ердоган буде багато торгуватися з «Заходом», виторговуючи щось для себе. «Продаючи» буквально все. Включно із дозволом на вступ до НАТО Швеції. Цей дозвіл зрештою буде, але лише після преференцій для Туреччини від США.

Санкції проти росії Ердоган впровадить лише під сильним тиском з боку «Заходу», коли питання поставлять руба, але поки що цього не видно, бо «Захід» не хоче йти на загострення з важливою Туреччиною, і це надає помітний часовий «люфт», яким Ердоган буде користуватися максимально.

А ще він продовжуватиме військово-технічну співпрацю з Україною. У складі ЗСУ турецька зброя і техніка вже давно це не лише про байрактари. Варто згадати, що у часи, коли більішсть європейських держав боялася продавати навіть найпростішу зброю Україні, для Туреччини це не було проблемою. Вони і далі будуть продавати Україні зброю. Нерідко таку, яку більше ніхто не продає. І це теж факт.

То хто виграв у світі від перемоги Ердогана? Мабуть, у першу чергу – сам Ердоган.