Путін визнав, що все пішло не за планом

Любі друзі, кадрові пересування ліжок у Кремлі дають можливість не тільки порадіти українцям, але і замислитись над рецептами майбутньої перемоги. Почнемо з гарного.

Заміна міністра оборони РФ у розпал війни – це офіційне визнання Путіним, що все не просто не за планом, а катастрофічно далеко від бажаного для них результату. Попре жорстку військову цензуру в РФ, до нас все ж таки доходить цікава статистика з РФ, яка показує, що російську економіку війна добряче виснажує. За перші 4 місяці 2024 року дефіцит бюджету РФ склав 1,484 трлн рублів – це 0,8% від ВВП, і майже дорівнює обсягу запланованого на весь 2024 рік дефіциту держбюджету.

При цьому, нацпроекти були профінансовані тільки на 37% від плану, а 15 травня Мінфін РФ почне розміщення урядових облігацій на рекордних 2,75 трлн рублів, тобто по факту буде позичати гроші на війну. До параду негативу додалось і зниження планового збору зернових у 2024 році в РФ через несприятливі погодні умови.

Так склалось, що в сучасному світі війна виграється тактично – на полі бою, а стратегічно – на економічному фронті. Логістична ланка (по суті, формула перемоги) зараз виглядає приблизно так:

• Фінанси
• Економіка
• Військова логістика (перерозподіл ресурсів між військовими)
• Війна на полі бою

Здорові фінанси, доступні кредити, працюючий фондовий ринок – це запорука економічного зростання, підсумок якого робить можливим фінансування військових. В цій системі Міноборони (МО) будь-якої країни виступає таким собі посередником між національною економікою і військовими.

По суті, вони формують замовлення на ресурси, а потім їх розподіляють. Ні з фінансами, ні з економікою Ху-ло нічого зробити не може, він має сприймати їх, які вони є. Простіше всього було замінити людину в МО, сподіваючись на те, що за рахунок оптимізації процесів та зменшення корупції, видушеного з російської економіки ресурсу вистачить на фінансування війни. Наукові погляди нового очільника російського МО я б охарактеризував як гібрид між військовим комунізмом і ленінським НЕПом. По суті, це традиціоналіст, погляди якого в сучасному світі слід класифікувати як збочення. Допускаю, що в РФ найближчим часом центр фінансування війни зміститься з ланки Мінфін-ЦБР до прямих донатів з сімей олігархів, на гаманцях яких тримається Ху-ло.

Фактично відкриється така собі ера комуністичного бандитизму, коли гроші на війну будуть вибивати з бізнесу неофіційними каналами на «добровільних засадах», оминаючи західні модні штучки, такі як: податки, windfall tax, військові облігації, звичайні урядові позики і т.д. На практиці це означає, що офіційного інструментарію фінансування війни в Україні РФ катастрофічно не вистачає.

Не думаю, що новий голова російського МО зможе подолати корупцію, скоріше він її очолить, але певною мірою оптимізація витрат відбудеться. Можливо, тут Україні варто діяти на випередження і йти на нетрадиційні кроки, наприклад, заохочувати корупціонерів з російського МО ))) щось на кшталт акції «вкради в російського МО від 10 млрд рублів і отримай політичний притулок в подарунок». Технічно корупція в російському МО – це головний союзник України у війни з РФ.

Другий момент, Україні все ж таки варто придивитись до загальної формули перемоги: фінанси-економіка-перерозподіл ресурсів-військові. В нас також є проблеми на всіх цих стадіях. Держава бореться з цими проблемами, і доказів цьому багато, але відбувається це досить повільно. Через допомогу союзників ми в меншій мірі залежні від того обсягу національного доходу, який ми можемо перерозподілити нашим військовим, але критично неефективна мобілізація фінансових ресурсів і слабке відновлення економіки призводять до зростання нашої залежності від союзників.

Україні терміново варто провести аудит всіх чотирьох компонентів формули перемоги та мобілізувати економічні ресурси там, де вони є, а такі ресурси є. Якщо цього не зробити зараз, то вже у другому півріччі ефект від пересування ліжок в кремлівських палатах може призвести до необхідності збільшення витрат на війну.

Звісно, РФ не може конкурувати з фінансовими можливостями колективного Заходу, але вона цілком може маневрувати між політичними сварками в США, спадщиною німецьких комсомольців, можливістю вето Угорщини в ЄС та іншими «дрібними» речами, які можуть затягувати допомогу України. Саме тому було б розумним зробити певні висновки з кадрових рішень кремля та укріпити власний периметр, а по можливості – нашкодити росіянам в їх прагненні оптимізувати процеси в їх МО.