Сім порад самому собі на роковини 24 лютого

Щось написати правильне до другої річниці Великої війни? Хочеться, але ж не узагальнюється якось… Як і переважна більшість співвітчизників, перебуваю у стані скупої на зовнішні прояви зосередженості на ключовій меті: що на фронті, що в тилу долаємо ворога і життєві обставини. Без зайвих слів: зціплені зуби точно не заохочують до балачок. Хіба що крізь зуби, коли конче треба.

Втім, зрідка, можна й без цього. От маю сім порад самому собі, яким намагаюся слідувати. То може, й вам вони стануть у пригоді .

1. Не чекаю, коли стане краще. Дякую за те, що є. Стабілізує настрій.
2. Чорні думи, коли вони уперто лізуть в голову, ніколи не додумую до кінця. Одразу намагаюся їх відкинути. Виходить.
3. Відкидаю в принципі новини від анонімних джерел. Будь-які. Навіть ті, які мали б підносити, начебто.
4. Забороняю собі дратуватися по дрібницях. Важко з тим справитися, але стараюся.
5. Ненормативну лексику вживаю. Наодинці. Попускає, але не надовго. Якщо допомагає й вам, то не відмовляйте собі в задоволенні. Щодо 100 грамів – те саме.
6. Не зважаю на розмови щодо безплідності мрій про те, щоб Путін здох. Мовляв, скільки мільйонів хороших людей про це думають щодня, а воно ніяк не здохне. Такі речі мають властивість накопичуватися. Тож здохне! Тільки не забуваймо: щодня просити про це треба, щодня.
7. І щоб Раша подохла (в будь – який спосіб!) теж не втомлююсь щодня повторювати і все, що від мене залежить, для того робити. То в комплекті.

Переможемо.